У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Колочавської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 .

У лютому 2017 року він звернувся до приватного нотаріуса Корбутяк І. В., яка повідомила позивача про те, що ОСОБА_2 залишив заповіт. Однак відповідно до витягу зі спадкового реєстру інформація про наявність виданих свідоцтв про право на спадщину за заповітом відсутня.

Дізнавшись про те, що жодна особа не прийняла спадщину після його батька, він відразу ж звернувся до нотаріуса щодо прийняття спадщини, однак у оформленні спадщини йому було відмовлено у зв`язку із пропущенням строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року, ухваленим у складі судді Цімботи В. І., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, тому вважав за можливе визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, задоволено, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд Закарпатської області вказав, що Міжгірським районним судом Закарпатської області не залучено до участі у справі ОСОБА_3, яка проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю більше двадцяти років, вела з ним спільне господарство і може спадкувати належне спадкодавцю майно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки належних доказів поважності пропущення строку для прийняття спадщини позивач не надав, а його необізнаність щодо неприйняття спадщини особою, на користь якої складено заповіт, не є поважною причиною невчинення відповідних дій.

Крім того, ухвалене у справі рішення може вплинути на права та інтереси ОСОБА_3, яка участі у справі не брала: сторони підтвердили у суді апеляційної інстанції розгляд у суді першої інстанції справи щодо права на спадкування після ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив рішення апеляційного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 не є спадкоємцем ОСОБА_2, тому рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року її права не вирішено.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2018 року Колочавська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому вказала, що скарга заявника не містить обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апеляційним судом.

У березні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів і підтвердила перебування у провадженні суду першої інстанції справи, в якій вирішується спір щодо її права на спадкування після ОСОБА_2 . Вказала, що судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доказам позивача і обставинам, наведеним нею в апеляційній скарзі, тому судове рішення є законним і обґрунтованим.

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК (1618-15) ) України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 року залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 1 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 - батько позивача.

У спадковому реєстрі зареєстровано заповіт ОСОБА_2, який 10 серпня 2004 року посвідчений Колочавською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області.

Відомості про прийняття спадщини після ОСОБА_2, особою, на користь якої складено заповіт, у реєстрі відсутні.

Також апеляційним судом установлено, що ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю більше двадцяти років та вела з ним спільне господарство.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 1223 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропущення строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 1 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження

№ 61-39398св18).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропущення строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17 (провадження № 61-7643св18).

В обґрунтування поважності причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 послався на необізнаність щодо неприйняття спадщини особою, на користь якої складено заповіт, чи будь-якою іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку про прийняття спадщини, і посилання ОСОБА_1 не можуть розцінюватися як об`єктивна обставина, яка утруднювала подання ним відповідної заяви.

Відповідно до статті 292 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Доводи заявника про те, що ОСОБА_3 не є спадкоємцем ОСОБА_2, тому рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року питання про її права та обов`язки суд не вирішував, її права не порушено, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на майно після ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є учасником вказаної справи.

Крім того, апеляційним судом установлено, що ОСОБА_3 проживала разом із ОСОБА_2 однією сім`єю більше двадцяти років та вела з ним спільне господарство.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2017 року впливає на права та обов`язки ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказав.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 9 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.