Постанова

Іменем України 24 травня 2021 рокум. Київсправа № 2-9745/2006провадження № 61-5325 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ;

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - Департамент комунальної власності Одеської міської ради;розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2006 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимогУ листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно.Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 424/1000 частин квартири АДРЕСА_1 . Під вказаною квартирою розташовано нежиле приміщення підвалу, загальна площа якого відповідно до технічного паспорту складає 87,3 кв. м. Згідно із заявами власників квартир - співвласників будинку АДРЕСА_2, посвідчених комунальним підприємством "ДЕЗ "Центральне", ними було здійснено уступку своїх прав сумісної власності на нежиле приміщення цього підвалу на її користь. Виходячи з цього, вона вважала, що є власником зазначеного допоміжного приміщення. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на підсобне нежиле приміщення підвалу, загальною площею 87,3 кв. м, по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на підсобне допоміжне нежитлове приміщення підвалу площею 87,3 кв. м, що розташоване під квартирою АДРЕСА_1 .Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ставши співвласником житлового будинку АДРЕСА_2, вона фактично стала співвласником підвального приміщення, яке розташовано під вказаним житловим будинком, нарівні з іншими співвласниками вказаного житлового будинку - відповідачами у справі. Власники квартир - співвласники будинку АДРЕСА_2 здійснили уступку своїх прав на нежитлове приміщення підвалу на користь позивачки, отже, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що право власності Одеської міської ради зареєстровано на інші підвальні приміщенні, у тому числі загальною площею 26,0 кв. м та 30,3 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_2 .Зазначене свідчить про те, що міська рада не довела, що оскаржуваним судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 на підвальне приміщення, яке належить на праві власності Одеській міській раді, оскільки згідно з матеріалами справи мова йде про різні приміщення, враховуючи їх площі.Крім того, спірний підвал є відокремленим приміщенням, знаходиться лише під квартирою, яка належить на праві приватної спільної власності позивачці і відповідачці ОСОБА_2 . При цьому, у вказаному підвальному приміщенні маються комунікації, які проведені лише до квартири позивачки, а тому інші співвласники будинку не мають до цих комунікацій жодного відношення. За весь час набуття права власності ОСОБА_1 вивезла із вказаного підвалу сміття і зробила в ньому ремонт, витративши таким чином значні грошові кошти.Також суд зазначив, що в даному випадку слід виходити із принципу правової визначеності судового рішення, з моменту ухвалення якого, набрання ним законної сили і державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 до подання апеляційної скарги пройшло більше 11 років.Доступ до правосуддя є основним правом особи, однак в даному випадку не може бути безмежним, а тому твердження заявника апеляційної скарги про те, що він дізнався про його порушене право в травні 2018 року, є безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, також у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 61-24913св18, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 2-9745/2006із Приморського районного суду м. Одеси.У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що у розпорядженні департаменту комунальної власності Одеської міської ради наявні свідоцтва про право власності від 13 квітня 2005 року на спірні приміщення, які є нежитловими та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а також є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси.Однак, судами першої та апеляційної інстанції не було надано оцінку тому, що законом не передбачено визнання права власності за окремими співвласниками багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення, що знаходяться під їхніми квартирами.Крім того, заявник вважав таким, що не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду апеляційної інстанції про те, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,3 кв. м, по АДРЕСА_2, на яке оскаржуваним рішенням суду визнано право власності за ОСОБА_1, та нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 26,6 кв. м та 30,3 кв. м, що є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, є різними приміщеннями з урахуванням їх площ.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргуУ липні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиВідповідно до договору дарування квартири від 18 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М. Д., реєстровий № 3136 та зареєстрованого 23 грудня 1999 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_1 є власником 424/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .Згідно з договором довічного утримання від 27 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А. М., реєстровий № 8010 та зареєстрованого 14 січня 2000 року, ОСОБА_2 є власником 290/1000 часток квартири АДРЕСА_1 .Право власності ОСОБА_1 на підвальне приміщення, загальною площею 87,3 кв. м, розташоване під квартирою АДРЕСА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 квітня 2007 року, про що мається відповідне рішення і реєстраційний запис 18011546 (а.с. 223, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЧастиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.У зв`язку з цим та на виконання вищевказаного рішення, виконавчий комітет Одеської міської ради 30 вересня 2004 року прийняв рішення № 586, яким зареєстрував нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 26,0 кв. м та 30,3 кв. м, АДРЕСА_2 за територіальною громадою м. Одеси (а.с. 65-68, т. 1)Відповідно до вказаного рішення було видано свідоцтва про право власності від 13 квітня 2005 року серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .Право власності на вказані нежитлові підвальні приміщення 26 квітня 2005 року зареєстровані за Одеською міською радою в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно (а.с.221-звор., т. 1).Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що ставши співвласником житлового будинку АДРЕСА_2, вона фактично стала співвласником підвального приміщення, яке розташовано під вказаним житловим будинком, нарівні з іншими співвласниками вказаного житлового будинку - відповідачами у справі. Власники квартир - співвласники будинку АДРЕСА_2 здійснили уступку своїх прав на нежитлове приміщення підвалу на користь позивачки, отже, наявні підстави для задоволення позову.При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що право власності Одеської міської ради зареєстровано на інші підвальні приміщенні, у тому числі загальною площею 26,0 кв. м та 30,3 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_2 . Зазначене свідчить про те, що міська рада не довела, що оскаржуваним судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 на підвальне приміщення, яке належить на праві власності Одеській міській раді, оскільки згідно з матеріалами справи мова йде про різні приміщення, враховуючи їх площі. Також апеляційний суд вірно зазначив, що в даному випадку слід виходити із принципу правової визначеності судового рішення, з моменту ухвалення якого, набрання ним законної сили і державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 до подання апеляційної скарги пройшло більше 11 років.Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2006 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара