розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - ОСОБА_2, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Грицака Р. М., від 31 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В., від 21 грудня

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням сесії Тернопільської міської ради від 20 квітня 2018 року йому було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та ним було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0034 га за вказаною адресою, який в подальшому подано на затвердження до Тернопільської міської ради.

22 лютого 2019 року на 32 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради розглядався проект рішення № 157 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)", однак рішення прийняте не було у зв`язку із відсутністю необхідної кількості голосів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня

2019 року залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду, яким визнано протиправними дії Тернопільської міської ради, що виразилися у неналежному розгляді на 32 сесії 7 скликання, що відбулася 22 лютого 2019 року, проекту рішення № 157 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)".

06 червня 2019 року на 35 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради відбувався розгляд проекту рішення № 192 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)", за наслідками якого рішення не було прийняте через недостатність голосів під час голосування.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, яким визнано протиправним дії Тернопільської міської ради 06 червня 2019 року на 35 сесії 7 скликання щодо розгляду проекту рішення № 192 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)".

25 жовтня 2019 року на 39 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради відбувся третій розгляд проекту рішення № 93 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)". Проте, за результатами голосування рішення не прийнято через недостатність голосів.

Посилаючись на те, що Тернопільська міська рада, тричі не затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, заперечує проти набуття ним права власності на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування належного йому на праві власності гаражу, а також враховуючи тривалість, більше 22 років, добросовісного, безперервного та відкритого користування спірною земельною ділянкою в розмірах необхідних для обслуговування гаражу, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0034 га, кадастровий номер якої 6110100000:12:003:0026, по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідачем не приймалось рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність та не залишалась заява ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою без розгляду, при цьому вирішення питання щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності віднесено до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Стосовно доводів позивача про набуття права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю судом зазначено, що позивачу було відомо власника комунальної земельної ділянки, тому відсутні підстави для набуття права власності за набувальною давністю.

Для набуття права власності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності законом встановлено відповідний порядок приватизації.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2, діючи як представник ОСОБА_1, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 31 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 21 грудня 2020 року, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із місцевого суду.

У березні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 607/8716/16, у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 559/2079/15-ц,

від 12 вересня 2017 року у справі № 2а-10596/12/2670 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу на те, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року засобами поштового зв`язку Тернопільська міська рада подала до Верховного Суду відзив, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником гаража № НОМЕР_1 за адресою:

АДРЕСА_1, що підтверджено свідоцтвом про право власності, виданим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації.

Рішення Тернопільської міської ради № 7/24/85 від 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0034 га за адресою:

На підставі договору на проведення робіт із землеустрою № Б-137

від 14 травня 2018 року на замовлення ОСОБА_1 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою:

22 лютого 2019 року на 32 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради розглядався проект рішення № 157 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)", однак за результатами розгляду рішення не прийнято у зв`язку із недостатньою кількістю голосів під час голосування.

Згідно із витягом з протоколу 32 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради від 22 лютого 2019 року та поіменного голосування встановлено результати голосування: за - 1, проти - 0, утримались - 6, не голосували - 31.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, у справі № 500/639/19 позовні вимоги, зокрема ОСОБА_1, до Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними задоволено. Визнано протиправними дії Тернопільської міської ради, що виразилися у неналежному розгляді на 32 сесії 7 скликання, що відбулась 22 лютого 2019 року, проекту рішення № 157 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)".

У справі № 500/639/19 судами встановлено, що розроблені, зокрема на замовлення ОСОБА_1, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, погоджені відділом Держземагенства в м. Тернополі. Проект рішення "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)" 21 лютого 2019 року був розглянутий і підтриманий на засіданні постійної комісії з питань містобудування Тернопільської міської ради, що підтверджено протоколом засідання комісії № 2 від 21 лютого 2019 року.

06 червня 2019 року на 35 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради розглядався проект рішення за № 192 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)", однак за результатами розгляду рішення не прийнято у зв`язку із недостатньою кількістю голосів під час голосування.

Згідно із витягу з протоколу 35 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради від 06 червня 2019 року та поіменного голосування встановлено такі результати голосування: за - 4, проти - 0, утримались - 7, не голосувало - 25.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, у справі № 500/1367/19 позовні вимоги, зокрема ОСОБА_1, до Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними задоволено. Визнано протиправними дії Тернопільської міської ради 06 червня 2019 року на 35 сесії 7 скликання щодо розгляду проекту рішення № 192 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)".

25 жовтня 2019 року на 39 сесії Тернопільської міської ради 7 скликання відбувся розгляд проекту рішення № 93 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)".

Згідно витягу із протоколу 39 сесії Тернопільської міської 7 скликання ради встановлено такі результати голосування: за - 6, проти - 0, утримались - 2,

не голосувало - 30. Рішення не прийнято у зв`язку із недостатньою кількістю голосів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У розглядуваній справі предметом спору є визнання за рішенням суду права власності позивача на земельну ділянку комунальної власності, яка розташована під об`єктом нерухомості, належному позивачу, однак, у встановленому законом порядку, не передана в його власність.

Міська рада, надавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1, ухиляється від прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою або про затвердження такого проекту і надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1, посилаючись на недостатню кількість голосів під час голосування.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з підпунктом 8 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Вказані питання мають вирішуватися виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

З аналізу наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що право розпорядження землями комунальної власності, у тому числі право передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з безпідставності позовних вимог про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за рішенням суду на підставі статті 30 ЗК України 1990 року, статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову, оскільки право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 13 листопада 2020 року у справі № 446/1841/18.

Доводи касаційної скарги щодо застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 607/8716/16, у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 559/2079/15-ц,

від 12 вересня 2017 року у справі № 2а-10596/12/2670, є помилковими, оскільки в зазначених справах судові рішення ухваленні за інших фактичних обставин.

Верховний Суд, за обставин встановлених у розглядуваній справі, відхиляє посилання заявника про набуття права власності на спірну ділянку на підставі статті 30 ЗК України 1990 року, статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої та четвертої статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно частини першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі

№ 713/1817/16-ц (пункт 61) вказала, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 01 січня 2002 року, так і у чинній редакції статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Таким чином, ОСОБА_1, набувши у власність гараж, який розташований на землях комунальної власності, може реалізувати свій цивільний інтерес на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування вказаного гаражу, шляхом звернення із відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, до повноважень якого належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі шляхом їх передачі у власність фізичних осіб.

Верховний Суд також відхиляє посилання заявника про набуття права власності на спірну ділянку за набувальною давністю.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 344 ЦК України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Спеціальним законом, який регулює порядок набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є ЗК України (2768-14) .

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для ухвалення судового рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до Тернопільської міської ради з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки на підставі статті 119 ЗК України та що такі клопотання були предметом розгляду міської ради.

Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування або зобов`язання органу місцевого самоврядування вчинити певні дії є способом захисту відповідних прав та інтересів.

Верховний Суд в справі № 316/979/18 (постанова від 24 січня 2020 року), встановивши, що міською радою надано фізичній особі дозвіл на розроблення проекту землеустрою, однак з посиланням на недостатню кількість голосів під час голосування не прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах безоплатної приватизації, вказав, що за цих обставин належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Можливість застосування вказаного способу захисту неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 березня

2019 року у справі № 1640/2592/18, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 05 березня 2019 року у справі № 818/1817/17, від 31 січня 2019 року у справі № 815/2488/17.

Відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до адміністративного суду із позовом про зобов`язання міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суддів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.