розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2020 року під головуванням судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Рейнарт І. М. у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про визнання недійсним договору про надання послуг,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості, в якому просив: стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 84 857,50 грн, пеню у розмірі 4 843,15 грн, інфляційне збільшення у розмірі 594 грн, 3% річних у розмірі 279 грн, судовий збір у розмірі 905,74 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29.

Фактичне надання позивачем вищевказаних послуг відповідачу підтверджується електронними доказами листування між представником виконавця ОСОБА_3, ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_4 .

На виконання умов договору представником виконавця ОСОБА_3 був знайдений покупець ОСОБА_4, готовий купити об`єкт нерухомості, з яким 08 травня 2019 року ОСОБА_2 було укладено попередній договір щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на суму 1 975 500 грн, що еквівалентно за курсом НБУ на момент підписання 75 000 доларів США.

В подальшому 14 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на суму 1 697 150 грн, що еквівалентно 65 000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Згідно пунктів 6.1., 6.2. договору відповідач зобов`язаний оплатити ціну послуг наданих позивачем у розмірі 5 % від грошової суми, реально отриманої замовником за продаж об`єкта нерухомості, тобто, 14 травня 2019 року, а саме: 5 % від 65 000 доларів США (ціна договору) = 3 250 доларів США, що еквівалентно 84 857,50 грн за офіційним курсом НБУ станом на 14 травня 2019 року (день укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості).

Таким чином, відповідач безпідставно в односторонньому порядку ухиляється від виконання своїх зобов`язань по своєчасному внесенню плати, згідно п. 6.1, 6.2 договору, у розмірі 3 250 доларів США, що еквівалентно 84 857,50 грн за офіційним курсом НБУ станом на 14 травня 2019 року (день укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості), що призводить до того, що позивач отримує збитки в своїй господарській діяльності.

В порядку досудового вирішення спору позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу про сплату заборгованості по договору про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29. Але відповіді на даний час не отримано і кошти за надані послуги не сплачено.

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася у суд з зустрічною позовною заявою, відповідно до якої зазначила, що 26 квітня 2019 року між нею та особою, яка назвалася ріелтором ОСОБА_3 відбулася зустріч за адресою об`єкту продажу в квартирі АДРЕСА_1 . Під час зустрічі ОСОБА_3 запропонував на максимально вигідних умовах здійснити продаж об`єкта нерухомості. Зокрема, швидкий продаж квартири, максимальне дотримання ціни продажу, визначеної продавцем.

В результаті розмови, ОСОБА_3 надав для підписання бланк договору про надання послуг по ексклюзивному договору від 26 квітня 2019 року № 27/29, з частково заповненими графами, в тому числі який містив підпис зі сторони виконавця, та запропонував дозаповнити графи відомостей про замовника та об`єкту нерухомості (його характеристик та вартості продажу). В результаті чого, на зустрічі між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг за договором по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості № 27/29, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання комплексу послуг з метою ексклюзивного пошуку покупця на належний замовнику об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.5 договору відображено бажану вартість продажу квартири, встановлену замовником розмірі 76 000 доларів США або її еквівалент в гривні на день здійснення продажу. За результатами переговорів з Виконавцем (відповідачем за зустрічним позовом), в розумінні замовника позивача за зустрічним позовом) дана вартість продажу квартири - це сума коштів, які замовник мала б отримати з реалізації квартири - прибуток.

Під час підписання позивач за зустрічним позовом звернула увагу па пункт 6.1. договору, в якому було визначено вартість послуг в розмірі 5 % від реально отриманої замовником суми з продажу квартири.

На запитання замовника, чому вартість послуг відображена 5 %, а не 1 %, як про те було обумовлено в усних переговорах між сторонами, третя особа - ОСОБА_3, повідомив, що ця цифра нічого не означає, і що вона була зазначена в бланку договору, раніше, ще до зустрічі із позивачем за зустрічним позовом. Також запевнив, що зобов`язанням перед ним, як ріелтором замовник буде сплачувати в розмірі 1 %, як то було обумовлено в усному порядку.

03 травня 2019 року, третя особа, в viber-листуванні повідомив про можливість економії на податках, шляхом виготовлення оцінки вартості об`єкту продажу ціною 20 000 доларів США (із додатковою оплатою за таку оцінку в розмірі 300 доларів США, замість 2500-3000 грн). При цьому як і в смс-повідомленнях, так і в телефонних розмовах почав повідомляти про необхідність сплатити за його послуги не раніше обговорений 1% за послуги ріелтора, а про 5 %, які зазначені в договорі.

Після підписання 08 травня 2019 року попереднього договору купівлі-продажу та отримання позивачем за зустрічним позовом завдатку від майбутнього покупця, ОСОБА_3 повідомив про розрахунок витратної частини ОСОБА_2, при укладенні основного договору купівлі-продажу, зокрема і про те, що розрахунок податку па прибуток буде здійснюватись від суми 65 000 доларів США.

Відмовлятись від таких умов ОСОБА_2 не мала змоги, оскільки прийняла на себе зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу від 08 травня 2019 року, у вигляді штрафних санкцій в розмірі еквівалентному 3 000 доларів США, що встановлено п. 7 попереднього договору.

В результаті чого, уклавши 14 травня 2019 року основний договір купівлі-продажу, позивачем за зустрічним позовом були понесені витрати на оплату 7,5 % податку в розмірі еквівалентному 4 875 доларів США., замість раніше запропонованих 1 500 доларів США (при умові сплати 5% винагороди ріелтору). Це призвело до того, що із запланованої вигоди з продажу квартири в розмірі 75 000 доларів США, фактично виручила з продажу 69 000 доларів США, тобто суму меншу майже на 10%.

Враховуючи зазначене, просила визнати недійсним договір про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2020 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість у сумі 90 573,65 грн та судові витрати в розмір 905,74 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 вересня 2020 року під головуванням судді Оладько С. І. позивачу ФОП ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про стягнення із ОСОБА_2 на його користь 13 646 грн судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2020 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 безпідставно ухилялася від виконання договору по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29, не оплатила позивачу вартість послуг, передбачену п.6.1 Договору, а тому позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Одночасно ОСОБА_2 не довела, що під час укладання спірного договору, сторони не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, їх волевиявлення відповідало внутрішній волі. Після підписання договору, у випадку незгоди з певними умовами, ОСОБА_2 не ініціювала питання внесення змін до договору, а після наданих представником ФОП ОСОБА_1 послуг, скористалася ними, за наслідками якого об`єкт нерухомості нею було продано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_5 - адвокат Кравченко В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити - визнати недійсним договір про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що в рамках розгляду цієї справи є підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) де вказано, що у статті 629 ЦК України закріплено один з фундаментальних принципів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Представник заявника вважає, що судами при розгляді зустрічної позовної заяви неправильно було застосовано норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та не було враховано тієї обставини, що в даному випадку фізична особа споживач є слабкою стороною договору, а тому обов`язок доказування щодо якості наданої послуги покладається на надавача послуги, недотримання виконавцем специфічних умов договору в частині ексклюзивності продажу нерухомості, введення замовника послуги в оману з метою укладення договору продажу нерухомості безпосередньо з ФОП ОСОБА_1 .

Зазначає, що за наслідками співпраці з ФОП ОСОБА_1 попри те, що попереднім договором була обумовлена вартість продажу квартири в розмірі 75 000 доларів США фактично вона була відчужена за заниженою ціною - 65 000 доларів США та з залишенням частини меблів покупцю квартири, що свідчить про неякісність наданих послуг та недотримання виконавцем специфіки договору.

Вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 не брав на себе зобов`язання згідно умов договору зменшити оцінку вартості майна, а такі побажання ОСОБА_2 є порушенням чинного податкового законодавства про зменшення суми оподаткування, оскільки це не був намір продавця, а це пропозиція саме ФОП ОСОБА_1, спрямована на створення у неї уявлення про на наявність вигідних умов співпраці.

Отже оскаржений договір вчинявся під впливом обману з боку ФОП ОСОБА_1, у зв`язку із чим ОСОБА_2 неправильно сприймались фактичні обставини та умови правочину, що вплинуло на її волевиявлення та позбавило об`єктивного права вибору виконавця послуги.

Доводом касаційної скарги є також те, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів спростовуються матеріалами справи, а саме скріншотами листування з ФОП ОСОБА_1 та покупцем.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року представник ФОП ОСОБА_1 -адвокат Несін Л. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_2, в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Вказує, що оспорюваний договір був укладений між сторонами добровільно, своїм правом на розірвання договору ОСОБА_2 не скористалась. На його виконання було укладено попередній договір з покупцем із сумою продажу в розмірі 75 000 доларів США, а потім і договір купівлі-продажу із сумою продажу в розмірі 65 000 доларів США, отже ФОП ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов`язання повністю та належним чином.

Зміна ціни продажу в основному договорі до 65 000 доларів США, а не за ціною попереднього договору було рішенням покупця та продавця, на яке ФОП ОСОБА_1 безпосереднього впливу не мав.

Договір купівлі-продажу квартири було укладено саме з тим покупцем, який був знайдений ФОП ОСОБА_1, а тому доводи касаційної скарги про неякісне виконання умов спірного договору необґрунтовані.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Ірпінського міського суду Київської області.

02 лютого 2021 року цивільна справа № 367/5215/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 квітня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29.

Пунктом.1.1. оспорюваного договору замовник, в порядку і на умовах визначених цим договором, доручає виконавцю прийняти на себе ексклюзивне зобов`язання по наданню комплексу послуг з метою ексклюзивного пошуку покупця, готового купити об`єкт нерухомості (квартиру) за адресою: АДРЕСА_2 наданий замовником, а замовник зобов`язується прийняти послуги та оплатити їх.

Згідно п.3.7 договору, замовник зобов`язаний на протязі 2-х робочих днів з моменту знаходження виконавцем потенційного покупця, що виявив бажання придбати об`єкт нерухомості, дати виконавцю згоду чи мотивовану відмову від укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

У відповідності до п. 6.1. договору ціна послуг, вказаних у п.1.1. договору по домовленості сторін становить 5 % від грошової суми, реально отриманої відповідачем за продаж об`єкта нерухомості.

Пунктом 6.2. договору визначено, що відповідач зобов`язаний оплатити ціну послуг, вказану у п. 6.1. договору, позивачу в безготівковій або готівковій формі в день отримання грошових засобів за об`єкт нерухомості від покупця. Кінцевий розрахунок відповідача і позивача повинен бути виконаний не пізніше моменту укладення договору купівлі-продажу на об`єкт нерухомості.

Зазначена угода була підписана ОСОБА_2, як замовником та ФОП ОСОБА_1, як виконавцем, в особі ОСОБА_3

Встановлено, що позивачем, як виконавцем договору, керуючись п. 4.2., 5.2. договору та на підставі цивільно-правового договору від 11 лютого 2019 року № 11/02 до виконання вищезазначеного договору було залучено ОСОБА_3 .

На виконання умов договору, представником виконавця ОСОБА_3 був знайдений покупець ОСОБА_4, з яким 08 травня 2019 року ОСОБА_2 уклала попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на суму 1 975 500 грн., що еквівалентно за курсом НБУ на момент підписання 75 000 доларів США.

У подальшому, 14 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено основний договір купівлі-продажу, відповідно до якого зазначену квартиру продано за 1 697 150 грн., що еквівалентно 65 000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору.

Згідно пунктів 6.1., 6.2. договору про надання послуг по ексклюзивному продажу об`єкта нерухомості від 26 квітня 2019 року № 27/29 відповідач зобов`язана оплатити ціну послуг наданих позивачем у розмірі 5 % від грошової суми, реально отриманої замовником за продаж об`єкта нерухомості.

Об`єкт нерухомості було продано за 1 697 150 грн, 5 % від якої становить 84 857,50 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

За приписами частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що пунктом.1.1. оспорюваного договору замовник, в порядку і на умовах визначених цим договором, доручає виконавцю прийняти на себе ексклюзивне зобов`язання по наданню комплексу послуг з метою ексклюзивного пошуку покупця, готового купити об`єкт нерухомості (квартиру) за адресою: АДРЕСА_2 наданий замовником, а замовник зобов`язується прийняти послуги та оплатити їх.

Згідно з п.3.7 договору, замовник зобов`язаний на протязі 2-х робочих днів з моменту знаходження виконавцем потенційного покупця, що виявив бажання придбати об`єкт нерухомості, дати виконавцю згоду чи мотивовану відмову від укладення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Зазначена угода була підписана ОСОБА_2, як замовником та ФОП ОСОБА_1, як виконавцем, в особі ОСОБА_3 .

Суди встановили та вказали, що факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов ексклюзивного договору, з якими ОСОБА_2 погодилася, підтверджується його підписанням без будь-яких застережень. Отже, при укладенні ексклюзивного договору ОСОБА_2 вільно та свідомо погодилася виконувати усі зазначені в ньому зобов`язання. Матеріалами справи доведено виконання ФОП ОСОБА_1 умов договору, пошук покупця й відчуження ОСОБА_2 об`єкту нерухомості.

За наведених вище обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав до стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість, яка виникла у зв`язку з невиконанням умов договору, на загальну суму 90 573,65 грн.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як вже зазначалось вище, спірний договір був підписаний ОСОБА_2, як замовником та ФОП ОСОБА_1, як виконавцем, в особі ОСОБА_3 .

Суди обґрунтовано зазначали, що представник ФОП ОСОБА_1, уклавши 26 квітня 2019 року договір про надання послуг, оперативно вчинив дії щодо пошуку покупця й 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та майбутнім покупцем - ОСОБА_4, було укладено попередній договір, а 14 травня 2019 року - основний договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Під час укладання спірного договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, вони досягли всіх істотних умов договору, їх волевиявлення відповідало внутрішній волі. Після підписання договору, у випадку незгоди з певними умовами, ОСОБА_2 не ініціювала питання внесення змін до договору, а після наданих представником ФОП ОСОБА_1 послуг, скористалася ними, за наслідками якого об`єкт нерухомості нею було продано.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не володіла повною та достовірною інформацією про надану послугу, була введена виконавцем в оману, вартість наданої послуги є несправедливою, а сама послуга - неякісною.

Також колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 не брав на себе зобов`язання згідно умов договору зменшити оцінку вартості майна, а такі побажання ОСОБА_2 є порушенням чинного податкового законодавства про зменшення суми оподаткування, оскільки це не був намір продавця, а пропозиція саме ФОП ОСОБА_1 і спрямована на створення у неї уявлення про наявність вигідних умов співпраці, колегія суддів відхиляє та погоджується із висновками апеляційного суду про те, що ці твердження спростовуються змістом умов оспорюваного договору, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 не брав на себе такі зобов`язання.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги стосовно помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо ненадання ОСОБА_2 належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про визнання договору недійсним, адже, на її думку, такі висновки спростовуються матеріалами справи, а саме скріншотами листування з ФОП ОСОБА_1 .

Як правильно вказував суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, роздруківки вайбер-листування, смс-повідомлень та докази надані на електронних носіях не свідчать про надання позивачем за первісним позовом неякісних послуг за договором від 26 квітня 2019 року № 27/29 при цьому місцевий суд вказував, що жодних доказів на підтвердження тих обставин, що цей договір (умови договору) відповідачу ОСОБА_2 на час його підписання був незрозумілим, чи умови даного договору були несправедливими по відношенню до неї суду надано не було.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний суд також зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що в рамках розгляду цієї справи є підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

Вказана постанова була прийнята в рамках розгляду справи за позовом фізичної особи до страхової компанії про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди.

Враховуючи, що предмет, підстави та фактичні обставини у вказаній представником заявника справі та справі, яка є предметом касаційного розгляду різні, колегія суддів відхиляє цей довід касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 15 червня 2020 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.