Постанова
Іменем України
19 травня 2021 року
м. Київ
справа № 520/409/16
провадження № 61-15861св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді: Калашнікової О. І., від 27 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., від 16 вересня
2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про переведення прав та обов`язків співвласника-боржника на частину будинку.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року у цивільній справі № 1512/13858/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, на користь ОСОБА_1 стягнено з ОСОБА_2 116 700 доларів США. 06 листопада 2013 року рішення суду набрало законної сили, однак на момент подання цього позову не виконане.
Посилаючись на те, що у боржника відсутнє інше майно, крім 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, та на положення статей 366, 371 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
), ОСОБА_1 просив суд:
- перевести на нього права та обов`язки співвласника-боржника
ОСОБА_2 на належні йому 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, зменшивши суму боргу за виконавчим листом, виданим у справі № 1512/13858/2012, на суму вартості 49/100 частин цього домоволодіння;
- припинити право власності ОСОБА_2 на 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня
2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 04 квітня 2019 року про виправлення описки, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Переведено на ОСОБА_1 права та обов`язки співвласника-боржника ОСОБА_2 на належні йому 49/200 частин житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
Зменшено суму боргу в розмірі 116 700 доларів США, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на суму вартості 49/200 частин житлового будинку з господарськими спорудами по
АДРЕСА_1 на 21 112 доларів США.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 49/200 частин житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 .
В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання розподілу судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки відповідач не виконує рішення суду про стягнення заборгованості та не має іншого майна, на яке може бути звернено стягнення; неможливо виділити частку боржника із спільного майна; відповідач не надав згоди на продаж своєї частки в спільному майні. Позовні вимоги задоволено частково з огляду на те, що відповідач є власником не 49/100, а 49/200 частин спірного домоволодіння, права та обов`язки на які підлягають переведенню на позивача, з проведенням відповідного перерахунку заборгованості відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15)
) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/409/16-ц, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року продовжено
ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 05 вересня 2018 року у справі № 554/14897/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1829цс15, від 11 листопада 2014 року у справі № 21-394а14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки судами не досліджено зібрані у справі докази, а апеляційний суд позбавив його права на доступ до правосуддя, відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження пред`явлення йому вимоги про продаж частки домоволодіння, його відмови від такого продажу, відмови інших співвласників від придбання належної йому частки будинку.
Стверджує, що судами було порушено його права на житло, оскільки він не має іншого житла у своїй власності.
Вказує, що частка кожного співвласника виділена в окреме домоволодіння з присвоєнням відповідної адреси. Суди позбавили його можливості надати свою оцінку спірного майна та не врахували висновки Одеського науково-дослідницького центру експертних досліджень ім. Скибінського С. С.
від 26 квітня 2016 року та КП "Центр інженерних вишукувань" Академії інженерних наук України від 30 січня 2018 року, відповідно до яких наявна технічна можливість виділення в натурі його частки.
Судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Зазначає, що заявник посилається на висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, які сформовані за інших фактичних обставин та предмету спору. Звертає увагу, що відповідач не виконує рішення про стягнення заборгованості, а наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до якого спірна частка домоволодіння виділена в окремий об`єкт нерухомості, свідчить про вчинення незаконних дій, оскільки на спірну частку було накладено арешт.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2013 року у справі № 1512/13858/2012 користь ОСОБА_1 стягнуто з
ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 116 700 доларів США, що за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення складало 932 783,10 грн. Рішення набрало законної сили 06 листопада 2013 року.
06 грудня 2013 року Київський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 1512/16803/2012 на примусове виконання зазначеного судового рішення.
11 грудня 2016 року за вказаним виконавчим листом відкрите виконавче провадження.
Рішенням Київського районного м. Одеси від 27 травня 2013 року у справі № 520/5062/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 49/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя і за ОСОБА_5 визнано право власності на 49/200 частин цього домоволодіння, що складаються із 1/2 частини помешкань в літ. "А": 2-1 житлова площею 19,5 кв. м, 2-2 житлова площею 17,9 кв. м, 2-3 коридор площею 8,3 кв. м, 2-4 підсобне площею
7,6 кв. м, 2-5 санвузол площею 4,8 кв. м, 2-6 кухня площею площею
27,2 кв. м, загальною площею 85,3 кв. м, в тому числі житловою - 37,4 кв. м, господарських споруд гараж літ. "У", навіс літ. "Ф", сарай літ. "Т", сарай літ. "Ц", вбиральня літ. "Х", навіс літ. "Ж".
15 грудня 2015 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист, в якому на підставі статей 366, 371 ЦК України просив повідомити про наявність згоди на виділ частки домоволодіння, що належить ОСОБА_2, для звернення на неї стягнення, про наявність згоди на продаж належної йому частки домоволодіння іншим співвласникам та про наявність згоди та можливості придбати частку належну ОСОБА_2 з направленням суми продажу на погашення боргу на його - ОСОБА_1 користь.
Відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 не надходила.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, а також, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки відповідач не виконує рішення суду про стягнення заборгованості та немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення; неможливо виділити частку боржника із спільного майна; відповідач не надав згоди на продаж своєї частки в спільному майні.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд вказав, що заявник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Колегія суддів вважає висновки апеляційного суду передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Статтею 366 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Отже положення статті 366 ЦК України регламентують звернення стягнення саме на частку у майні, що є спільній частковій власності.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові
від 05 вересня 2018 року у справі № 554/14897/15-ц, на яку посилався заявник в касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Разом із тим ОСОБА_2 і в заяві про перегляд заочного рішення суду і в апеляційній скарзі на вказане рішення, посилався на те, що на час прийняття судом першої інстанції рішення від 27 грудня 2018 року частка кожного із співвласників у спірному майні вже була виділена в окреме домоволодіння з присвоєнням власної адреси, надаючи при цьому на підтвердження своїх доводів Витяги від 14 травня 2018 року із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію 08 травня
2018 року права власності за ОСОБА_2 на будинок
АДРЕСА_1 та за ОСОБА_5 на будинок
АДРЕСА_1
Натомість апеляційний суд погоджуючись із висновками суду першої інстанції про належність ОСОБА_2 49/200 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та відсутність технічної можливості виділити в натурі належну ОСОБА_2 частку домоволодіння, на вказані докази уваги не звернув та не надав їм жодної оцінки.
Встановлення вказаних обставин безпосередньо впливає на правильне застосування норм матеріального права, зокрема можливість застосування у спірних правовідносинах положень статей 366, 371 ЦК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не в повній мірі з`ясував обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належним чином не мотивував відхилення доводів апеляційної скарги.
Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки апеляційний суд не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Питання про розподіл судових витрат, у тому числі понесених при поданні касаційної скарги, має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки постанова апеляційного суду скасована з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то підстави для поновлення виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 грудня
2018 року відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:
Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович