розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення Голосіївського районного суду м. Києва 15 лютого 2022 року в складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряни Богданівни про стягнення заборгованості та вилучення об`єкта лізингу та за зустрічним позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряни Богданівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна", товариство) звернулося до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех З. Б. (далі - приватний нотаріус Пелех З. Б.) про стягнення заборгованості та вилучення об`єкта лізингу.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 12 липня 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та приватним нотаріусом Пелех З. Б. укладено договір фінансового лізингу № 00005420, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб - AUDI A7 Sportback 2.8 FSI, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, рік виробництва - 2012 (далі - автомобіль), строком на 60 місяців, а відповідач зобов`язався прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати встановлені договором орендні платежі та повернути автомобіль позивачу відповідно до умов договору.

З травня 2014 року відповідач перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, порушуючи терміни сплати лізингових платежів, та станом на час подачі позову відповідач не сплатила лізингові платежі за період: серпень 2015 року - жовтень 2015 року. Загальна сума невиконаних грошових зобов`язань відповідача становить 71 906,16 грн.

20 квітня 2016 року товариство направило приватному нотаріусу Пелех З. Б. вимогу про сплату заборгованості, повернення об`єкта лізингу до 04 травня 2016 року та повідомлення про відмову від договору, яку відповідач отримала 20 квітня 2016 року. Однак, як стверджував позивач, об`єкт лізингу в зазначений строк повернено не було, а зобов`язання щодо сплати заборгованості за договором не виконані.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило суд:

- стягнути з приватного нотаріуса Пелех З. Б.: основну суму заборгованості за договором про фінансовий лізинг від 12 липня 2012 року № 00005420 у розмірі 71 906,16 грн; плату за фактичне користування об`єктом лізингу у розмірі 238 616,75 грн; пеню у розмірі 4 392,71 грн; 3 % річних у розмірі 1 318,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 2 974,89 грн;

- вилучити об`єкт лізингу - спірний транспортний засіб та передати товариству.

У січні 2018 року приватний нотаріус Пелех З. Б. звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторонами договору погоджено лише один єдиний еквівалент долар США/гривня це - 1 499,00 дол. США = 12 156,69 грн, та розмір щомісячного платежу у розмірі 12 156,69 грн.

Зазначала, що договір про фінансовий лізинг підписувала не уповноважена особа зі сторони лізингодавця, що свідчить про те, що сторони не досягли згоди в належній формі з усіх істотних умов договору. Також зазначала, що договір нотаріально не був посвідчений, що свідчить про його нікчемність, оскільки договір найму транспортного засобу за участі особи, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, підлягає нотаріальному посвідченню.

Посилаючись на зазначене, приватний нотаріус Пелех З. Б. просила суд визнати недійсним договір про фінансовий лізинг від 12 липня 2012 року № 00005420 та стягнути з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на її користь грошові кошти в розмірі 2 094 219,42 грн, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 26 січня 2018 року 72 867,76 дол. США.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 15 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовив. Зустрічний позов приватного нотаріуса Пелех З. Б. задовольнив частково. Стягнув із ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь приватного нотаріуса Пелех З. Б. сплачені за договором кошти в розмірі 862 936,98 грн, судовий збір в розмірі 3 630,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи частково зустрічний позов приватного нотаріуса Пелех З. Б., суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний правочин не був нотаріально посвідченим та підписаний не уповноваженою особою, а тому в силу закону є нікчемним, а визнання такого договору недійсним не потребується. Тому сплачені ОСОБА_1 862 936,98 грн за нікчемним правочином підлягають стягненню з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на її користь.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна", суд першої інстанції виходив з того, що недійсний правочин не створює будь-яких юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Київський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" залишив без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про нікчемність договору фінансового лізингу, а також про те, що цей договір не створює правових наслідків для сторін. Також суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь приватного нотаріуса Пелех З. Б. сплачених за договором коштів у розмірі 862 936,98 грн та про відмову в частині визнання договору недійсним з огляду на його нікчемність. Крім того, суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, оскільки перебіг позовної давності почався з січня 2016 року, коли ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання окремих пунктів договору недійсним, тому саме з цього часу у неї виникло право вимоги до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про повернення сплачених за нікчемним договором грошових коштів, яке було порушено останнім у зв`язку з їх неповерненням.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 листопада 2022 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного нотаріуса Пелех З. Б. до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 862 936,98 грн.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Суди неправильно застосували норми матеріального права (статті 216, 261, 264 та 533 ЦК України) та порушили норми процесуального права, застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 грудня 2019 року в справі № 234/13519/16 (провадження № 61-14512св18), від 18 березня 2020 року в справі № 755/612/16-ц (провадження № 61-14687св19), від 22 грудня 2021 року в справі № 334/1662/19 (провадження № 61-12403св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення суми коштів у розмірі 862 936,98 грн, залишив поза увагою заяву ТОВ "Порше Лізинг Україна" про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки з моменту отримання об`єкта лізингу ОСОБА_1 знала про умови договору, їй було відомо про зобов`язання, які вона бере на себе відповідно до договору, тому, враховуючи, що договір було укладено 12 липня 2012 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду в січні 2018 року, вона є такою, що пропустила строк позовної давності. Тому суди дійшли помилкового висновку про стягнення з товариства на користь ОСОБА_1 862 936,98 грн.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року приватний нотаріус Пелех З. Б. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду м. Києва.

У грудні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 липня 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та приватним нотаріусом Пелех З. Б. укладено договір фінансового лізингу № 00005420, відповідно до умов якого товариство передало ОСОБА_1 у користування спірний транспортний засіб, строком на 60 місяців, а відповідач зобов`язалася прийняти та користуватися автомобілем, сплачувати встановлені договором орендні платежі та повернути автомобіль позивачу відповідно до умов договору (т. 1 а. с. 13).

Відповідно до умов вказаного договору лізингу: вартість транспортного засобу становила еквівалент 70 324,00 дол. США; авансовий платіж - еквівалент 17 581,00 дол. США; обсяг фінансування - еквівалент 52 743,00 дол. США; лізинговий платіж - еквівалент 1 499,00 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент 1 054,00 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу - 60 місяців.

Згідно з актом прийому-передачі від 12 липня 2012 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало, а ОСОБА_1 прийняла об`єкт лізингу - спірний автомобіль (т. 1 а. с. 29).

Встановлено, що на виконання договору фінансового лізингу № 00005420 від 12 липня 2012 року в частині викупу автомобіля відповідно до розрахунку товариства приватний нотаріус Пелех З. Б. сплатила товариству 862 936,98 грн.

20 квітня 2016 року позивач направив відповідачу вимогу № 00005420 про сплату заборгованості, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, вказавши, що сума заборгованості перед лізингодавцем складає 102 460,27 грн.

Також встановлено, що у лютому 2016 року приватний нотаріус Пелех З. Б. зверталася до суду з позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання окремих пунктів договору недійсними, визнання зобов`язання лізингоодержувача за договором фінансового лізингу виконаним, визнання права власності на об`єкт лізингу та стягнення зайво сплачених коштів (справа № 755/2514/16). За результатом розгляду зазначеного позову Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 07 вересня 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог приватного нотаріуса Пелех З. Б.

Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 повідомив, що про порушене право остання дізналася у січні 2016 року після чого й звернулася до суду з відповідним позовом.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до змісту договору про фінансовий лізинг від 12 липня 2012 року № 00005420 від імені лізингодавця діяв його директор Йозеф Граф. Однак фактично договір підписаний не директором товариства Йозефом Графом, а Андреасом Крауслером, і ця обставина визнана представником ТОВ "Порше Лізинг Україна" під час розгляду справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного нотаріуса Пелех З. Б. до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 862 936,98 грн, а в іншій частині не оскаржуються, то в іншій частині в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) , Законом України "Про фінансовий лізинг" (1201-20) .

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626- 629 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

На правовідносини щодо оплати за надання об`єкта лізингу у користування поширює свою дію параграф 5 "Найм (оренда) транспортного засобу" глави 58 "Найм (оренда)" ЦК України (435-15) , що узгоджується з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" (1201-20) .

Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У справі встановлено, що договір про фінансовий лізинг від 12 липня 2012 року № 00005420, укладений між приватним нотаріусом Пелех З. Б. (лізингоотримувач) та ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець), є нікчемний, оскільки сторони не дотрималися вимог статей 799 та 806 ЦК України про нотаріальне посвідчення такого договору.

У разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме - об`єкт лізингу, яким він користувався.

Отже, зустрічні позовні вимоги приватного нотаріуса Пелех З. Б. про стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" коштів, сплачених нею за нікчемним договором, є обґрунтованими.

Установлено, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" заявило про застосування позовної давності (а. с. 86, 87, 184-186 т. 1).

Однак, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення заяву товариства про застосування строку позовної давності, виходив із того, що перебіг позовної давності почався з січня 2016 року, коли ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання окремих пунктів договору недійсним, тому саме з цього часу у неї виникло право вимоги до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про повернення сплачених за нікчемним договором грошових коштів, яке було порушено останнім у зв`язку з їх неповерненням.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251- 254 ЦК України).

Згідно із частинам першою та третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Суди встановили, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто - з 12 липня 2012 року. Із позовом приватний нотаріус Пелех З. Б. звернулася у січні 2018 року, тобто із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у застосуванні до вимог приватного нотаріуса Пелех З. Б. строку позовної давності.

Враховуючи вказані норми матеріального права, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що відносно вимог про застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі, що є правовою підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема, постановам від 04 грудня 2019 року в справі № 234/13519/16-ц (провадження № 61-14512св18), від 18 березня 2020 року в справі № 755/612/16-ц (провадження № 61-14687св19), від 22 грудня 2021 року в справі № 334/1662/19 (провадження № 61-12403св21), від 08 червня 2022 року в справі № 405/1018/17 (провадження № 61-18084св21).

Висновки судів попередніх інстанцій, а також доводи ОСОБА_1 про те, що початок строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли вона дізналася про порушення свого права, а саме із 2016 року, є необґрунтованими, оскільки суперечать приписам частини третьої статті 261 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного нотаріуса Пелех З. Б. до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 862 936,98 грн підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, то з приватного нотаріуса Пелех З. Б. підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 12 944,05 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 17 258,74 грн, що становить 29 726,02 грн.

Керуючись статтями 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в частині застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряни Богданівни 862 936,98 грн скасувати.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряни Богданівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в частині застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 862 936,98 грн.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряни Богданівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 29 726 (двадцять дев`ять тисяч сімсот двадцять шість) грн 02 коп.