розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області, у складі судді Зейкана І. Ю., від 30 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Хилевич С. В., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., від 28 липня 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії РВ № 00228, виданого 18 лютого 1999 року, є власником земельної ділянки площею 0, 10 га в місті Вараш Рівненської області з кадастровим номером 56107:00000:01:001:0078, з якої відсутня можливість проходу чи проїзду до земель загального користування.

Вказувала, що її земельна ділянка оточена ділянками, що належать, зокрема ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та вона позбавлена можливості повноцінно, ефективно користуватися своєю земельною ділянкою за її цільовим призначенням.

При цьому, існує прохід та проїзд через земельну ділянку, що належить

ОСОБА_2, яким вона іноді користується за згодою ОСОБА_2, проте останній заперечує проти постійного використання своєї ділянки для цієї мети. Решта відповідачів теж заперечують щодо використання їх земельних ділянок в якості проходу або проїзду.

Посилаючи на викладене, позивач, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд встановити на свою користь, як власника земельної ділянки з кадастровим номером 5610700000:01:001:0078, земельний сервітут, який полягає у праві безоплатного, постійного, безособового та вільного проходу, проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі (в тому числі вантажному, великогабаритному) з вулиці до її земельної ділянки і у зворотному напрямку через одну або декілька земельних ділянок з кадастровими номерами 5610700000:01:001:0142, 5610700000:01:001:0160, 5610700000:01:001:0141, 5610700000:01:001, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 лютого

2019 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Вараську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 січня

2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено на користь власника земельної ділянки ОСОБА_1, розташованої на території міста Вараш Рівненської області, кадастровий номер якої 5610700000:01:001:0078, безоплатний, безстроковий, безособовий земельний сервітут для проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі на земельній ділянці ОСОБА_2 з кадастровим номером 5610700000:01:001:0142 площею 0,0077 га, відповідно до варіанту № 2 висновку експерта № 3779-3780 від 24 жовтня 2019 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, а саме у виді частини вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 шириною 3,5 м та довжиною 21,86 м, довша сторона якої розташована на межі земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 5610700000:01:001:0142 та земельної ділянки

ОСОБА_4 з кадастровим номером 5610700000:01:001:0141.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог

ОСОБА_1, оскільки належна їй земельна ділянка не має доступу до земель загального користування у зв`язку з чим позивач позбавлена можливості належним чином користуватися нею. Водночас найменш обтяжливим способом захисту прав позивача, який завдає найменше незручностей, буде встановлення сервітуту на земельній ділянці ОСОБА_2 відповідно до варіанту № 2, запропонованого у висновку експерта № 3779-3780

від 24 жовтня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 липня 2020 року скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 565/107/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17, від 16 січня 2019 року у справі

№ 351/1146/16-ц, від 26 березня 2020 року у справі № 383/153/17.

Крім того, ОСОБА_2 посилався на наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень, передбачених пунктом 2 частини першої та пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що судом першої інстанції безпідставно відхилене клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та помилково розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження. Наголошує на тому, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 грудня 2018 року у справі № 589/3937/17, справа може бути визнаною малозначною лише за умови прийняття ухвали суду про віднесення її до категорії малозначних.

Дії судді першої інстанції щодо задоволення клопотань позивача на будь-якій стадії розгляду справи і в той же час необґрунтовані відмови у задоволенні клопотань заявника та його представника викликали сумнів щодо неупередженості і об`єктивності судді, що стало підставою для заявлення відводу судді, який безпідставно залишений без задоволення.

Не погоджується із висновками судової експертизи та з її призначенням, оскільки клопотання про це було заявлено пізніше, ніж дозволяє процесуальний закон, що тягне за собою недопустимість цього доказу. При цьому, експерту було надано план місцевості, який не відповідає наказу

№ 54 від 09 квітня 1998 року Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України. Експерт користувався не топографічним зніманням визначеного масштабу, а GPS зніманням території, який є хибним. Тому цей доказ суперечить обставинам справи, ґрунтується на припущеннях, зроблений без належних матеріалів і з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 (z0705-98) року.

Зазначає, що в судовому засіданні було встановлено, що позивач фактично проходила до своєї ділянки також через суміжні земельні ділянки, які належать тим сусідам, які не були залучені до справи в якості відповідачів, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як заявлених до неналежного відповідача. Незалучення власників усіх суміжних земельних ділянок позбавило суд можливості об`єктивно визначити найменш обтяжливий варіант проходу та проїзду до земельної ділянки позивача.

Земельні ділянки відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 належать їм на праві власності із 14 травня 2013 року, 03 квітня 2013 року,

22 січня 2014 року відповідно. Водночас, власниками інших суміжних земельних ділянок стали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8 відповідно з 23 травня 2014 року, 11 червня 2015 року,

30 липня 2014 року, 05 червня 2014 року, тобто пізніше відповідачів.

При цьому, ОСОБА_1 погодила межі суміжних землекористувачів, які оформили права власності пізніше відповідачів, без проїзду чи проходу до своєї земельної ділянки, і таким чином сама створила такі умови, за яких позбавлена можливості проходу та проїзду до своєї земельної ділянки, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Встановлення земельного сервітуту обтяжує заявника, оскільки йому необхідно демонтувати частину паркану, теплиці, компостної ями, трубопроводів системи поливу, облаштувати ще одні ворота або залишити такий проїзд відкритим для вільного доступу позивача, що позбавить можливості використовувати значну частину земельної ділянки на власний розсуд. Натомість позивач завжди користувалася наявним проходом через земельну ділянку ОСОБА_3, який було перегороджено парканом.

Судами також не враховано відсутність досудового врегулювання спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

12 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, в якому вона, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів. Не погоджуючись із висновком експерта, ОСОБА_2 не надав

будь-яких доказів на його спростування, а навпаки ухилився від проведення призначеної судом експертизи.

Вважає безпідставними доводи касаційної скарги про відсутність досудового врегулювання спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку

серії РВ № 00228 від 18 лютого 1999 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер ділянки 5610700000:01:001:0078.

Земельна ділянка ОСОБА_1 межує, зокрема із земельними ділянками, що належать ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Судами встановлено, що ОСОБА_1 не має можливості користуватись своєю земельною ділянкою з кадастровим номером 5610700000:01:001:0078 у зв`язку з відсутністю до неї доступу в будь-який інший спосіб ніж встановлення сервітуту.

Протоколом засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 11 серпня 2016 року, яка була створена рішенням Кузнецовської міської ради № 240 від 28 квітня

2016 року, підтверджено, що ОСОБА_1 зверталась із заявою для врегулювання питань доступу до своєї земельної ділянки, однак добровільно досягти домовленостей з цього приводу, зокрема із ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 не вдалось.

За результатами проведення судової земельно-технічної експертизи висновком експерта № 3779-3780 від 24 жовтня 2019 року встановлена технічна можливість на одній чи декількох земельних ділянках з кадастровими номерами 5610700000:01:001:0142; 5610700000:01:001:0160; 5610700000:01:001:0141 встановити земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі, з найближчої вулиці до земельної ділянки позивача кадастровий номер 5610700000:01:001:0078. Суду експертом запропоновані три варіанти встановлення земельного сервітуту для влаштування вказаного проїзду (проходу) на земельну ділянку позивача, а саме:

варіант № 1 - встановлення земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі на земельній ділянці ОСОБА_3 (кадастровий номер 5610700000:01:001:0160) шириною 3,5 м на площі 0,0079 га;

варіант № 2 - встановлення земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі на земельній ділянці ОСОБА_2 (кадастровий номер 5610700000:01:001:0142) шириною 3,5 м на площі 0,0077 га;

варіант № 3 - встановлення земельного сервітуту, який полягає у праві проходу та проїзду на велосипеді і будь-якому транспортному засобі на двох земельних ділянках, ОСОБА_2 (кадастровий номер 5610700000:01:001:0142) та ОСОБА_4 (кадастровий номер 5610700000:01:001:0141) шириною 3,5 м на площі 0,0076 га.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, правильно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено неможливість забезпечення проходу (проїзду) до земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, окрім як у спосіб встановлення земельного сервітуту.

При цьому, судами вірно враховано, що в добровільному порядку питання встановлення сервітуту суміжними землевласниками не вирішено.

Посилання заявника на застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 липня 2019 року у справі № від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17,

від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц, від 26 березня 2020 року у справі № 383/153/17, від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17, є помилковими, оскільки в зазначених справах суди доходили висновку про відмову у задоволенні позову за інших встановлених фактичних обставин, тоді як у розглядуваній справі судами встановлено відсутність іншого способу захисту порушеного права ніж встановлення земельного сервітуту.

Розглядувана справа не належить до категорії справ, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Щодо призначеної у справі експертизи, то ОСОБА_2 використав своє право на апеляційне оскарження ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 травня 2019 року про призначення експертизи, яка постановою Рівненського апеляційного суду від 09 липня 2019 року залишена без змін.

Колегія суддів не вбачає підстав вважати висновок експерта № 3779-3780

від 24 жовтня 2019 року недопустимим доказом.

Доводам заяви відповідача ОСОБА_2 про відвід судді Зейкана І. Ю. надано оцінку ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області

від 28 травня 2019 року, якою у задоволенні відводу відмовлено. Вказана ухвала є обґрунтованою та з її висновками погоджується і касаційний суд.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що неможливість використання земельної ділянки ОСОБА_1 зумовлена діями позивача. Рішення щодо передачі суміжних земельних ділянок у власність були прийняті міською радою. При цьому, погодження або непогодження ОСОБА_1 меж суміжних ділянок не могло бути перешкодою для вирішення міською радою відповідних питань.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, врахувавши висновок експерта

№ 3779-3780 від 24 жовтня 2019 року та пояснення експерта ОСОБА_9 в судовому засіданні, суди дійшли висновку, що найменш обтяжливим буде встановлення земельного сервітуту відповідно до варіанту № 2, запропонованого у вказаному висновку експерта, тобто через земельну ділянку ОСОБА_2

ОСОБА_2 не був позбавлений можливості доводити свої заперечення проти позову та надавати відповідні докази на підтвердження цих заперечень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суддів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.