розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Якименко Олексій Олексійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Іщук Т. П.,

від 14 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Голоти Л. О., Рибчинського В. П., від 10 лютого 2021 року,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Лимар Андрій Вікторович, про скасування наказу щодо звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він із 2002 року працював в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, зокрема останніх десять років на посаді страхового експерта з охорони праці відділу профілактики страхових випадків Управління. Проте, 16 вересня 2020 року його було звільнення за прогули без поважних причин, які нібито вчинені ним 09-11 вересня 2020 року. Вказане звільнення вважав незаконним, оскільки в зазначені дні він перебував у відпустці, яка мала продовжитись з огляду на тимчасову непрацездатність.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ № 189-к/тр від 15 вересня 2020 року, поновити його на роботі та стягнути з відповідача користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня

2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду

від 10 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ виконуючого обов`язки начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області

Лимара А. В. від 15 вересня 2020 року №189-к/тр про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього посаді страхового експерта з охорони праці відділу профілактики страхових випадків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області

з 17 вересня 2020 року. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 вересня 2020 року по 14 грудня 2020 року у розмірі 31 520,18 грн (без вирахування податків та обов`язкових платежів ). Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь держави 2 522,40 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що щорічна відпустка ОСОБА_1 мала бути продовжена у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, тому відсутність на роботі спричинена поважними причинами, що не можна кваліфікувати як прогул. Наведе є підставою для скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При вирішенні питання розподілу судових витрат судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, було відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, оскільки позивачем всупереч вимог частини першої статті 134 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) не було подано разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач очікував понести у зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 березня 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 15 000 грн витрат на правничу допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/22200/20 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає висновки судів щодо відмови у стягненні судових витрат у зв`язку з неподанням позивачем попереднього розрахунку суми судових витрат разом з першою заявою по суті спору помилковими, оскільки в позовній заяві було зазначено, що судові витрати визначаються за фактом сплати цих витрат.

Позовна заява не залишалася без руху з підстав відсутності в ній попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 134 ЦПК України суд у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат не зобов`язаний, а лише може відмовити у відшкодуванні відповідних витрат.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в іншій частині, крім вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу в сумі 15 000 грн, у касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України касаційним судом в не оскарженій частині

не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області подало до Верховного Суду відзив, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заперечує проти задоволення касаційної скарги.

Вказує, що зазначення в позові про те, що судові витрати визначаються за фактом сплати витрат на правничу допомогу не може вважатися попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які позивач поніс або очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Звертає увагу, що позивачу ще до подання позовної заяви було відомо про розмір витрат на правову допомогу в сумі 15 000 грн, проте зазначена сума не була вказана в позові.

Наголошує на тому, позовна заява була підготовлена адвокатом, тобто особою, яка є обізнаною у процесуальних питаннях.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої-другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

При цьому, як вірно вказує заявник з посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін "може" відмовити, а не "відмовляє". Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

У розглядуваній справі 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, в якій вказав, що судові витрати визначаються за фактом сплати витрат на правову допомогу, при цьому не навів орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які він поніс чи очікує понести в зв`язку з розглядом справи.

14 грудня 2020 року, тобто в день ухвалення рішення судом першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О. О. подав клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, до якого долучив, зокрема договір із ОСОБА_1 на надання правової допомоги від 18 вересня 2020 року, згідно умов якого оплата правової допомоги становить 15 000 грн, тобто визначена у фіксованому розмірі.

Таким чином на момент подання позовної заяви ОСОБА_1

( 07 жовтня 2020 року ) позивач вже був обізнаний про розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести та не мав жодних об`єктивних перешкод для зазначення вказаного розрахунку в позовній заяві. Більш того, згідно довідки адвоката Якименка О. О. саме він складав позовну заяву ОСОБА_1 .

Отже, в даному випадку виконання вимог частини першої статті 134 ЦПК України цілком залежало від дій позивача та його представника.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зважаючи на те, що позивач не зазначив у позовній заяві орієнтовного розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких йому був достовірно відомий ще до подання позову, а суди попередніх інстанцій використали свої дискреційні повноваження, передбачені

частиною другою статті 134 ЦПК України, з урахуванням обставин, встановлених у справі, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, щодо застосування положень частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, які є тотожними за змістом частині другої статті 134 ЦПК України.

Крім того, до подібних висновків щодо застосування положеньчастин першої-другої статті 134 ЦПК України дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня

2020 року у справі № 551/1136/17.

Вирішення судами попередніх інстанцій питання про судові витрати в оскаржених судових рішеннях не суперечить висновкам Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, на які посилався заявник в касаційній скарзі, оскільки зроблені з урахуванням конкретних обставин справи.

Оскаржувані судові рішення є вмотивованими та місять обґрунтування зроблених судами висновків в частині, яка є предметом касаційного перегляду.

Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в оскаржуваній частині із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення міського суду та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Якименко Олексій Олексійович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.