розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відділ реєстрації актів цивільного стану Рахівського районного управління юстиції у Закарпатській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану представником Моняком Романом Васильовичем, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року, ухвалене суддею Тулик І. І., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - відділ реєстрації актів цивільного стану Рахівського районного управління юстиції у Закарпатській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_2 у період з 2003 року до 2015 року (після уточнення позовних вимог - до 30 травня 2016 року); визнання нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ним права власності на 1/2 його частину; скасування відомостей, внесених в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, номер запису 12934797, у якому одноосібним (1/1 частина) власником будинку зазначена ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що він з відповідачкою тривалий час проживав однією сім`єю, вели спільне господарство й мали спільний бюджет.

Позивач час від часу знаходився на сезонних роботах у Чеській Республіці та всі зароблені кошти вкладав у будівництво житлового будинку у с. Кваси. Рішенням Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 12 листопада 2009 року йому було надано дозвіл на розробку технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, яка розташована на території с. Кваси в ур. Васкул для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, орієнтовною площею 0,06 га, на якій побудовано житловий будинок.

Однак, незважаючи на це ОСОБА_2, виготовила всю технічну документацію на спірний житловий будинок на своє ім`я і не визнає того факту, що позивач має право на Ѕ частину цього житлового будинку.

Встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне для визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності на майно набуте за час спільного проживання з 2003 року до 2016 року без реєстрації шлюбу та визнання права власності на таке майно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рахівського районного суду від 20 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2003 року до 30 травня 2016 року. Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Скасовано відомості, внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - житловий будинок

АДРЕСА_1, загальною площею 239,75 кв. м, номер запису про право власності 12934797, у якому одноосібним власником будинку вказана ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2003 року до 30 травня 2016 року, а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Моняка Р. В., у якій ставиться питання про скасування рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема при ухваленні судового рішення в суді першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід, оскільки той перебуває у дружніх стосунках з позивачем у справі, проте суд відмовив у задоволенні такого клопотання (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України). Також суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Крім того, суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам у повній мірі.

Фактичні обставини у справі, встановлені судами

Суди встановили, що з 2003 року до 30 травня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, разом утримували та виховували сина відповідачки.

Такі обставини у справі суди встановили на підставі показів свідків та довідок виконкому Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 11 квітня 2017 року та Розтоківської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 21 квітня 2017 року (а. с. 6, 223, т. 1).

У період спільного проживання і в результаті спільної праці, за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збудували житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 239,75 кв. м, на земельній ділянці кадастровий номер 2123683001:01:003:0058.

Про наявність такого свідчать, зокрема, рішення Квасівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 12 листопада 2009 року № 547, відповідно до якого позивачу, мешканцю АДРЕСА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, що розташована на території с. Кваси в ур. Васкул для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель орієнтовною площею 0,06 га (а. с. 8, т.1,); розрахункові квитанції за травень - червень 2009 року (про придбання ОСОБА_1 цементу, блоків, арматури) на загальну суму 68 300 грн (а. с. 9-11, т.1.); декларація про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, згідно з якою повідомлення про початок виконання будівельних робіт подано 25 квітня 2013 року, а готовність об`єкта до експлуатації датована груднем 2015 року (а. с. 12-14, т. 1).

Встановивши вищезазначені обставини у справі, суди дійшли висновку про те, що сама лише реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірний будинок у цілому не впливає на правовий статус такого, як об`єкта спільної сумісної власності.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У заявленому ОСОБА_1 позові ставилося питання про встановлення факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2003 року до 2016 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про встановлення такого факту.

Колегія суддів, переглядаючи судові рішення в частині встановлення судами факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу у період з 2003 року по 01 січня 2004 року, не може погодитися з висновками судів, виходячи із такого.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" Сімейного кодексу України (2947-14) від 10 січня 2002 року № 2947-III (далі - СК України (2947-14) ), цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України (2947-14) застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України (2006-07) ) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61-19041св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 638/20216/16-ц (провадження № 61-713св19).

Отже, судові рішення підлягають зміні в частині встановлення зазначеного факту з 2003 року до 01 січня 2004 року з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.

Що стосується встановлення факту спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 2016 року, то колегія суддів виходить із такого.

Положеннями статті 315 ЦПК України у редакції від 15 грудня 2017 року передбачено встановлення судом фактів, що мають юридичне значення, у тому числі і проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Норма статті 315 ЦПК України щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки застосовується до правовідносин, які виникли з 01 січня 2004 року (набрання чинності СК України (2947-14) від 10 січня 2002 року № 2947-III).

Відповідно до частини другої статті 3 СК Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частинами першою - другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1 січня 2004 року до 30 травня 2016 року, оскільки указане підтверджено належними, допустимими й достатніми доказами, які у своїй сукупності свідчать про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів також погоджується з доведеністю позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, загальною площею 239,75 кв. м, що зведений на земельній ділянці з кадастровим номером 2123683001:01:003:0058, оскільки встановлено, що будівництво здійснювалося за рахунок коштів та спільної праці обох сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Доказів на спростування цих обставин суду надано не було.

Доводи представника ОСОБА_2 - Моняка Р. В. у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про задоволення позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16 (провадження № 61-40658св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Що стосується доводів касаційної скарги про упередженість судді Тулика І. І., який розглядав справу в суді першої інстанції і якому представником відповідача ОСОБА_2 - Моняком Р. В. було заявлено клопотання про відвід з огляду на наявність між ним та позивачем дружніх стосунків, то суд ухвалою від 09 жовтня 2017 року обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Указані обставини були предметом перевірки апеляційного суду.

Касаційним судом також перевірені вказані обставини і висновки судів з цього приводу визнані обґрунтованими.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року підлягають зміні в частині встановлення судами факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 2003 року. Вимоги підлягають задоволенню в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року. В іншій частині - судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану

представником Моняком Романом Васильовичем, задовольнити частково.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року змінити, встановивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року.

В іншій частині рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін.