розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Маміної О. В., Яцини В. Б., від 13 січня 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення відсотків за безпідставне утримання коштів,

3 % річних, інфляційного збільшення боргу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 520/10214/18 її позов задоволено частково, визнано протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення нарахування та виплати пенсії; зобов`язано відповідача поновити їй нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - 01 травня

2018 року. Позивачка вказувала, що зазначене судове рішення набрало законної сили, проте виконано лише частково. Заборгованість складає

Посилаючись на зазначені обставини, статті 625, 1214 ЦК України, позивачка просила суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь: відсотки за безпідставне збереження коштів за період з 29 березня 2019 року

по 04 лютого 2020 року в сумі 1 830, 35 грн; 3 % річних за період з 29 березня 2019 року по 04 лютого 2020 року - 352, 19 грн; інфляційне збільшення боргу за період з 29 березня 2019 року по грудень 2019 року включно в сумі

450, 47 грн та завдану моральну шкоду - 80 тис. грн, а всього -

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова, у складі судді Семіряд І. В., від 05 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 : відсотки за безпідставне збереження коштів у розмірі 1 830, 35 грн;

3 % річних - 352, 19 грн; інфляційне збільшення боргу у сумі 450, 47 грн та моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн, сплачену суму судового збору

у сумі 840, 80 грн, а всього 6 473, 81 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судове рішення про зобов`язання відповідача виплатити пенсію не виконано, внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у невиконанні рішення суду про сплату заборгованості з виплати пенсії, позивачка понесла майнові втрати, тому районний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про компенсацію втрат та стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення процентів за безпідставне утримання коштів, 3 % річних, інфляційного збільшення боргу та моральної шкоди - закрито. Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом

до суду адміністративної юрисдикції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на зміст позовних вимог

ОСОБА_1, не врахував норми процесуального права та висновки Верховного Суду, які існували на час вирішення справи, не дослідив питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу по суті в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження

№ 14-556цс19), зазначив, що зі змісту заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення в порядку статті 625 ЦК України трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування пенсійних виплат слідує, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня

2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18),

від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження

№ 14-241цс19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі 335/6976/19 (провадження № 61-20077св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19 (провадження № 61-346св20), від 09 листопада 2020 року у справі

№ 420/1813/19, неправильно застосував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19), а також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою кваліфікації спору як публічно-правового, однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Заявник наголошує на тому, що спір у справі виник з приводу невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів, а правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України (435-15) , зокрема положеннями статті 625 ЦК України. Вказує, що суд апеляційної інстанції позбавив позивачку права на ефективний судовий захист, що є порушенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 520/10214/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення нарахування та виплати пенсії. Зобов`язано відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії - 01 травня 2018 року. Рішення набрало законної сили 29 березня 2019 року.

На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала виконавчий лист та пред`явила його до виконання.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 25 червня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № 59401353 на виконання виконавчого листа

№ 520/10214/18 від 04 червня 2019 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня

2019 року у справі № 520/10214/18 замінено боржника у відкритому виконавчому провадженні ВП № 59401353 з Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Ухвала набрала законної сили 04 грудня 2019 року.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 19 грудня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження у ВП № 59401353.

Відповідно до інформаційної довідки про виконавче провадження станом на 04 лютого 2020 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 520/10214/18 відкрито та не виконано.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є,

по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої

статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У відповідності до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (280-2014-п) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку

осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Таким чином, на правовідносини з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширються юрисдикція адміністративних судів.

Частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене положеннями статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) дійшла висновку про те, що ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Аналіз положеньчастини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє зробити висновок, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Ураховуючи те, що спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди у зв`язку із порушенням порядку здійснення повноважень органом влади визначається за правовою природою правовідносин, а також виходячи з того, чи пред`явлена вимога про стягнення моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Зазначені правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

Встановивши, що позивачка звернулась до суду з вимогами про стягнення відсотків за безпідставне утримання коштів, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі № 520/10214/18, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір за вимогами ОСОБА_1 про компенсацію відсотків, інфляційних втрат, 3 % річних на підставі

статті 625 ЦК України, а також стягнення моральної шкоди виник внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення у адміністративній справі, яким зобов`язано орган Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату пенсії й виплатити заборгованість, яке було ухвалено адміністративним судом, тому вимоги позивачки підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду, підлягають відхиленню з огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Твердження заявника про належність спору до цивільної юрисдикції зводяться до помилкового тлумачення ним норм процесуального права та змісту окремих постанов касаційного суду.

Необґрунтованим є аргумент касаційної скарги про безпідставне поновлення судом апеляційної інстанції Державній казначейській службі України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції оцінив причини пропуску процесуального строку та визнав їх поважними, врахувавши незначний період такого пропуску (5 днів).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.