05 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив заборонити останній здійснювати будь-які будівельні роботи у житловому будинку на АДРЕСА_1 .

Крім того, 08 липня 2016 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у якому просив заборонити відповідачам здійснювати будь-які будівельні роботи у житловому будинку на АДРЕСА_2 .

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником ј частини домоволодіння на АДРЕСА_3, що є квартирою АДРЕСА_4, ОСОБА_2 - 1/6 частини зазначеного домоволодіння, що є квартирою АДРЕСА_5, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - 2/6 частин домоволодіння, що є квартирою АДРЕСА_6 .

Навесні 2016 року відповідачі, не повідомивши його, розпочали будівельні роботи на своїх частинах домоволодіння з метою перебудови та прибудови житлових і нежитлових приміщень.

При цьому, Департамент державної архітектурної інспекції у м. Києві не надавав та не реєстрував документів дозвільного та декларативного характеру, що надають право на виконання будівельних робіт за вказаною адресою.

Вважає, що належній його частині домоволодіння може бути заподіяна шкода, оскільки відповідачі мають намір, окрім іншого, знести окремі несучі конструкції та збільшити площу забудови, що може вплинути на освітлення його квартири.

16 травня 2018 року позивач подав суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд зобов`язати ОСОБА_2 знести самовільно збудовані прибудови, позначені на плані будинку як приміщення № № 3-4, 3-5, а в технічному паспорті на будинок під літ. "а9" та літ. "а10".

Зазначав, що вказане будівництво є самочинним, до органу державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_2 не зверталася, прибудови не відповідають вимогам будівельних норм і правил.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року у складі судді Шум Л. М. позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести самовільно збудовані прибудови, позначені на плані будинку як приміщення № № 3-4, 3-5, а в технічному паспорті на будинок під літ. "а9" та літ. "а10", що розташовані на АДРЕСА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для знесення самовільно збудованих прибудов з огляду на відсутність доказів отримання відповідачкою документів дозвільного та декларативного характеру на виконання будівельних робіт та щодо прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у будинку АДРЕСА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем того, що реконструкція спірної будівлі здійснена відповідачкою з істотним порушенням будівельних норм і правил, суперечить суспільним інтересам або порушує його права, має будь-який вплив на освітлення належної на праві власності квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Відповідачкою не було надано доказів, що під час самовільного будівництва нею дотримані санітарно-технічні та будівельні норми, не отримала згоду всіх співвласників земельної ділянки для проведення добудови.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Святошинського районного суду міста Києва справу № 759/9199/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов`язання знести самовільно збудовані приміщення.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року справу № 759/9199/16-ц призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 квітня 2003 року ОСОБА_1 є власником ј частини житлового будинку на АДРЕСА_3 та ј частини земельної ділянки за цією ж адресою.

На підставі договору дарування від 16 вересня 2015 року ОСОБА_2 є власником 1/6 частини житлового будинку під літ. "А" з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_3, та 1/6 частини земельної ділянки площею 0,0953 га, що розташована за цією ж адресою.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року, у справі № 759/5693/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на прибудову під літерою "а9" площею 15, 3 кв. м та під літерою "а10" площею 17,8 кв. м до житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_3 у позові ОСОБА_2 відмовлено у зв`язку з недоведеністю факту закінчення будівництва добудов та прийняття їх в експлуатацію, а також з тих підстав, що визнання права власності на незавершений об`єкт самочинного будівництва не допускається з огляду на норми статей 376, 331 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилався на те, що зведені відповідачкою добудови є самочинними, здійсненні без дозвільних документів та не відповідають вимогам будівельних норм і правил, у зв`язку з чим просив суд зобов`язати її у судовому порядку їх знести.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Норми статей 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування, таке ж право встановлено статтею 152 ЗК України для користувача земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (частина друга статті 358 ЦК України).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадять за згодою всіх власників. Оскільки спільна часткова власність створюється за участю всіх співвласників, то будь-які дії щодо майна, яке є об`єктом права спільної часткової власності, можна здійснювати тільки за згодою всіх співвласників, незалежно від розміру частки кожного з них.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачка розпочала будівельні роботи з метою перебудови та прибудови житлових та нежитлових приміщень, тобто здійснює реконструкцію частини житлового будинку, при цьому, не повідомила та не погоджувала з ним початок будівництва. Вважає, що домоволодінню, яке знаходиться у спільній частковій власності сторін, може бути заподіяна шкода, оскільки відповідачка має намір, окрім іншого, знести окремі несучі конструкції та збільшити площу забудови, що може вплинути на освітлення частини домоволодіння.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Апеляційний суд під час розгляду справи встановив, що для покращення умов проживання відповідачкою в належній їй частині будинку здійснено прибудову у вигляді веранди.

Під час розгляду справи № 759/5693/17 встановлено, що ОСОБА_2 здійснено самочинну прибудову до житлового будинку на АДРЕСА_3 . Земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок, відведена для його будівництва та обслуговування, відповідачка є співвласником цієї земельної ділянки на підставі договору дарування, їй належить 1/6 її частина. Належна ОСОБА_2 частка земельної ділянки в натурі не виділена.

Виходячи з того, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_3, відведена для його будівництва та обслуговування, відповідачка є співвласником цієї земельної ділянки, а позивачем не надано доказів на підтвердження порушення його прав внаслідок здійснення відповідачкою спірної прибудови, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Між тим, суд не звернув увагу на те, що будинок АДРЕСА_3 перебуває у спільній частковій власності співвласників ОСОБА_1 (з часткою ј), ОСОБА_2 (з часткою 1/6), ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (з частками 2/6). У спільній частковій власності сторін перебуває й земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У частині першій статті 358 ЦК України зазначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що також знайшло своє відображення і в частині першій статті 88 ЗК України, відповідно до якої володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Тобто, з моменту набуття сторонами права спільної часткової власності на житловий будинок, вони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуватися спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені усіма співвласниками.

Актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ та виділ майна, що є у їх спільній частковій власності.

Норми статті 367 ЦК України та 88 ЗК України (2768-14) гарантують кожному із співвласників право на поділ (виділ) в натурі того майна, яке знаходиться у їх спільній частковій власності і після здійснення якого, право спільної власності припиняється, кожен із співвласників набуває право особистої приватної власності на майно, що утворюється в результаті його поділу (виділу), і зміст якого проявляється, перш за все, у здійсненні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном за своєю волею, на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна між сторонами не укладався, письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно не оформлювалися, належна ОСОБА_2 частка в будинку та земельної ділянки в натурі не виділена. Та обставина, що сторони фактично користуються певними приміщеннями в будинку та частками земельної ділянки не надає підстави для висновку про зміну правового режиму права спільної часткової власності.

Відмовляючи в позові з підстав недоведення позивачем порушення його прав з боку відповідачки внаслідок зведення нею спірної самочинної прибудови, апеляційний суд не звернув увагу на те, що останньою не дотриманий порядок використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, та помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення постановлене без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, тому відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України наявні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.Постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року скасувати.Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2019 року залишити в силі.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 102,42 гривень судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.Головуючий М. Є. ЧервинськаСудді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун