розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа - громадське об`єднання "Дачний кооператив "Дніпро", про визнання права власності на будинок, за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради,на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, постановлену у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Свидівоцька сільська рада), третя особа - громадське об`єднання "Дачний кооператив "Дніпро"(далі - ГО "ДК "Дніпро"), про визнання права власності на будинок.

Позов мотивований тим, що він є членом ГО "ДК "Дніпро", і з дозволу інших членів цього кооперативу він на місці старого будинку у 2009 році за власні кошти збудував новий будинок загальною площею 39,8 кв. м, для відпочинку.

27 грудня 2005 року ГО "ДК "Дніпро" отримало від виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно, зокрема й на будинок, що зведений ним. На підтвердження права користування землею, на якій знаходиться база відпочинку, 01 березня 2008 року між Свидівоцькою сільською радою (землевласником) та ГО "ДК "Дніпро" (землекористувачем) було укладено угоду № 114 про плату за фактичне користування землею, загальною площею 1,67 га за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки право власності на новозбудований ним житловий будинок досі належить ГО "ДК "Дніпро", ОСОБА_1 вважав, що такими діями порушуються його майнові права на будинок, який він збудував власними силами та за власні кошти.

Враховуючи викладене, позивач просив суд частково скасувати свідоцтво про право власності від 27 грудня 2005 року, видане виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради, та визнати за ним право власності на будинок літ. "І N" на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1, видане 27 грудня 2005 року Свидівоцькою сільською радою, в частині визнання за ГО "ДК "Дніпро" права власності на будинок для відпочинку, позначений в технічній документації літ. "І N", розташований на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок для відпочинку, позначений в технічній документації літ. "І N", розташований на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на земельній ділянці, яка належить Свидівоцькій сільській раді і яка перебуває у користуванні ГО "ДК "Дніпро", побудував будинок для відпочинку, який в КП "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" значиться зареєстрованим за ГО "ДК "Дніпро" і позначений в технічній документації літ. "І N". З огляду на те, що в судовому засіданні Свидівоцька сільська рада та ГО "ДК "Дніпро" не заперечували проти визнання за позивачем права власності на зведений ним будинок для відпочинку, визнання такого права не суперечить положенням статуту ГО "ДК "Дніпро", суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання за ним права власності на будинок.

Оскарження рішення суду першої інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у жовтні 2020 року Асоціація керівників шкіл м. Черкаси, яка не брала участі у розгляді справи, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на спірній земельній ділянці розміщено цілісний майновий комплекс бази відпочинку вчителів. Земельна ділянка під цим комплексом перебуває у користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (як правонаступника Управління освіти Черкаського міськвиконкому).

Тому, на думку Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок відпочинку, що входив до комунальної власності - цілісного майнового комплексу бази відпочинку вчителів, є неправомірним.

Крім того, розміщення приватної власності на земельній ділянці, яка використовується під освітню діяльність суперечить законодавству, що регулює правовідносини у сфері освіти.

У листопаді 2020 року від заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси.

Заява про приєднання до апеляційної скарги мотивована тим, що земельна ділянка, на якій побудована база відпочинку вчителів, належить до земель рекреаційного призначення, вид використання - під базу відпочинку вчителів. Право постійного користування виникло у суб`єкта користування до 01 січня 2002 року і після цієї дати воно продовжує зберігатися. На час ухвалення оскаржуваного судового рішення відповідна земельна ділянка не була вільною та знаходилась у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, відповідне право якого на цю земельну ділянку не припинено, тому будь-яке будівництво на ній без надання відповідних дозволів було неможливе. Дозволи на здійснення будівельних робіт будинків бази відпочинку не надавались, не відводилась земельна ділянка для цих потреб, оскільки в 1995 році управлінню освіти виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який був чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Вважає, що судовим рішенням порушені права територіальної громади м. Черкаси, а отже, воно підлягає скасуванню.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Асоціації керівників шкіл м. Черкаси та заявою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про приєднання до апеляційної скарги на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа - ГО "Дачний кооператив "Дніпро", про визнання права власності на будинок закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не є власником земельної ділянки чи майна, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1, та не володіє речовими правами на таке майно, а статутна діяльність асоціації жодним чином не пов`язана із вищевказаним майновим комплексом. Отже, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Асоціації керівників шкіл м. Черкаси при вирішенні спору не вирішувалися. Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника, тому немає підстав для висновку, що оскаржуваним рішенням допущено порушення їх прав та інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради,у якій він просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявність порушених прав Асоціаціїкерівників шкіл м. Черкаси, що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин і призвело до обмеження реалізації права на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та права на апеляційне оскарження судового рішення.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тобто особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", дійшов висновку, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що Черкаська міська рада є власником цілісного майнового комплексу бази відпочинку вчителів за адресою: АДРЕСА_1, який включає у себе, зокрема і спірний будинок відпочинку, закриваючи апеляційне провадження, вказав на те, що повноважень на звернення до суду в інтересах Черкаської міської ради та Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не має. Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не є ні власником майнового комплексу - бази вчителів, як і не володіє речовими правами на таке майно, а статутна діяльність асоціації жодним чином не пов`язана із вказаним вище майновим комплексом.

Такий висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що прокурор Черкаської обласної прокуратури, приєднуючись до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, вказував, що діє в інтересах Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради.

У справі суд апеляційної інстанції встановив, що державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку, на якій, зокрема розташований будинок відпочинку, літ. "І N"", що належить ОСОБА_1, виданий Управлінню освіти Черкаського міськвиконкому, тобто земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, тобто тієї особи, в інтересах якої прокурором подано заяву про приєднання до апеляційної скарги.

Проте суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, залишив поза увагою заяву прокурора Черкаської обласної прокуратури, подану в інтересах Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, не навів мотивів на спростування доводів прокурора, що є порушенням статті 263 ЦПК України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 2-229/2010 (провадження № 61-280св21).

За викладених обставин і з огляду на положення статті 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.