розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у складі судді Бобуйка І. А., та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., уцивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом, в обґрунтуванні якого посилалася на те, що 13 січня 2016 року державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеплоцькою Х. Б. було прийнято рішення про реєстрацію скасування права власності ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, про що було внесено відповідний запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Позивачу невідомо на підставі яких документів було прийняте рішення щодо реєстрації скасування права власності.

Про вказане рішення позивачка дізналась лише 09 липня 2020 року.16 липня 2020 року позивачка звернулась до відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради та управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області з запитом щодо отримання інформації про документи на підставі яких було прийняте рішення про реєстрацію скасування права власності. У відповідь на вказані звернення, було надано відповідь щодо неможливості надати копії документів реєстраційної справи без судового рішення.

Позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеплоцької Х. Б. від 13 січня 2016 року про скасування реєстрації права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 1 - 5, 35 - 39).

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.11.2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суди виходили з того, що зазначений спір має публічно-правовий характер, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на визнанні незаконним та скасуванні рішення державного реєстратора, як суб`єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. Тобто, у цих вимогах спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно фактичні адміністративно-управлінські функції державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень. Тому, спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спори щодо скасування чи реєстрації речових прав на майно відносяться до юрисдикції адміністративних судів, оскільки випливають з публічно-правових відносин з приводу здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (а. с. 95-96, 129-132).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

У квітні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана реєстраційна дія була вчинена державним реєстратором за заявою іншої особи, яка позивачу невідома, що свідчить про те, що між позивачем та відповідачем не виникло публічно-правових відносин. Таким чином, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. До аналогічного висновку щодо підсудності справи, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц.

Доводи інших учасників справи

Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 13 січня 2016 року державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеплоцькою Х. Б. було прийнято рішення про реєстрацію скасування права власності ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, про що був внесений відповідний запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 6 - 10).

16 липня 2020 року позивачка звернулась до відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради та управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області з запитом щодо отримання інформації про документи на підставі яких було прийняте рішення про реєстрацію скасування права власності. У відповідь на вказані звернення, було надано відповідь щодо неможливості надати копії документів реєстраційної справи без судового рішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів вважає вказані висновки передчасними з огляду на наступне.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини відрізняються від публічно-правових відносин наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 та 23 травня 2018 року у справах № 826/4460/17 та № 815/4618/16, від 05, 12, 13 червня 2018 року у справах № 804/20728/14, № 823/378/16, № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку, не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому такі спори мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Як установлено судами, предметом у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеплоцької Х. Б. від 13 січня 2016 року про скасування реєстрації права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності позивачу.

Звертаючись з цим позовом, позивач зазначала, що оскаржуване рішення державного реєстратора було винесено на підставі заяви іншої особи. Позивач намагалася отримати інформацію з вказаного питання у відповідача, проте їй було відмовлено з тих підстав, що витребування реєстраційних справ або документів з них здійснюється виключно за судовим рішенням.

Оскільки на момент звернення з цим позовом позивачу не було відомо, з яких саме підстав та хто саме звертався до державного реєстратора з відповідною заявою на підставі якої було вчинено оскаржуване рішення державного реєстратора, позивач заявила суду клопотання про витребування з відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради копії документів на підставі яких державним реєстратором було прийнято рішення про реєстрацію скасування права власності ОСОБА_1 на вищевказане домоволодіння ( а.с.69,70).

Судами не було вирішено клопотання позивача про витребування доказів, в результаті чого не перевірено підставу виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, не було з`ясовано чи відбулось скасування права власності позивача на нерухоме майно на підставі правовідносин з іншою особою ( цивільна-правова угода, судове рішення), яка заявляє свої права на спірне нерухоме майно позивача.

Такими чином, неповне з`ясування судами зазначених вище обставин у справі призвело до передчасних висновків судів щодо характеру спірних правовідносин та відповідно наявності підстав для закриття провадження у справі.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги про скасування чи визнання недійсною підстави, яка передувала винесенню оскаржуваного рішення позивач перед судом не порушував. Проте, процесуальним законодавством передбачено право позивача змінити позовні вимоги та залучити до участі у справі належних відповідачів у спосіб та строки встановлені статтею 51 ЦПК України.

Таким чином, законність вимагати у інших осіб скасування права власності позивача може свідчити про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин, а відтак, існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

У разі встановлення обставин, що позивач є не єдиним суб`єктом, який претендує на спірну нерухомість з будь-яких підстав, тоді спір матиме ознаки приватноправового.

У випадку, якщо судом буде встановлено, що інша особа не претендує та не заявляє свого права на нерухоме майно позивача, тому спір про право у даній справі буде відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень.

За таких обставин цей спір не матиме ознак приватноправового та підлягатиме розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок викладений у постанові у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 200/4106/19-а.

Також, є помилковим посилання суду першої та апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності спору суду адміністративної юрисдикції, викладений у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15 та від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, оскільки спірні правовідносини які виникли у вказаних справах не є подібними спірним правовідносинам, які виникли у цій справі. Зокрема, предметом спору справи № 826/9928/15 було скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, яка була здійснена на підставі договору іпотеки, а предметом спору справи № 823/378/16 було скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на підставі договору оренди земельної ділянки.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що від вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15 та від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, та зробила протилежний висновок, що спірні правовідносини є приватно-правовими.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на вищевказане не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, що вказана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, як це було зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц, оскільки вказаний висновок є передчасним, так як судами не було встановлено істотних обставин справи на підставі яких можна дійти обґрунтованого висновку про наявність характеру спірних правовідносин - цивільно-правових чи публічно-правових.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких встановити характер спірних правовідносин, які виникли у цій справі.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у разі, якщо суд дійде висновку, що спірні правовідносини мають приватно-правовий спір, а справа підсудна суду цивільної юрисдикції, тому під час вирішення справи по суті суду необхідно вирішити питання щодо належності відповідача у даному спорі.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.