треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Тетяна Володимирівна, Оболонський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду

від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М.,

Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. та Оболонський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонський РВДВС Головного ТУЮ у м. Києві), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 червня 2006 року між ним

та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він отримав 252 500,00 грн, що на день укладення складало

50 000,00 доларів США, строком до 30 червня 2007 року. 02 липня 2007 року зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лихолат І. П.

ОСОБА_1 зазначав, що 07 серпня 2009 року між ним

та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він отримав 454 182,00 грн, що на день укладення договору складало 59 000,00 доларів США, строком до 07 вересня 2010 року. 07 серпня

2010 року він повернув відповідачу 9 000,00 доларів США, про що була складена відповідна розписка. 26 грудня 2011 року сторони нотаріально посвідчили у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. заяву про те, що він передав відповідачу 454 182,00 грн, що на день оформлення заяви складало 59 000,00 доларів США, як повний розрахунок за договором позики від 07 серпня 2008 року.

26 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав

ОСОБА_1 587 213,55 грн, що на день укладення договору складало

73 500,00 доларів США, строком до 26 грудня 2013 року.

ОСОБА_1 зазначав, що 13 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. видала виконавчий напис про стягнення боргу за договором позики, яким пропонувала стягнути з нього на користь ОСОБА_3 1 918 998,27 грн на підставі договору позики від 26 грудня 2011 року та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних

із виконавчим написом нотаріуса, усього 1 920 698,27 грн.

Вважав вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки заборгованість за договором позики не є безспірною. При вчиненні виконавчого напису нотаріусом не було враховано повернуті кошти

за договором позики, що потягло за собою невірний розрахунок суми заборгованості. Вказував, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався у безспірності заборгованості

за договором, що підлягає стягненню за виконавчим написом, чим порушив, як позивач вважав, норми Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати таким,

що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. від 13 грудня

2016 року, номер за реєстром 754 про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 1 918 998,27 грн на підставі договору позики від 26 грудня 2011 року та 1 700,00 грн витрат, пов`язаних із виконавчим написом нотаріуса, а усього 1 920 698,27 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами недотримання процедури вчинення виконавчого напису та неправомірності дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи

у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виконавчий напис, оспорений позивачем, вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким,

що не підлягає виконанню, з підстав, зазначених позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання щодо витребування, дослідження або огляду доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу

на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Заявник вважає, що виконавчий напис здійснено нотаріусом з порушенням вимог статті 87, частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", пунктів 1.1, 1.2, 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, а тому повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Зазначає, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису

не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. не урахувала також, що підписів ОСОБА_1 про отримання направлених нею йому документів немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 756/8279/18

із Оболонського районного суду м. Києва.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 червня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лихолат І. П., зареєстрований у реєстрі

№ 1248-1249, відповідно до умов якого ОСОБА_3 (позикодавець) передав ОСОБА_1 (позичальнику) грошові кошти у розмірі

252 500,00 грн, що на день підписання договору еквівалентно

50 000,00 доларам США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти ОСОБА_3 у такій самій сумі, без сплати процентів, у строк

до 24:00 години 30 червня 2007 року (а. с. 8, т. 1).

Згідно заяви ОСОБА_3 від 02 липня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Лихолат І. П., зареєстрованої у реєстрі № 3913, ОСОБА_3 підтвердив факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 252 500,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларам США, як повний розрахунок

за договором позики від 30 червня 2006 року (а. с. 15, т. 1).

07 серпня 2009 року між ОСОБА_3 (позикодавцем)

та ОСОБА_1 (позичальником) було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., зареєстрований у реєстрі № 1087, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 454 182,00 грн, що на день підписання договору еквівалентно 59 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти у такій самій сумі без сплати процентів у строк до 07 вересня 2009 року (а. с. 13, 14, т. 1).

У заяві ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 26 грудня 2011 року, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., зареєстрованій у реєстрі № № 2654, 2655,

ОСОБА_3 підтвердив факт передачі ОСОБА_1 та факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 454 182,00 грн,

що на день підписання договору позики було еквівалентно

59 000,00 доларів США, як повний розрахунок за договором позики, що був укладений 07 серпня 2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. 07 серпня 2019 року за реєстром № 1087 (а. с. 11, т. 1).

26 грудня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., зареєстрований у реєстрі № 2653, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 587 213,55 грн, що на день підписання договору було еквівалентно 73 500,00 доларам США, без сплати процентів, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів, але не меншу

(на момент повного розрахунку), чим доларовий еквівалент середньозваженого курсу на міжбанківському ринку у гривнях у строк до 24:00 години 26 грудня 2013 року (а. с. 9, 10, т. 1).

19 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звертався до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округ Гончар Т. В. із заявою, у якій просив приватного нотаріуса передати ОСОБА_1 заяву наступного змісту: "Громадянин ОСОБА_1, нагадую Вам, що 26 грудня 2013 року закінчився строк повернення Вами позичених у мене грошей згідно договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. 26 грудня 2011 року за реєстровим

№ 2653, у розмірі 587 213,55 грн, що на день підписання вказаного договору еквівалентно 73 500,00 доларів США за курсом Національного банку України на 26 грудня 2011 року, але не менше чим доларовий еквівалент середньозваженого курсу на міжбанківському ринку в гривнях. У випадку, якщо протягом 30 днів з дня одержання цієї заяви Вами не будуть усунені порушення умов договору позики, тобто, борг у вищезгаданій сумі не буде мені повернутий, я буду вимушений звернутися до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису за яким стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку" (а. с. 177, т. 1).

19 жовтня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. направила зазначену заяву ОСОБА_3 з вимогою про сплату боргу ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Зазначений лист повернувся на адресу приватного нотаріуса без вручення адресату (а. с. 176, 177, 186, 187, т. 1).

Відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 28 листопада 2016 року, адресованого Гончар Т. В., останню повідомлено про те, що лист з оголошеною цінністю

з рекомендованим повідомленням з додатковим сервісом "Кур`єрська доставка" від 19 жовтня 2016 року № 0100144576688, адресований ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_1 ),

21 жовтня 2016 року надійшов до ДКД 505. Як пояснювали працівники

ДКД 505 під час спілкування з адресатом за телефоном НОМЕР_1 для узгодження годин доставки цього відправлення, співрозмовник повідомив про відсутність одержувача у місті та додатково проінформував про відмову від одержання відправлення. Ураховуючи викладене, лист з оголошеною цінністю з рекомендованим повідомленням з додатковим сервісом "Кур`єрська доставка" № 0100144576688 оператором ДКД 505 24 жовтня 2016 року було повернуто за зворотною адресою (а. с. 189, т. 1).

13 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі позики, посвідченому 26 грудня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. за реєстровим № 2653. До цієї заяви ОСОБА_3 було додано, зокрема: оригінал договору позики, посвідчений 26 грудня

2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., реєстровий № 2653; оригінал заяви-вимоги про виконання зобов`язання за договором позики та попередження про звернення стягнення на суму позики шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі позики грошових коштів, справжність підпису на якій засвідчено 19 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., за реєстровим № 636; оригінал квитанції КМА УДППЗ "Укрпошти" Київ-1 від 19 жовтня 2016 року про передачу заяви-вимоги про виконання зобов`язання за договором позики та замовлення кур`єрської доставки; оригінал листа від УДППЗ "Укрпошти"

від 28 листопада 2016 року № 31-1176481 (а. с. 190, т. 1).

13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі № 754, яким запропоновано стягнути

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 невиплачений у строк борг,

що виник на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. 26 грудня 2011 року за реєстровим № 2653, а саме: грошові кошти у розмірі 1 918 998, 27 грн - сума розрахунку станом на 13 грудня 2016 року, строк повернення якої настав 26 грудня 2013 року, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1 700,00 грн. Загальна сума,

що підлягає стягненню, складає 1 920 698,27 грн (а. с. 191, т. 1).

Згідно копії листа ОСОБА_1 від 02 липня 2014 року про відтермінування дати повернення боргу до 31 грудня 2014 року, адресованого

ОСОБА_3, ОСОБА_1 зазначав, що він позичив у ОСОБА_3 грошові кошти безвідсотково строком до 26 грудня 2013 року

у розмірі 587 213,55 грн (73 500,00 доларів США) та посилався на існування ряду обставин, які унеможливлюють своєчасне повернення боргу

(а. с. 43, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановити або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися

до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша

статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12)

та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) .

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло

не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами

та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1, підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться

у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться

у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів,

за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку

на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) , для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, додаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору; б) документи,

що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна,

а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся

до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника -

це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису

(стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те,

що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається

за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України,

статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому,

що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд

не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право

на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким,

що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно

з Переліком документів. Для правильного застосування положень

статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити

в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру,

як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача

та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код

за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів,

що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким,

що не підлягає до виконання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В. від 13 грудня

2016 року, реєстровий № 754 вчинений відповідно до вимог Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій й на підставі всіх необхідних документів, визначених у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу вимоги про погашення кредитної заборгованості

не заслуговують на увагу і спростовуються письмовою вимогою

від 19 жовтня 2016 року про усунення порушення зобов`язань за договором позики. Зазначену вимогу було направлено 19 жовтня 2016 року на адресу боржника, яка була вказана у договорі, що підтверджується копією реєстру рекомендованих відправлень та копією квитанції від 19 жовтня 2016 року (а. с. 189, 190, т. 1), а адресат свідомо відмовлявся від отримання кореспонденції.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції не витребувано докази, зокрема: матеріали реєстраційної справи товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний дім", які на його думку мають істотне значення для правильного вирішення справи,

не заслуговують на увагу, оскільки повна інформація щодо цього товариства міститься у матеріалах справи, що підтверджується копією

з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців

та громадських формувань (а. с. 203-206, т. 1).

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги є безпідставними

та такими, що не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, об`єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.