заінтересована особа - Харківська міська рада, розглянув у порядку спрощеного позовногопровадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На обґрунтування заяви посилалась на таке. У 1962 році вона познайомилася з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати ОСОБА_3 . Після її смерті заявниця почала періодично проживати з ОСОБА_2 у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1, а з 1990 року - переїхала до нього і до 23 березня 2018 року проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу у його квартирі за зазначеною адресою. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 1998 року у справі № 2-2932/1998 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним. 09 жовтня 2001 року Виконавчий комітет Дзержинської районної ради м. Харкова прийняв рішення № 178/38 про встановлення над ОСОБА_2 опіки та призначив заявницю його опікуном. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. За період спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільні витрати, оплачували комунальні послуги. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 був визнаний недієздатним, а заявниця - його опікуном, то вона регулярно дбала і здійснювала опіку над ОСОБА_2 до дня його смерті.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період часу з 1990 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 - до дня смерті останнього.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поясненнями свідків підтверджується факт спільного проживання заявниці та ОСОБА_2 впродовж тривалого часу - більше п`яти років.

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 липня 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року змінено в частині зазначення періоду проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 25 червня 2008 року до 23 березня 2018 року - до дня смерті останнього.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви, оскільки допитані у суді свідки підтвердили факт спільного проживання заявниці та ОСОБА_2 . Проте судом встановлено, що ОСОБА_1 до 24 червня 2008 року перебувала в іншому шлюбі, а тому до цього часу не могла проживати однією сім`єю з ОСОБА_2 відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ). Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції у частині встановлення періоду проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - з 25 червня 2008 року до 23 березня 2018 року. Апеляційний суд відхилив доводи Харківської міської ради про наявність спору про право та зазначив, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини, інших спадкоємців у ОСОБА_2 немає, тому спір про право відсутній.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2020 року Харківська міська радазвернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю залишити без розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність спору про право та не врахували, що заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання з метою отримання спадщини, а тому встановлення зазначеного факту впливає на права Харківської міської ради щодо визнання спадщини відумерлою. Заявниця не надала жодних доказів на підтвердження факту спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету. Суди встановили факт спільного проживання лише на показаннях свідків.

У жовтні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Самойлов Є. Ю., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, - неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 520/13695/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17-ц; ухвалення рішення на підставі недопустимих доказів .

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 1998 року у справі № 2-2932/1998 ОСОБА_2, 1939 року народження, визнано недієздатним.

Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 09 жовтня 2001 року № 178/38 ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть від 30 березня 2018 року серії НОМЕР_1 (а. с. 10).

Заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 . ОСОБА_1 пред`явила до суду у порядку її розгляду за правилами окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із спадкодавцем необхідне для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Згідно зі статтею 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

У частині першій статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Отже, законом на орган місцевого самоврядування покладено обов?язок подати заяву про визнання відумерлою, зокрема у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом.

Харківська міська рада заперечує проти заявлених ОСОБА_1 вимог та не визнає за нею право на спадкування після смерті ОСОБА_2, отже, існує спір про право на спадкове майно.

З урахуванням наведеного, заява ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви випливає, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, та безпідставно відхилили доводи Харківської міської ради про порушення її прав на спадкове майно та наявність спору про право.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20); від 23 січня 2019 року у справі № 520/13695/17 (провадження № 61-47156св18).

З огляду на наведене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а заява ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 - залишенню без розгляду.

Водночас заявниці необхідно роз`яснити, що залишення без розгляду заяви не позбавляє її права на подання до суду позову на загальних підставах - у порядку позовного провадження.

Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо ухвалення рішення на підставі недопустимих доказів, оскільки такі доводи стосуються вирішення заяви по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.