розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Козак Іван Олександрович, на постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С.,

Грох Л. М., від 14 травня 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 вона успадкувала квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2, яка співмешкала з її батьком, за життя останнього зареєструвала своє місце проживання в спірній квартирі та продовжує в ній проживати і вважає, що має право користуватись житлом, як член сім`ї колишнього власника квартири.

При цьому ОСОБА_2 не допускає позивача до спірного житла і відмовляється передати ключі від квартири.

Посилаючись на те, що із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди в користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселення відповідача із квартири без надання іншого житла.

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, одержання права на спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивуючи його тим, що із 2001 року до дня смерті ОСОБА_3 проживала з ним однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в спірній квартирі, іншого житла вона не має.

Вважала, що є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3 та в силу вимог частини другої статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) має рівні з ОСОБА_1 права на спадкування.

Крім того ОСОБА_2 посилалася на те, що, здійснюючи оформлення спадкових прав після смерті батька та одержуючи свідоцтво про право на спадщину за законом, ОСОБА_1 приховала те, що спадкодавець на час відкриття спадщини проживав із нею однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вона фактично прийняла спадкове майно, проживаючи в успадкованій квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області, у складі судді Завадської О. П., від 28 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні приватною власністю шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, виселено ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання іншого житла.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу із 1997 року до дня смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із смертю власника спірної квартири, членом сім`ї якого була ОСОБА_2, припинилось її право на користування даним житлом. Тривалий строк користування ОСОБА_2 квартирою, враховуючи зміну власника, членом сім`ї якої вона не являється, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд.

Факт спільного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу із 1997 року до дня смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 суд вважав доведеним належними та допустимими доказами, що свідчить про віднесення її до четвертої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Разом з тим, відсутність доказів на підтвердження перебування спадкодавця на утриманні у ОСОБА_2 виключає можливість зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року в частині задоволення позову про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, в позові ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Колегія суддів, врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі

№ 362/3042/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, дійшла висновку, що виселення ОСОБА_2, яка є непрацездатною особою похилого віку, призведе до негативних для неї наслідків, пов`язаних з відсутністю житла, а з урахуванням її віку, стану здоров`я та доходу у вигляді пенсії та її розміру, навіть винаймання житла буде для відповідача надмірним тягарем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козак І. О. подав касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду

від 14 травня 2020 року, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 січня 2020 року в частині виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 683/2424/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У липні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник підставою касаційного оскарження зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц,

від 06 листопада 2019 року в справі № 362/3042/17 та від 15 січня 2020 року в справі № 754/613/18-ц, та необхідність врахування висновків Верховного Суду України у постанові від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі

№ 196/476/13-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц,

від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що вона є єдиним законним власником спірної квартири, в якій проживає ОСОБА_2, яка не є власником та членом сім`ї власника цього житла і втратила право користування ним після зміни власника. При цьому заявник стверджувала, що не може реалізувати дві з трьох складових права власності на майно: право користування та право розпорядження, яке підлягає захисту на підставі статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Апеляційний суд в своєму рішенні необґрунтовано поклав надмірний тягар на неї, як нового власника спірної квартири, фактично зобов`язавши її надати однокімнатну квартиру для безоплатного, одноособового, на невизначений термін проживання сторонній особі. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що у випадку виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири відповідач не втратить право на житло оскільки її син та рідний брат (кожен окремо) мають можливість забезпечити її житлом в межах Старокостянтинівського району. Крім того, в межах Старокостянтинівського району Хмельницької області працює будинок-інтернат для людей похилого віку та інвалідів.

Також ОСОБА_1 вказує на помилкове застосування апеляційним судом в оскарженій постанові висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі

№ 362/3042/17, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц з огляду на встановлення у вказаних справах фактичних обставин, відмінних від обставин розглядуваної справи.

Касаційна скарга не міститься доводів щодо оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в іншій частині окрім вирішення вимог про виселення ОСОБА_2, а тому в силу положень

статті 400 ЦПК України в іншій частин справа касаційним судом переглядається.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 травня 1994 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 .

Із 1997 року до 03 грудня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла спірна квартира та яку прийняла його дочка ОСОБА_1

13 серпня 2019 року приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Хмельницької області Мельник Л. П. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2, 1949 року народження є непрацездатною особою похилого віку таодержувачем пенсії, розмір якої близький до мінімальної.

ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі із 1997 року та зареєстрована в ній із 11 серпня 2001 року.

Іншого житла на праві власності чи праві користування ОСОБА_2 не має.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 та 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, або, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19) вказано, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження

№ 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Встановивши, що ОСОБА_2 на час розгляду справи є особою похилого віку (1949 року народження), вселилася до квартири як член сім`ї власника ОСОБА_3 та з його згоди, спірна квартира є її єдиним житлом, в якому вона постійно проживає понад 20 років, право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру припинилось внаслідок смерті, оцінивши виселення ОСОБА_2 на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_2 .

З урахуванням сукупності вказаних обставин, встановлених у розглядуваній справі, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виселення

Висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16 (провадження № 14-298цс19) та від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) та постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року в справі № 362/3042/17 та від 15 січня

2020 року в справі № 754/613/18-ц, підстав для відступу від яких колегією суддів не встановлено.

Доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 червня 2020 року в справі № 196/476/13-ц, підлягають відхиленню, оскільки вказана постанова, прийнята касаційним судом за інших фактичних обставин, зокрема в справі № 196/476/13-ц вирішувався спір за позовом про виселення колишнього власника будинку, особою, яка придбала це житло з прилюдних торгів.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі

№ 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц та Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, підлягають відхиленню з огляду на наявність висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) та від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.