Іменем України24 травня 2021 рокум. Київсправа № 676/1422/15-цпровадження № 61-12149св19Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Кам`янець-Подільська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Рибак Степан Йосипович, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області, Комунальне підприємство "Муніципальна Інспекція" Кам`янець-Подільської міської ради,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2018 року у складі судді Швець О. Д. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Кам`янець-Подільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Рибак С. Й., Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), Управління державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області (далі - Управління ДАБК), Комунальне підприємство "Муніципальна Інспекція" Кам`янець-Подільської міської ради (далі - КП "Муніципальна Інспекція"), про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на земельну ділянку, договору міни та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 листопада 1984 року він є власником 13/50 частини житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками будинку є: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 .

Рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року між співвласниками домоволодіння був закріплений порядок користування земельною ділянкою, згідно з яким виділено в користування ОСОБА_4 - 837 кв. м, ОСОБА_1 - 837 кв. м, ОСОБА_2 - 778 кв. м, ОСОБА_6 - 538 кв. м.

ОСОБА_2 приватизувала свою земельну ділянку площею 798 кв. м. згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 592061, який видано 10 листопада 2006 року. Проте приватизована земельна ділянка за площею та конфігурацією відрізняється від площі та конфігурації земельної ділянки, яка була виділена їй в користування за рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року.

Вважав, що державний акт має бути визнаний судом недійсним, оскільки підставою видачі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 жовтня 2006 року є договір міни від 11 жовтня 2006 року, зареєстрований за № 3927, проте предметом договору міни, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були лише частки земельних ділянок, зокрема, належна ОСОБА_2 частка земельної ділянки площею 0,0133 га із всієї приватизованої нею площі 737 кв. м на підставі державного акта на право власності від 10 червня 2004 року, який видано на підставі рішення сесії Кам`янець-Подільської міської ради від 18 вересня 2003 року № 135, та належала ОСОБА_3 - частка площею 0,0194 га, тому видача державного акта на земельну ділянку загальною площею 798 кв. м є безпідставною.

Також випливають розбіжності в описі меж суміжних землекористувачів із фактичним користуванням, зокрема, в описі меж зазначено, що від літ. "Г" до літ. "Д" землекористувачем є ОСОБА_2, а фактично землекористувач є ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 737 кв. м без погодження меж з позивачем, який є суміжним землекористувачем.

З цих же підстав вважав, що рішення Кам`янець-Подільської міської ради від 18 вересня 2003 року № 135 та державний акт від 10 червня 2004 року є недійсними.

ОСОБА_2 допустила порушення, які необхідно усунути, а саме: вона розпочала самочинне будівництво прибудови - санвузла, зовнішня стіна якої розташована на відстані 35 см від діючої на теперішній час межі, а відповідно до порядку користування ця відстань має бути 50 см; покрівля прибудови виступає на 60 см від зовнішньої стіни прибудови, у зв`язку з чим покрівля нависає над ділянкою позивача; відповідачка влаштувала витяжну газову трубу в сторону житла позивача, а не вгору, як це передбачено будівельними нормами, що порушує вимоги пунктів 3.17 Б 2.4.-1-94 ДБН "Планування та забудова міських та сільських поселень". Відповідно до зазначеного нормативного акта відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни має бути не менше ніж 1 метр. При цьому має бути забезпечено влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігають стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок. На відстані менше 8 метрів до належної йому будівлі відповідачка влаштувала вигрібну яму та два фільтруючі колодязі, які приймають всі стоки від санвузлів з будинковолодіння ОСОБА_2, включаючи санвузол самочинної прибудови. Влаштування відповідних фільтруючих колодязів та септико-вигрібної ями з підведеними до них санвузлів складають протяжність від першого санвузла до септико-вигрібної ями 35-36 метрів. Встановлення таких споруд суперечить пункту 3.2.а ДБН 360-92.

У зв`язку з наведеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати недійсними: рішення Кам`янець-Подільської міськради від 18 вересня 2003 року № 135, державний акт на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2004 року, який видано, на ім`я ОСОБА_2 ; договір міни від 11 жовтня 2006 року; державний акт на право власності на земельну ділянку від 10 листопада 2006 року серії ЯБ № 592061, який видано, на ім`я ОСОБА_2 . Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинковолодінням на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованої вигрібної ями, фільтруючих колодязів та прибудови.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2018 року замінено третіх осіб: Відділ Держгеокадастру у м. Кам`янець-Подільському, Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області належними: ГУ Держгеокадастру, Управління ДАБК.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують безпідставне користування ОСОБА_2 частиною земельної ділянки, яка належить позивачу, оскільки у фактичному користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка більшої площі, ніж була передано йому за рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року. Заявлені позовні вимоги на захист порушеного права користування земельною ділянкою, не є співмірними із заявленими позовними вимогами про позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яку вона отримала відповідно до норм чинного законодавства. Позовні вимоги ОСОБА_1 не містять правового обґрунтування підстав визнання договору міни, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та рішення Кам`янець-Подільської міської ради від 18 вересня 2003 року №135 недійсними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 та позивач, як землекористувачі суміжних земельних ділянок, користуються земельними ділянками, розмір та площа яких не відповідає встановленому порядку користування за схемою, встановленою рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року, державному акту від 10 червня 2004 року та державному акту від 30 вересня 1992 року. ОСОБА_2 здійснила будівництво септико-вигрібної ями та двох фільтруючих колодязів, які приймають всі стоки від санвузлів з будинковолодіння ОСОБА_2, з порушенням будівельних норм - пункту 3.2а ДБН 360-92. Стічні води завдають шкоди фундаменту будинковолодіння позивача, а згідно зі статтею 103 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Також, в матеріалах справи наявні три висновки земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи, які суперечать один одному.

У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 23 листопада 1984 року ОСОБА_1 є власником 7/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8-9).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 26 червня 2015 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕКА № 685469 ОСОБА_2 є власником 13/50 житлового будинку АДРЕСА_2 . (т. 1, а. с. 134).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04 квітня 2007 року (867-16) ОСОБА_7 є власником 7/25 житлового будинку з відповідними надвірними будівлями до нього на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку від 25 березня 2004 року ОСОБА_3 є власником 9/50 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 164-166).

Рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року встановлено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 згідно з висновком технічної експертизи, за яким ОСОБА_4 виділено 837 кв. м (на плані зафарбовано в синій колір), ОСОБА_1 - 837 кв. м (на плані зафарбовано в червоний колір), ОСОБА_2 - 778 кв. м (на плані зафарбовано в жовтий колір), і ОСОБА_6 538 - кв. м (на плані зафарбовано в зелений колір) (т. 1, а. с. 4).

Згідно із зазначеним у судовому рішенні висновком технічної експертизи в користуванні ОСОБА_1 знаходилась земельна ділянка площею 810 кв. м, 27 кв. м необхідно було вилучити у ОСОБА_4 . У користуванні ОСОБА_2 знаходилась земельна ділянка площею 640 кв. м, 138 кв. м необхідно було вилучити у ОСОБА_4 . З визначеним порядком користування сторони погодились, під сумнів не ставили (т. 1, а. с. 101).

Рішенням 13 сесії Кам`янець-Подільської міської ради від 18 вересня 2003 року № 135 ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, площею 737 кв. м, на АДРЕСА_1 . 10 червня 2004 року ОСОБА_2 отримала на зазначену земельну ділянку державний акт на право власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 5).

З матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 встановлено, що 10 травня 2004 року останній передані на зберігання межові знаки в кількості 11 шт., які встановлені по межах земельної ділянки, розташованої на території Кам`янець-Подільської міської ради (т. 1, а. с. 169-183).

Рішенням Кам`янець-Подільської міської ради від 04 травня 2005 року № 74 вирішено передати у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 538 кв. м, на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 153).

Згідно з проєктом землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на АДРЕСА_1 ОСОБА_3, 28 березня 2005 року проведено встановлення та узгодження суміжних меж з передачею межових знаків землевласнику (т. 1, а. с. 147).

Відповідно до договору міни від 11 жовтня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснили обмін частинами земельних ділянок, зокрема, частиною земельної ділянки ОСОБА_3, площею 0,0194 га, на АДРЕСА_1, що перебувала у її власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 27 лютого 2006 року, реєстраційний № 010674400036, та частиною земельної ділянки ОСОБА_2, площею 0,0133 га, за цією ж адресою, що перебувала у її власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 червня 2004 року № 010474400169 (т. 1, а. с. 5).

На підставі договору міни ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 10 листопада 2006 року серія ЯБ № 592061, згідно з яким вона є власником земельної ділянки, площею 798 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 681040000017:004:0062 (т. 1, а. с. 6).

Встановлено, що ОСОБА_2 на належній їй земельній ділянці здійснила реконструкцію частини житлового будинку та будівництво літньої кухні (т. 1, а. с. 203-225).

10 червня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта частини житлового будинку та літньої кухні на АДРЕСА_1, замовником з будівництва яких була ОСОБА_2 23 червня 2015 року державним реєстратором внесено відомості про об`єкт нерухомого майна 13/50 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 з врахуванням об`єктів будівництва (т. 1, а. с. 102-103, 135-136).

Згідно з висновком судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2015 року № 68Е-08/15 земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2, не відповідає конфігурації та площі земельної ділянки згідно зі схемою порядку користування, встановленого рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року, причиною невідповідності є обмін частинами ділянок між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Фактична конфігурація земельної ділянки майже відповідає (незначна невідповідність) конфігурації згідно з державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 листопада 2006 року ЯБ № 592061. Фактична конфігурація земельної ділянки та фактична площа земельної ділянки 0,1023 га, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1, не відповідає конфігурації та площі земельної ділянки вказаній в схемі порядку користування, встановленого рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року (т. 2, а. с. 2-35).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення додаткової комплексної судової експертизи в складі будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 30 березня 2018 року, фактичне користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає встановленому порядку користування за схемою встановленого рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року та частково не відповідає державному акту від 10 червня 2004 року, виданого, на ім`я ОСОБА_2 . Площа земельної ділянки ОСОБА_2, яка зазначена в державному акті від 10 червня 2004 року та державному акті від 10 листопада 2006 року не відповідає площі згідно з встановленого порядку користування за рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року. План встановлення порядку користування земельною ділянкою, затверджений рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року, є схематичним зображенням встановлення порядку користування, надати відповідь чи відповідає конфігурація земельної ділянки ОСОБА_2, яка зазначена в державних актах від 10 червня 2004 року та від 10 листопада 2006 року конфігурації згідно з встановленого порядку користування за рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 30 вересня 1992 року неможливо. Як зазначено у висновку прибудова санвузла № 2, площею 5 кв. м, що належить ОСОБА_2 знаходиться на відстані 0,4-0,43 метра від спільної межі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що є порушенням абз. 3 п. 3.25* 360-92**. Проте планувальне розміщення цієї прибудови погоджене Департаментом містобудування, архітектури та земельних відносин Кам`янець-Подільської міської ради і не порушує вимог Державних будівельних норм (т. 3, а. с. 27-59).

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК Української РСР (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Згідно з частинами першою-третьою статті 91 ЗК Української РСР (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про землеустрій" (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Статтею 56 Закону України "Про землеустрій" (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включаються матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (z0391-10) (далі - Інструкція № 376).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження

№ 14-652цс18), № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) та від 12 лютого 2020 року № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державних актів на земельну ділянку, договору міни, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів що підтверджують безпідставне користування ОСОБА_2 частиною земельної ділянки, яка належить позивачу, тому заявлені позовні вимоги на захист порушеного права користування земельною ділянкою, є необґрунтованими та недоведеними, а також за своїм змістом не є співмірними із заявленими позовними вимогами про позбавлення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яку вона отримала відповідно до норм чинного законодавства.

Виходячи з системного аналізу доказів у справі, суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком, з урахування проведених експертиз у цій справі, зробили обґрунтований висновок, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів порушення його прав як власника житлового будинку та користувача земельної ділянки і перешкод у здійсненні ним права власності внаслідок проведення ОСОБА_2 будівництва прибудови до належної їй частини будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що стічні води завдають шкоди фундаменту будинковолодінню позивача є необґрунтованими, оскільки на земельній ділянці ОСОБА_2 в наявності є один облаштований (діючий) санвузол в прибудові (а), з відведенням стічних вод в вигрібну яму, а іншої внутрішньобудинкової каналізації в житловому будинку експертом не виявлено.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що ОСОБА_2 здійснила будівництво септико-вигрібної ями та двох фільтруючих колодязів, які приймають всі стоки від санвузлів в будинковолодінні ОСОБА_2, з порушенням будівельних норм - пункту 3.2а ДБН 360-92, оскільки позивачем не надано належних доказів на порушення будівельних норм, а висновком експертизи від 30 березня 2018 рокувстановлено, що розміщення санвузла погоджено Департаментом містобудування, архітектури та земельних відносин Кам`янець-Подільської міської ради і не порушує вимог Державних будівельних норм.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).