Іменем України31 травня 2021 рокум. Київсправа № 2-3511/05провадження № 61-1160св20Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,учасники справи:позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідач - Гришковецька селищна рада, Бердичівська державна нотаріальна контора Житомирської області,особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3, особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_4,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У грудні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Гришковецької селищної ради, Бердичівської державної нотаріальної контори Житомирської області про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який був чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_1 . Після його смерті залишились незакінчені будівництвом житлові будинки, розташовані на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 .

З метою оформлення спадщини вони звернулись до нотаріальної контори, однак їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючих документів на вказане майно. У зв`язку із зазначеними обставинами позивачі були змушені звернутися до суду із відповідним позовом та просили суд визнати за кожною із них у рівній частині право власності на незакінчені будівництвомбудинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 січня 2006 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на незавершене будівництво будинку АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_2 в рівних долях (частинах).

Суд першої інстанції вважав наявними передбачені статтею 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підстави для задоволення позову.

У січні 2017 року особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3 подала до Апеляційного суду Житомирської області апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 05 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 січня 2006 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах права власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу особи, яка не брала участь у справі - ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 05 квітня 2017 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначала, що вона є співвласником будинку АДРЕСА_2, однак суд помилково не залучив її до участі у розгляді справи і безпідставно визнав право власності на весь будинок за позивачами.

ОСОБА_4 подав заяву до апеляційного суду про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 та просив відмовити у її задоволенні.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року заочне рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 січня 2006 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах права власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позові. В решті рішення першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на незакінчений будівництвом відповідний будинок у рівних частинах, не врахував, що спадкодавцеві позивачів належало лише право власності на 1/2 частину вказаного будинку. У зв`язку з цим суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачами право власності на весь будинок і цим самим порушив право особи - співвласника будинку, зокрема, ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у справі.

Додатково з`ясовуючи питання, на які звернув увагу Верховний Суд у постанові від 05 червня 2019 року, апеляційним судом встановлено, що спірне нерухоме майно, а саме, житлові будинки по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 є самостійними об`єктами нерухомості.

Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, з липня 2007 року належало ОСОБА_4, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо цього об`єкта нерухомості апеляційний суд не вбачав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_4, не погодившись із постановою Житомирського від 11 грудня 2019 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення районного суду. Заявник зазначає, що апеляційним судом не було належним чином встановлено всіх співвласників спірного майна, зокрема, будинку АДРЕСА_1, чим порушено права цих осіб. Апеляційним судом безпідставно не визнано обовязковою явку відповідача - Гришковецької селищної ради, не було повідомлено про час та місце розгляду справи третю особу - Бердичівське бюро технічної інвентаризації, а також помилково відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про витребування доказів.

25 травня 2020 року ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду клопотання про його виклик до суду для надання пояснень.

У частині першій статті 401 ЦПК України зазначено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Разом із цим, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до судового розгляду та відповідно відсутня необхідність виклику учасників справи для надання пояснень, а відтак, заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Позиції інших учасників

У встановлений ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року строк відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли: 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2, що належала померлому на підставі договору дарування від 28 серпня 1987 року; незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, будівництво якого здійснювалось на підставі рішення виконкому Гришковецької селищної ради народних депутатів від 26 серпня 1987 року № 58.

До нотаріальної контори із заявами про вступ у спадщину після смерті ОСОБА_5 звернулися його дружина - ОСОБА_2 та його дочка - ОСОБА_1 .

У матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 міститься повідомлення від 15 червня 2001 року про те, що свідоцтво про право на спадщину щодо майна померлого не видавалось.

Відповідно до договору дарування від 26 січня 2001 року ОСОБА_3 отримала у власність 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Житлові будинки, розташовані по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, є самостійними об`єктами нерухомості.

Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, з липня 2007 року належало ОСОБА_4 .

Належність спадкодавцю ОСОБА_5 спадкового майна у вигляді незакінченого будівництвом житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, учасниками справи не оспорювалося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ (460-20) , від 15 січня 2020 року (далі - Закон).

У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України (1618-15) в редакції до 08 лютого 2020 року.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачами права власності на незакінчений будівництвом будинок АДРЕСА_2 в рівних частинах, апеляційний суд виходив із того, що до спадщини померлого ОСОБА_5 належить лише 1/2 частина цього будинку, а визнаючи право власності на весь будинок, суд першої інстанції порушив права та інтереси інших співвласників, які не брали участі в справі в суді першої інстанції, зокрема, ОСОБА_3 . Апеляційним судом було враховано, що відповідні будинки є різними об`єктами нерухомості. ОСОБА_4 був власником будинку АДРЕСА_1 з липня 2007 року, тому оскаржуване рішення не підлягає скасуванню в частині даного майна.

Верховний Суд погоджується із відповідними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги ОСОБА_3 ) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права або обов`язки.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на незакінчене будівництво будинку АДРЕСА_2 в рівних частинах та відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив із того, що спадкодавцеві позивачів ( ОСОБА_5 ) належало право власності на 1/2 частину вказаного будинку, у зв`язку з чим суд першої інстанції безпідставно визнав за позивачами право власності на весь будинок і цим самим порушив право особи - іншого співвласника будинку, яка не була залучена до участі у справі. Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване рішення в частині визнання права власності на незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1, не порушує прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені ним належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у відповідній частині.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_3, оскільки дані доводи є необгрунтованими та відповідно не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення.

Колегія суддів також вважає необгрунтованими доводи скарги про порушення прав та інтересів інших співвласників спірного майна при винесенні рішення апеляційним судом, оскільки за наявності таких осіб, вони не позбавлені права на оскарження рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій у даній справі в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) .

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо незаконності відмови суду у визнанні обов`язковою явки відповідача - Гришковецької селищної ради, оскільки в судовому засіданні 11 вересня 2019 року судомявка була визнана обов`язковою, однак в подальшому нею було подано клопотання про розгляд справи без участі її представника. Суд також вважає безпідставними доводи скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права у зв`язку із неповідомленням про розгляд справи третьої особи - комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, ця юридична особа не є учасником даної справи.

Колегія суддів вважає, що наведені у касаційній скарзі інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не свідчать про незаконність відповідного рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.