Іменем України26 травня 2021 рокум. Київсправа № 159/2380/17провадження № 61-13730св20Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого -Ступак О. В.,суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,учасники справи:позивач - перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області,відповідачі: Ковельська міська рада Волинської області, ОСОБА_1,третя особа - Центр надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Ковельської міської ради Волинської області, ОСОБА_1, третя особа - Центр надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації договору оренди землі, звільнення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що підпунктом 1 пункту 1 рішення Ковельської міської ради Волинської області від 29 вересня 2016 року № 14/32 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання земельних ділянок для городництва" затверджено проект землеустрою про відведення ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельної ділянки площею 827,0 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1, для городництва, без права зміни цільового призначення, за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування.

На підставі вказаного рішення 17 жовтня 2016 року між Ковельською міською радою Волинської області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі.

Прокурор також зазначав, що згідно з повідомленням Ковельської міської ради Волинської області, наданим міською радою на запит прокуратури, земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_2, за функціональним призначенням належать до земель садибної житлової забудови. Відповідно до генерального плану за вказаною адресою землі сільськогосподарського призначення відсутні.

Посилаючись на вищевказане, перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури просив суд визнати незаконним та скасувати підпункт 1.1 пункту 1 рішення Ковельської міської ради Волинської області від 29 вересня 2016 року № 14/32 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання земельних ділянок для городництва"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17 жовтня 2016 року; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов`язати ОСОБА_1 звільнити вказану земельну ділянку.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2017 року.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2018 року позов першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури задоволено. Визнано незаконним та скасовано підпункт 1.1 пункту 1 рішення Ковельської міської ради Волинської області від 29 вересня 2016 року № 14/32 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання земельних ділянок для городництва". Визнано недійсним договір від 17 жовтня 2016 року № 1/157 оренди земельної ділянки площею 0,0827 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для ведення городництва, укладений між Ковельською міською радою Волинської області та ОСОБА_1, зареєстрований відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32178462 від 02 листопада 2016 року, номер запису про інше речове право: 17235191, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки. Скасовано рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32178462 від 02 листопада 2016 року, номер запису про інше речове право: 17235191, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 827,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:23:007:0087), передану їй Ковельською міською радою Волинської області на підставі договору оренди земельної ділянки від 17 жовтня 2016 року № 1/157 та акта приймання-передачі земельної ділянки від 17 жовтня 2016 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідний пункт рішення Ковельської міської ради Волинської області суперечить вимогам статей 20, 39, 123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки відведена ОСОБА_1 для городництва на умовах оренди земельна ділянка знаходиться в межах міста Ковеля і згідно з генеральним планом міста має інше цільове призначення - землі садибної житлової забудови.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 17 липня 2018 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка, надана ОСОБА_1 в оренду для ведення городництва, знаходиться на території садибної житлової забудови, тоді як землі сільськогосподарського призначення на території міста генеральним планом взагалі не передбачені. Отже, Ковельська міська рада Волинської області, надавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для городництва, яка згідно з генеральним планом міста є територією садибної житлової забудови, порушила цільове призначення вказаної земельної ділянки та не внесла відповідних змін до генерального плану міста Ковеля.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області задоволено частково. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що:

- вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання позову першим заступником керівника Ковельської місцевої прокуратури, зокрема, у чому полягає нездійснення або неналежне здійснення повноважень Ковельською міською радою Волинської області відповідних повноважень щодо захисту інтересів держави. При цьому суди попередніх інстанцій не спростували доводів відповідача про те, що відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питання, що є предметом спору у цій справі, належить до виключної компетенції вказаної міської ради;

- суди попередніх інстанцій не звернули уваги на заперечення Ковельської міської ради Волинської області від 21 вересня 2017 року № 77 щодо безпідставності звернення прокурора з даним позовом до суду, оскільки таке звернення не відповідає суспільним інтересам, не є способом захисту публічного порядку, охоронюваних інтересів держави чи територіальної громади, не мотивували, чому не взяли їх до уваги;

- суди не врахували, що законодавець надає прокурору право звернутися до суду з позовом лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення або неналежного здійснення останнім чи іншим суб`єктом відповідних владних повноважень. Суди не врахували, що при цьому прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави;

- крім того, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури, оскільки не встановив наявності обмеження компетенції Головного управління Держгеокадастру щодо звернення до суду у зв`язку з виконанням наданих йому повноважень в сфері, що є предметом даного спору.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року позов залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду позов на підставі пункту 1 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), оскільки він поданий прокурором як особою, яка не має належної цивільної процесуальної дієздатності, суд першої інстанції вказав, що:

- при поданні позову прокурор зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, одночасно подавши позов до цього ж органу як відповідача - юридичної особи. Таке обґрунтування прокурором своїх повноважень на представництво відповідача у справі та такого характеру представництво у суді містить, на думку суду першої інстанції, процесуальне несумісництво;

- законодавець надає прокурору право звернутись до суду з позовом лише у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення або неналежного здійснення останнім чи іншим суб`єктом відповідних владних повноважень. Прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав такого представництва та надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави, на захист яких, як він стверджує, подав такий позов. Однак таких доказів прокурор суду не надав;

- підставою для представництва інтересів держави прокурор не зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, вказавши, що цим органом є саме відповідач - юридична особа;

- прокурор не надав також доказів вчинення ним дій, спрямованих на встановлення іншого відповідного органу, зокрема, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), до компетенції якого могли б бути віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах та того, що він звертався попередньо до цього органу з вимогою виконання його обов`язків з належного захисту порушених інтересів та повідомляв його попередньо про звернення до суду з таким позовом.

Отже, на переконання суду першої інстанції, прокурор не обґрунтував переконливо наявність підстав (виключного випадку) для здійснення такого представництва у справі, що передбачене статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційну скаргу керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області залишено без задоволення, а ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року - без змін.

Беручи до уваги надані у суді апеляційної інстанції пояснення прокурора про те, що відсутні будь-які дані про звернення прокурора до Ковельської міської ради щодо необхідності подання цим органом місцевого самоврядування самостійно позову для усунення порушення вимог земельного законодавства до звернення із цим позовом прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором не підтверджені підстави для звернення до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуття статусу позивача у суді у цій справі.

На думку колегії суддів апеляційного суду, повно і об`єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм правильну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справиУ вересні 2020 року заступник прокурора Волинської області подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі заявник зазначив, що судами попередніх інстанцій під час вирішення питання наявності у прокурора підстав для звернення до суду за захистом державних інтересів не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, та постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що:- при винесенні оскаржуваних рішень судами порушено вимоги статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 56, 257 ЦПК України;- перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області самостійно звернувся до суду за захистом порушених інтересів територіальної громади м. Ковель як позивач, оскільки Ковельська міська рада Волинської області діяла всупереч вимогам чинного законодавства та волі територіальної громади шляхом прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди земельної ділянки із ОСОБА_1 Ковельська міська рада Волинської області, яка насамперед повинна дбати про інтереси територіальної громади та уповноважена здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у справі відповідачем у зв`язку з тим, що саме її незаконні дії призвели до порушення вимог земельного законодавства. Інший орган, який у даному випадку міг би представляти інтереси територіальної громади міста Ковель, тобто і Ковельської міської ради, відсутній;- земельна ділянка, яка неправомірно передана Ковельською міською радою Волинської області у користування ОСОБА_1, відноситься до земель комунальної власності, тому ГУ Держгеокадастру у Волинській області, як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, у такому випадку не наділене повноваженнями розпорядника земель з усіма повноваженнями власника на захист права власності. Крім того, надані ГУ Держгеокадастру у Волинській області функції державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства не наділяють указаний орган правом звернення до суду із позовними вимогами, заявленими у справі № 159/2380/17;- судом першої інстанції відкрито провадження у справі, відповідно, з урахуванням положень абзацу другого частини п`ятої статті 56 ЦПК України, підтверджено підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді та визнано наявність підстав для набуття прокурором статусу позивача.У листопаді 2020 року від Ковельської міської ради на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області, в якій посилаючись на її необґрунтованість, співвідповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.Станом на дату розгляду справи інші відзиви на касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на адресу Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга заступника прокурора Волинської області передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Ковельського міськрайонного суду Волинської області матеріали справи № 159/2380/17 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року матеріали справи № 159/2380/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиУ своїй позовній заяві перший заступник керівника місцевої прокуратури зокрема вказав, що:"спір, що виник, зачіпає інтереси територіальної громади м. Ковель, як законного власника спірної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель.Так, Ковельською міською радою порушено вимоги земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні договору оренди землі, що свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів територіальної громади.У зв`язку з тим, що орган, уповноважений на даний час державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає в справі відповідачем у зв`язку з тим, що саме його незаконні дії призвели до порушення вимог земельного законодавства, заступник керівника місцевої прокуратури звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача. Інший же орган, який би представляв інтереси територіальної громади м. Ковель, відсутній".Спірна земельна ділянка до прийняття оскаржуваного рішення перебувала у землях запасу і належала до земель комунальної власності, учасниками справи це не оспорюється.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний СудВідповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Близька за змістом норма передбачена частиною другою статті 4 ЦПК України у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних судових рішень (у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах).У цивільних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина третя статті 26 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом). Близька за змістом норма передбачена частиною четвертою статті 42 ЦПК України у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних судових рішень (у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб).Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) вказано, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом).Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом).Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України (1618-15) , зокрема частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (аналогічний припис закріплений у частині п`ятій статті 56 ЦПК України у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень).Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу."Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону (у відповідних редакціях) дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах" (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).Згідно з частиною сьомою статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення; відповідно до частини п`ятої статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень) у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом): прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.Отже, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу у відповідній редакції про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.12 липня 2017 року суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області Панасюком С. Л. постановлено ухвалу, якою відкрито провадження у справі, із зазначенням, що заява подана і оформлена в порядку, встановленому ЦПК України (1618-15) , та посиланням на статті 118, 119, частини першу, четверту, п`яту, шосту статті 122 ЦПК України у відповідній редакції, допустивши тим самим згідно з абзацом другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у відповідній редакції представництво прокурором інтересів держави.Після прийняття Ковельським міськрайонним судом Волинської області 22 травня 2018 року рішення про задоволення позову, залишеним без змін Апеляційним судом Волинської області у постанові від 17 липня 2018 року, зазначені судові рішення скасовані постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції із висновком суду касаційної інстанції про передчасність задоволення позовних вимог першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури, оскільки не встановлено наявності обмеження компетенції ГУ Держгеокадастру щодо звернення до суду у зв`язку з виконанням наданих йому повноважень у сфері, що є предметом даного спору.Після повернення справи із Верховного Суду та прийняття її до свого провадження, суд першої інстанції, керуючись вже нормою пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України, залишив позов без розгляду, вказавши, що позов подано прокурором як особою, яка не має належної цивільної процесуальної дієздатності, з чим також погодився і суд апеляційної інстанції.Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на наступне.Відповідно до пункту 6 частини другої статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Тобто, у позовній заяві мають бути або зазначені докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, або підстави для звільнення від доказування таких обставин (стаття 61 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом). Вказане відповідає частині першій статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), згідно з якою кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу у відповідній редакції (аналогічні норми містяться у статтях 81, 82 ЦПК України у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень).Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом, аналогічна норма міститься у статті 76 ЦПК України у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень).Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). Незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання частини сьомої цієї статті обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)). Окреслене стосується і статті 175 ЦПК України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень).Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350с19)).Верховний Суд при розгляді цієї справи № 159/2380/17 у постанові від 31 жовтня 2019 року акцентував увагу на передчасності висновку про задоволення позовних вимог першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури, оскільки не встановлено наявності обмеження компетенції ГУ Держгеокадастру щодо звернення до суду у зв`язку з виконанням наданих йому повноважень в сфері, що є предметом даного спору. Із цим пов`язано, в тому числі, необхідність врахування обґрунтування прокурором наявності підстав представництва та надання доказів на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.У свою чергу суди попередніх інстанцій мали це врахувати та звернути увагу на таке.Посилаючись на норми статей 13, 14, 19 Конституції України, статей 12, 18, 19, 22, 36, 38, 39, 152 ЗК України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, прокурор зауважив, що в порушення принципу цільового призначення землі Ковельською міською радою спірна земельна ділянка на АДРЕСА_1, яка згідно з генеральним планом міста Ковеля відноситься до земель житлової та громадської забудови, надана в оренду ОСОБА_1 для ведення городництва. Спір, що виник, зачіпає інтереси територіальної громади міста Ковель, як законного власника спірної земельної ділянки, а відсутність належного владного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання земель.Також першим заступником керівника місцевої прокуратури обґрунтовано, чому він звертається як позивач за захистом державних інтересів самостійно, та вказано, що інший орган, який би представляв інтереси територіальної громади міста Ковель, відсутній.Отже, перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури заявив позов до Ковельської міської ради, ОСОБА_1 і на виконання абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у тексті позовної заяви обґрунтував, на його думку, підстави для представництва інтересів територіальної громади м. Ковеля, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду позивача, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).Вказавши у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, прокурор також виконав вимогу частини сьомої статті 119 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) (у разі пред`явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення).Зазначення судом першої інстанції про процесуальне несумісництво, так як прокурор вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, одночасно заявивши позов до цього ж органу як відповідача - юридичної особи, не відповідає положенням частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини другої статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом), частини п`ятої статті 56 ЦПК України (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень), які надають прокурору у випадках відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, можливість набути статусу позивача та користуватися процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, а посилання позивача у позовній заяві на міську раду як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, обумовлено поясненням її статусу як співвідповідача у справі, оскільки саме її незаконні дії, на думку прокурора, призвели до порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні договору оренди землі. Ковельська міська рада Волинської області як співвідповідач у справі не може виступати і позивачем, що якраз і свідчить про недопустиму ситуацію процесуального несумісництва.Щодо необхідності подання прокурором доказів на підтвердження того, що він попередньо повідомляв відповідні компетентні органи, які б мали самостійно захищати інтереси держави, на чому наполягали суди попередніх інстанцій, вказавши про відсутність цих доказів, а також доказів вчинення прокурором дій, спрямованих на встановлення іншого відповідного органу, зокрема ГУ Держгеокадастру у Волинській області, колегія суддів виходить із такого.Відповідно до частин першої-другої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.Згідно з частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.Згідно з частинами першою-другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.Крім того, згідно з абзацом п`ятим статті 152 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (15-2015-п) , Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився; передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину.Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.Як установлено судами та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка до прийняття Ковельською міською радою оскаржуваного рішення та укладення договору оренди землі із ОСОБА_1, за яким цільове призначення земельної ділянки - для городництва, й земельна ділянка передана в оренду для городництва, перебувала у землях запасу і належала до земель комунальної власності.Частиною першою статті 19 ЗК України визначено категорії земель за основним цільовим призначенням, серед яких - землі сільськогосподарського призначення (до яких згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему України від 23 липня 2010 року № 548, віднесені землі для городництва) та землі житлової та громадської забудови. Згадуваною Класифікацією видів цільового призначення земель не передбачено на землях житлової та громадської забудови (секція "В") ведення такого виду діяльності як городництво.Ураховуючи пункт "а" частини третьої статті 22 ЗК України, землі для ведення городництва передаються у власність та надаються у користування саме із земель сільськогосподарського призначення. Громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва (частина перша статті 36 ЗК України).Натомість, як вказує позивач, згідно з генеральним планом міста Ковеля, земельна ділянка на АДРЕСА_1, відноситься до земель житлової забудови, отже, спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.Зазначене надає прокурору право звернутися до суду із відповідним позовом, а у випадку відсутності відповідного компетентного органу або нездійснення або неналежного здійснення останнім чи іншим суб`єктом відповідних владних повноважень - позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси територіальної громади міста Ковеля.Оскільки суди попередніх інстанцій згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи не перевірили самостійно доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах; не врахували, що у цій справі Ковельська міська рада, рішення якої оскаржується, є співвідповідачем у справі, відповідно не може представляти інтереси територіальної громади міста Ковеля та виступати позивачем; з огляду на зазначене прокурором цільове призначення спірної земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Волинській області не є уповноваженим суб`єктом владних повноважень, до якого прокурору слід було звертатися перед поданням позову; прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів територіальної громади міста Ковель, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, то помилковим є висновок судів про відсутність у прокурора належної цивільної процесуальної дієздатності для подання позову.Таким чином, як убачається із матеріалів цієї справи, зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій міськради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.Зазначене відповідає позиціям Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350с19).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скаргиУ частині третій статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та постановив ухвалу про залишення позову без розгляду, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї ухвали не виправив допущені судом першої інстанції порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.Під час продовження розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене у цій постанові, розглянути позовну заяву в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області задовольнити.Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко