розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 липня 2020 року, ухвалене суддею Федотовою В. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Попової С. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з травня 2009 року вони з ОСОБА_2 спільно мешкали по АДРЕСА_1 та вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2 26 липня 2014 року між ними було зареєстровано шлюб, який за рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 вересня 2016 року розірвано.

Позивачка зазначала, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними було набуто наступне майно: транспортний засіб SUBARU FORESTER, 2007 року, номерний знак НОМЕР_1 ; транспортний засіб SUBARU IMPREZA, 2007 року, номерний знак НОМЕР_2 ; контейнер 20 футовий; обладнання для шиномонтажу (два верстати); отримано у користування земельну ділянку для ведення господарської діяльності на ім`я відповідача та закуплено необхідне устаткування для обслуговування транспортних засобів за адресою:

АДРЕСА_2 ; на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 побудовано великий гараж на два авто та двоповерховий будинок, в якому проведено якісний ремонт її рідним братом; придбано телевізор марки SONY; холодильник WHIRLPOOL; вбудована електрошафа WHIRLPOOL; вбудована електрична варильна поверхня WHIRLPOOL; кухонні меблі; котел КСТ-16; меблі.

Після розірвання шлюбу вони не можуть дійти згоди щодо поділу спільного майна.

Позивачка також зазначала, що при поділі майна слід відступити від рівного розподілу часток, оскільки дитина проживає разом із нею і саме вона несе всі витрати на її утримання.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила визнати спільним сумісним майном колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищезазначене нерухоме та рухоме майно, виділивши та визнавши за нею право власності на 2/3 частини всього вказаного майна, а за відповідачем ОСОБА_2 - визнати право власності на 1/3 частини вказаного майна та виділити вищезазначену частину майна відповідачу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 13 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було придбано (набуто) у період шлюбу з ОСОБА_2, за їхні спільні кошти, а тому суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та безпідставними й задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України,

пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

06 квітня 2021 року згідно протоколу передачі судової справи справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Калараша А. А., Петрова Є. В.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини у справі, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3, видане 07 вересня 2010 року Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції Донецької області (а. с. 8).

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 жовтня 2011 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований 29 листопада 2003 року (а. с. 75).

26 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 (а. с. 72).

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 01 вересня 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 26 липня 2014 року (а. с. 9).

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.

У позові ОСОБА_1, посилаючись на положення частини першої статті 71, частини першої статті 74 СК України, просила вирішити питання про поділ майна, що на її думку, є об`єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_2, набутого ними під час спільного проживання у період з травня 2009 року до 01 вересня 2016 року .

Вирішуючи такі вимоги ОСОБА_1, суди виходили із того, що з 29 листопада 2003 року до 13 жовтня 2011 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . З огляду на вищезазначені норми СК України (2947-14) , майно набуте у цей період (з 29 листопада 2003 року до 13 жовтня 2011 року) не може бути предметом поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки воно було набуто у шлюбі останнього з ОСОБА_4 .

Вирішуючи питання щодо поділу будинку по АДРЕСА_3, право власності на 2/3 якого просила визнати позивачка, судом першої інстанції було направлено запит до Комунального комерційного підприємства "Міське бюро технічної інвентаризації-Маріупольська нерухомість" для надання інформації про право власності на цей будинок. З відповіді на цей запит стало відомо, що інвентарна справа на будинок АДРЕСА_3 не значиться, інформація про реєстрацію права власності на нього станом на 2003 рік відсутня (а. с. 110).

Стосовно поділу побутової техніки та інших речей побутового вжитку, про поділ яких просила у своєму позові ОСОБА_1, суди виходили із того, що позивачкою не наведено їх вартості, часу придбання та їх індивідуальних ознак (моделі, марки, рік випуску), клопотань стосовно призначення судово-товарознавчої експертизи заявлено не було, а тому суди не могли вирішити питання щодо їх поділу.

Посилання у касаційній скарзі на те, що при вирішенні питання щодо поділу майна судами було не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 336/9103/15 (провадження № 61-43464св18) є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Доводи касаційної скарги щодо невирішення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів та виклик свідків підлягають відхиленню, оскільки суд першої інстанції таке клопотання розглянув й обґрунтовано ухвалою від 24 лютого 2020 року відмовив у його задоволенні (а. с. 124 - 126). Колегія суддів також звертає увагу на те, що такі доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку.Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду