Постанова

Іменем України20 травня 2021 рокум. Київсправа № 199/2864/19провадження № 61-7700св20Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - Дніпровська міська рада,треті особи: виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогУ квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Дніпровської міської ради, треті особи: виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпро ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, про визнання членом сім`ї наймача, визнання права користування квартирою та визнання наймачем квартири.Позов мотивовано тим, що 11 квітня 2018 року позивачка через свого представника за довіреністю - ОСОБА_2, звернулась до Відділу з квартирного обліку та розподілу житла Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради із заявою про переоформлення договору найму житла. 18 травня 2018 року рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради № 98 "Про відмову у наданні дозволу на зміну договору найму жилого приміщення" їй було відмовлено в наданні дозволу балансоутримувачу житлового фонду комунальної власності територіальної громади міста, що знаходиться в Амур-Нижньодніпровському районі, на зміну договору найму квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра позивачки - ОСОБА_3, з якою позивач проживала у вищевказаній квартирі без реєстрації місця проживання, що підтверджується довідкою КП "Жилсервіс-9" Дніпропетровської міської ради № 6642 від 17 листопада 2016 року. Зареєструвати своє місце проживання вчасно вона не змогла з причин, які не залежали від неї, оскільки сестра була повністю лежача, а також перебувала на обліку у лікаря-психіатра, а тому не могла зареєструвати її місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира, що знаходиться у АДРЕСА_2 перебувала у користуванні ОСОБА_3, що підтверджується ордером № 57 від 08 лютого 1982 року. Позивач мала намір і надалі продовжувати проживати у цій квартирі та вести господарство, сплачувати комунальні послуги. Окрім того, позивач і до смерті сестри періодично сплачувала комунальні послуги, про що є квитанції.Оскільки позивач вселилася до сестри як член сім`ї наймача, проживала з нею, вела спільне господарство, тому просила визнати її членом сім`ї наймача ОСОБА_3, визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, визнати наймачем квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позову, зокрема, з того що, стороною позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, в якому році вона вселилася до померлої, що при її вселенні було дотримано встановленого законом порядку, наявність згоди на її вселення наймача квартири тощо.Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року залишено без змін.Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги04 травня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року № 6-60цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи06 серпня 2020 року Дніпровська міська рада та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду відзиви, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.07 липня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, не зареєстрована. Суду не надано доказів, що ОСОБА_3 зверталася у відповідні органи з заявою про реєстрацію в своїй квартирі будь-яких осіб, в тому числі позивача. Із копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що остання до 24 листопада 2016 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .Відповідно до довідки від 17 листопада 2016 року, яка підписана директором КП "Жилсервіс" ДМР", яка підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 без реєстрації. Проте, суди дійшли висновку, що даний доказ не свідчить з якого часу проживає позивач за цією адресою і не може підтверджувати доводи сторони позивача про постійне проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою з 2001 року.У довідці виданої 25 листопада 2016 року зазначено, що ОСОБА_3 мала склад сім`ї з однієї особи. Про проживання ОСОБА_1, без реєстрації, разом з ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 в даній довідці не зазначено.Надані квитанції про сплату комунальних послуг в більшості своєї підтверджують сплату таких послуг протягом 2018-2019 років.Із наданих суду письмових доказів та показів свідків судом достеменно не встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була постійним місцем проживання ОСОБА_1 з 2001 року, що саме за цією адресою вона постійно проживала, отримувала кореспонденцію, наглядалася у лікаря тощо, що позивач з ОСОБА_3 вели спільне господарство, не можливим є встановлення тривалості часу проживання позивача із наймачем.Судами досліджено у судовому засіданні цивільну справу № 199/7278/17 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, де третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання за ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_1, в порядку спадкування.Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2018 року, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, по справі № 199/7278/17 встановлено, що ОСОБА_1 проживала у квартирі АДРЕСА_1 як тимчасовий жилець зі згоди наймача, а після смерті наймача у зв`язку з припиненням договору найму жилого приміщення вона не набула права користування житлом.

Мотиви, з яких виходить Верховний СудУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).Згідно із пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 і підстав для відступлення від цієї правової позиції немає.Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином з`ясувавши усі обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту набуття права на користування спірним жилим приміщенням, вселення до спільного житлового приміщення саме на умовах постійного проживання однією сім`єю з наймачем, і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.Аргументи заявника щодо неврахуванням апеляційним судом правової позиції висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 є безпідставними, оскільки під час касаційного перегляду справи встановлено дотримання судом норм матеріального права.Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скаргиВідповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2020 рокузалишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.Судді: В. М. КоротунС. Ю. БурлаковМ. Є. Червинська