Короткий зміст позовних вимогУ липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом.Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що його бабі ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_1 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, спадкоємцем за законом після її смерті був його батько, син ОСОБА_5, ОСОБА_6, який прийняв спадщину та 12 березня 1996 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2, однак свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_6 не зареєстрував у Харківському міському бюро технічної інвентаризації. ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько ОСОБА_6 помер, він є його спадкоємцем першої черги за законом.У січні 2013 року йому стало відомо, що на підставі заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_4 . Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 березня 2013 року заочне рішення скасовано. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_4 до Харківської міської ради про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_2 залишено без розгляду. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2013 року йому надано додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька. У визначений цим рішенням строк він звернувся до Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою від 19 червня 2013 року № 3607/02-71 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_6 йому відмовлено у зв`язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів на квартиру, яка у встановленому законом порядку зареєстрована за іншою особою, ОСОБА_2, що набула право власності на неї за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2012 року, укладеним між нею та ОСОБА_4 . Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, та визнати за ним право власності на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено підстав, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Спірна квартира не знаходиться в розпорядженні, володінні чи користуванні відповідачів. ОСОБА_2 не порушує право власності позивача на спірну квартиру і не є належним відповідачем, що унеможливлює задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко О. В. 07 грудня 2012 року.Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, як спадкоємець, правомірно набув право власності на майно в порядку спадкування за законом після смерті батька.ОСОБА_1 рішенням суду визначено додатковий строк для прийняття спадщини після смерті батька. На підставі цього рішення він звернувся до нотаріальної контори, отже, він є власником спірного майна з часу відкриття спадщини, тобто з 2011 року.ОСОБА_4 набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі скасованого у подальшому судового рішення і його позов залишено без розгляду, отже, ОСОБА_4 не мав права відчужувати квартиру на користь ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводиУ касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2019 року, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасувати й залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року.Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, не застосував положення статті 203 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), частин першої, третьої статті 215 ЦК України, неправильно застосував частину другу статті 376 ЦК України.

Зміст відзиву на касаційну скаргу У листопаді 2019 рокудо Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Мотивуючи відзив, ОСОБА_1 зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки він як спадкоємець правомірно набув права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Рух справи в суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 643/11108/13 з Московського районного суду м. Харкова.Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судамиСуд встановив, що ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_3 .ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті спадщину прийняв її син ОСОБА_6, який 12 березня 1996 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2, видане державним нотаріусом Одинадцятої харківської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за номером 2-1126, проте право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_2 у встановленому законом порядку ОСОБА_6 не зареєстрував. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті є син - ОСОБА_1 .Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2013 року ОСОБА_1 надано додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 липня 2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_4 07 грудня 2012 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набула права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 березня 2013 року позовну заяву ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на квартиру залишено без розгляду.12 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_8 .Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 березня 2015 року, залишеним без змін судовими рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій від 26 листопада 2015 року та від 12 жовтня 2016 року відповідно, квартиру АДРЕСА_2 витребувано від ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуВідповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України (1618-15) ), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.Оскільки касаційну скаргу подано до суду в жовтні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон чи договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Ураховуючи, що за договором купівлі-продажу від 12 травня 2014 року спірна квартира була відчужена відповідачем ОСОБА_2 ОСОБА_8, тобто оскаржуваний договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, є проміжним договором та його скасування жодним чином не відновить права позивача, колегія суддів вважає, що визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 грудня 2021 року, укладеного між відповідачами, є неефективним способом захисту та в позові у цій частині слід відмовити саме з цих підстав.Касаційний суд також вважає, що позов про визнання права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування за законом також не підлягає задоволенню, оскільки, вирішуючи це питання, суди попередніх інстанцій не залучили до участі у справі ОСОБА_9, якому спірне майно відчужила ОСОБА_2, та не взяли до уваги, що на час прийняття судами першої й апеляційної інстанцій рішень у цій справі відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 березня 2015 року, залишеного без змін апеляційним та касаційним судами (ухвали від 26 листопада 2015 року та від 12 жовтня 2016 року відповідно) спірну квартиру АДРЕСА_2 витребувано від ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1, тобто рішенням від 18 березня 2015 року, яке набрало законної сили, порушене право ОСОБА_1 вже відновлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиУраховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, однак застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, тоді як апеляційний суд, переглядаючи справу, помилку, якої припустився суд першої інстанції, не виправив та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.Відповідно до частин першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.З огляду на зазначене прийняту апеляційним судом постанову не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Щодо судових витратВідповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.З огляду на те що суд касаційної інстанції касаційну скаргу відповідача у справі частково задовольнив, постанову апеляційного суду про задоволення позову скасував, а рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено, змінив у частині мотивів такої відмови, розподілу підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 474,40 грн, сплачений за подання касаційної скарги.Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.Постанову Харківського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року скасувати.Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 березня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 474,40 грн.Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.