треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернелюх Людмила Василівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ревенко Олег Валентинович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Ковальчук Л. М., від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., від 05 серпня 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль", яке в подальшому було перейменовано на акціонерне товариство (далі - АТ) "Райффайзен Банк Аваль", ПАТ "Комерційний індустріальний банк", яке в подальшому було перейменовано на акціонерне товариство "Комерційний індустріальний банк" (далі - АТ "КІБ") про визнання договорів недійсними.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 12 червня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", укладено кредитний договір № 014/1179/74/1349, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 383 800 доларів США з кінцевим строком поверненням до 12 червня 2027 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 12 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку банку передано земельну ділянку площею 0,1501 га, кадастровий номер 3222481600:02:007:0049, розташовану в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області та житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2010 року у справі № 2-3274/2010 було розірвано кредитний договір № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року, стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен банк Аваль" заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 113 152,52 грн та судові витрати в загальному розмірі 1 950 грн, а також звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вважав, що починаючи із дати набрання законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня

2010 року в справі № 2-3274/2010, правовідносини сторін за кредитним договором припинились, а у нього продовжили існувати лише зобов`язання щодо погашення заборгованості, встановленої судовим рішенням відповідно до положень статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). При цьому АТ "Райффайзен Банк Аваль" мало право звертатись за стягненням такої заборгованості лише в межах строків, які встановлені чинним законодавством для пред`явлення виконавчих документів, виданих з метою примусового виконання рішення суду, до їх примусового виконання відповідно до вимог статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV (606-14) ).

Однак незважаючи на той факт, що кредитний договір було розірвано та право на стягнення АТ "Райффайзен Банк Аваль" із нього заборгованості по такому кредитному договору ґрунтувалось лише на рішенні суду, 31 липня 2017 року між відповідачами було укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Про факт укладення таких правочинів позивач не був належним чином повідомлений.

Посилаючись на те, що відступлення права вимоги за кредитним договором, який було розірвано за рішенням суду, та права вимоги за договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим розірваним кредитним договором суперечить вимогам ЦК України (435-15) , на підставі статей 203, 215, 512- 514, 517, 653 ЦК України та статті 24 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", позивач просив суд визнати недійними договори про відступлення права вимоги за договорами кредиту та іпотеки, укладені 31 липня 2017 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "КІБ", за умовами яких до останнього перейшли права кредитора та іпотекодержателя, що випливають з укладених 12 червня 2007 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 кредитного договору № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року та договору іпотеки, посвідченого 12 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернелюх Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 951.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 12 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладений 31 липня 2017 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "КІБ", відповідно до якого на користь АТ "КІБ" були відступлені права вимоги за кредитним договором № 014/1179/74/1349, укладеним 12 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 . В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 014/1179/74/1349

від 12 червня 2007 року після його розірвання є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Встановивши, що ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року не погасив, договір іпотеки, укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань за ним розірвано не було, а отже кредитор не позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, та відповідачі, укладаючи оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, досягли згоди щодо усіх його істотних умов, районний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авістар" (далі - ТОВ "ФК "Авістар") - задоволено частково, а апеляційну скаргу АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого

2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договору відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент розірвання кредитного договору на підставі рішення суду ОСОБА_1 мав невиконані грошові зобов`язання перед АТ "Райффайзен Банк Аваль". Розірвання кредитного договору не впливає на факт укладення та дії цього договору до моменту його розірвання, у позичальника залишається обов`язок повернути кредиторові заборгованість, а у кредитора залишається право вимагати її повернення.

Крім того, позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено порушення права, або цивільного інтересу ОСОБА_1 фактом вчинення оспорюваних правочинів. Колегія суддів вважала, що визнання судом договору про відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним не є ефективним способом захисту цивільного інтересу позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 вересня 2020 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_1 - адвокат Ревенко О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 761/25220/18 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, в якій просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції скасувати в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, ухваливши при цьому нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду, який приймаючи оскаржену постанову не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 761/4771/17,

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від 04 липня

2018 року у справі № 462/4611/13-ц, від 20 лютого 2019 року у справі

№ 522/3665/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18,

від 13 лютого 2018 року у справі № 910/7106/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, у постановах Верховного Суду України

від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, від 01 квітня 2015 року в справі № 911/2445/14,

від 17 червня 2015 року в справі № 911/2044/14.

Заявник звертає увагу, що чинним законодавством України прямо передбачено наявність у боржника охоронюваного законом інтересу при відступлені права вимоги, якщо у нього існують заперечення проти вимог кредитора, які останній відступив на користь нового кредитора.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що на дату укладення між відповідачами оспорюваних правочинів, АТ "Райффайзен Банк Аваль"

не мало відносно нього дійсної вимоги, яку б банк мав право відступити будь-якій особі, що підтверджується наступним:

- кредитний договір права вимоги за яким було відступлено розірвано за рішенням суду у 2010 року, та з того моменту у позивача існував лише обов`язок з виконання судового рішення про стягнення на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості по кредитному договору;

- АТ "Райффайзен Банк Аваль" втратило право на примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості по кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Наголошує на тому, що оспорювані у цій справі правочини були укладені відповідно до вимог чинного законодавства. Звертає увагу суду на те, що розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору до моменту його розірвання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/1179/74/1349 (далі - кредитний договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого кредитор на положеннях та умовах цього договору, надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 383 800 доларів США, а позичальник зобов`язався належним чином використовувати та повернути суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

12 червня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1111д (далі - договір іпотеки), відповідно до пункту 1.1 якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 014/1179/74/134 від 12 червня 2007 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний до 12 червня 2027 року повернути іпотекодержателю кредит в розмірі 383 800 доларів США, сплатити 12, 850 % річних за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договором. У відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем свої зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Відповідно до умов пункту 1.2.1 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно:

- земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, загальною площею 0, 1501 га;

- житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 27 липня 2010 року у справі № 2-3274/2010 за позовом АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили 18 жовтня 2010 року:

- розірвано кредитний договір № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року, укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 ;

- стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року в розмірі 4 113 152, 52 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700 грн та 250 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

- звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 червня 2007 року, а саме земельну ділянку площею 0, 1501 га, кадастровий номер 3222481600:02:007:0049, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, а також жилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 листопада 2010 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчі листи № 2-3274/10 із виконання вказаного рішення.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д. А від 28 лютого 2012 року відкрито виконавче провадження (далі - ВП) № 3134190 з виконання виконавчого листа № 2-3274/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д. А. від 28 лютого 2012 року відкрито ВП № 31433791 з виконання виконавчого листа № 2-3274/2010 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токар Д. А. від 15 квітня 2013 року повернуто виконавчі документи стягувачу у ВП № 31434190 та № 31433791 на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 47, статті 50 Закону № 606-ХІV.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д. А. від 23 квітня 2013 року відкрито ВП № 3767880 по виконанню виконавчого листа про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 червня 2007 року.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Токаря Д.А. від 23 квітня 2013 року відкрито ВП № 37752977 з виконання виконавчого листа № 2-3274/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Чертка О. Ф. від 25 жовтня 2013 року відмовлено у відкритті ВП № 37752977 та № 37667880 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором і судових витрат та звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону № 606-ХІV.

31 липня 2017 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "КІБ" укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов пункту 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор набуває права вимоги та сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. Новий кредитор сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. Новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаного з правом вимоги.

Згідно акта прийому-передачі документації від 31 липня 2017 року за договором відступлення права вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" (первісний кредитор) передав, а АТ "КІБ" (новий кредитор) прийняв документацію у складі оригіналу кредитного договору № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року.

31 липня 2017 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "КІБ" укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернелюх Л. В. та зареєстрований в реєстрі за № 951, відповідно до пункту 1.1 якого у зв`язку з укладенням сторонами договору про відступлення права вимоги від 31 липня 2017 року за кредитним договором № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року, що укладені між первісним кредитором та позичальником ОСОБА_1, іпотекодержатель передав, а новий іпотекодержатель прийняв всі права вимоги за договором іпотеки, що укладений між первісним кредитором та позичальником ОСОБА_1, та посвідчений 12 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. В., який виступає в якості забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору. З моменту укладення цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки/ договором застави.

Згідно акта прийому-передачі від 31 липня 2017 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" (іпотекодержатель) передав, а АТ "КІБ" отримав документи (прийняв) по договору іпотеки від 12 червня 2007 року, укладений між

ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", як іпотекодержателем, та ОСОБА_1, як іпотекодавцем.

31 липня 2017 року між АТ "КІБ" та ТОВ "ФК "Авістар" було укладено договір відступлення прав вимоги № 31072017 за кредитним та іпотечними договорами.

15 листопада 2017 року між ТОВ "ФК "Авістар" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал" було укладено договір № 15112017 купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором та договір № 15112017 купівлі-продажу прав вимоги за договором іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року скасовано ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 16 травня 2017 року та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви АТ "Райффайзен Банк Аваль" про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом

АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Зазначеним судовим рішенням було встановлено, що виконавчий лист

№ 2-3274/2010, виданий 03 листопада 2010 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, був повернутий стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV за заявою стягувача, що відповідно до положень пункту 7 частини першої статті 26 Закону № 606-ХІV не допускає подальшого пред`явлення такого виконавчого листа для примусового виконання. Враховуючи вимоги Закону № 606-ХІV (606-14) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, суд вважав, що стягувач

АТ "Райффайзен Банк Аваль" позбавлений права пред`явлення виконавчого листа № 2-3274/2010, виданого 03 листопада 2010 року Києво-Святошинським районним судом Київської області до примусового виконання, а тому питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не підлягає задоволенню.

На момент розірвання кредитного договору, укладеного між

ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня

2010 року, позичальник мав невиконані грошові зобов`язання.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 918/204/18.

Відповідно до положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статей 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Отже, чинним законодавством передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав (постанови Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 911/2445/14 та від 17 червня 2015 року № 911/2044/14 та постанови Верховного Суду

від 01 грудня 2020 року у справі № 910/580/20).

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути кредитору заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитор втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2010 року у справі № 2-3274/2010 розірвано кредитний договір № 014/1179/74/1349

від 12 червня 2007 року, укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 та встановлено наявність зобов`язання позичальника зі сплати заборгованості за кредитним договором, яке не було припинене в порядку, встановленому нормами ЦК України (435-15) (статті 598- 609 ЦК України), зокрема внаслідок виконання, проведеного належним чином.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду в частині вирішення вимоги про визнання недійсним договору відступлення права вимоги по кредитному договору та ухвалюючи нове рішення в цій частині, дійшов обґрунтованого висновку що розірвання кредитного договору № 014/1179/74/1349 від 12 червня 2007 року унеможливлює виникнення на його підставі нових зобов`язань сторін у майбутньому (з моменту розірвання договору), натомість ті зобов`язання, що виникли до моменту розірвання цього такого договору в силу вимог статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а отже можуть бути предметом договору відступлення права вимоги.

Вирішуючи спір в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що на час його укладення зобов`язання за кредитним договором, з метою забезпечення виконання якого укладався іпотечний договір виконані не були, а сам договір іпотеки не було розірвано чи припинено у встановленому законом порядку.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд не заперечував права останнього на оспорення договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, стороною яких він є, однак з огляду на зміст пред`явленого позову та встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку відступлення АТ "Райффайзен Банк Аваль" прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами АТ "Комерційний індустріальний банк"не свідчить про порушення прав ОСОБА_1, як позичальника та іпотекодавця.

Щодо посилань заявника на порушення порядку заміни кредитора та іпотекодержателя у зобов`язанні та невірне застосування судами попередніх інстанцій у цій частині норм матеріального права, необхідно зазначити наступне.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язані, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Умови кредитного договору та договору іпотеки не містять обмежень щодо обов`язкової наявності згоди боржника на заміну кредитора на підставі статті 512 ЦК України та така заміна за загальним правилом, встановленим статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права, незгоди із встановленими обставинами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 27 листопада

2019 року у справі № 761/4771/17, від 05 червня 2018 року у справі

№ 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 462/4611/13-ц,

від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/7106/17,

від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, від 01 квітня 2015 року в справі № 911/2445/14, від 17 червня 2015 року в справі № 911/2044/14 є необґрунтованими, оскільки висновки судів в оскаржених судових рішеннях з урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі не суперечать висновкам касаційного суду, викладеним в зазначених постановах.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 встановив, що оскаржувані рішення районного суду у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають.