третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Дмитро Володимирович,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кяляшев Деміс Михайлович, на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., від 01 жовтня 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелиця Д. В., про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, обґрунтовані тим, що 30 березня 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Покинтелицею Д. В. та зареєстрований під № 559.

Позивач зазначала, що ціна, вказана в договорі купівлі-продажу

в розмірі 130 000 грн, є мінімальною ціною та не відображає розмір ринкової вартості нерухомості. Вона не мала наміру передавати належне їй нерухоме майно безоплатно за цим договором. Між сторонами не було укладено попереднього договору, завдаток (аванс) вона не отримувала, розписки про сплату грошових коштів не складала. 12 серпня 2019 року направила відповідачу вимогу про сплату боргу, яка залишилася без виконання.

Посилаючись на те, що вона повністю виконала умови договору, однак відповідач не сплатив визначену суму грошових коштів за придбану квартиру, ОСОБА_1 просила розірвати вказаний договір купівлі-продажу, відшкодувати їй моральну та майнову шкоду в розмірі 50 000 грн, завдану неналежним виконанням договору, стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 13 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська, у складі судді Федоріщева С. С., від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу від 30 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Покинтелицею Д. В. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн та судовий збір у розмірі 1 400 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що покупець не виконав взяті на себе за договором купівлі-продажу

від 30 березня 2016 року зобов`язання щодо сплати обумовленої суми грошових коштів за придбану квартиру, внаслідок чого були істотно порушені права продавця, що є підставою для розірвання вказаного правочину та відшкодування завданої моральної шкоди.

Судом було критично оцінено доводи відповідача про те, що оплата за договором була проведена до його укладення, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем грошових коштів за продану квартиру. Сторонами також не заперечувалась відсутність факту передачі майна за договором купівлі-продажу та враховано, що позивач продовжує проживати в квартирі.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності судом зазначено, що умовами спірного договору не визначено чіткої дати сплати коштів за придбану квартиру, а тому строк виконання зобов`язання не сплинув.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості та недоведеності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного від 01 жовтня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1, разом із тим вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

При цьому, апеляційний суд врахував, що умовами оспорюваного договору, визначено строк виконання покупцем своїх зобов`язань - після підписання та нотаріального посвідчення договору, тобто 30 березня 2016 року. Таким чином за загальним правилом позивач мала пред`явити свої вимоги до 30 березня 2019 року. В той же час ОСОБА_1 пред`явила вимоги про розірвання договору купівлі-продажу у липні 2019 року, пропустивши строк позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

09 листопада 2020 рокузасобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Кяляшев Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, в якій просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 вважає, що приймаючи оскаржену постанову, апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-3006цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, від 05 липня 2017 року у справі № 6-509цс17, постановах Вищого господарського суду України від 24 червня 2008 року у справі № 22/3,

від 05 жовтня 2010 року у справі № 18/62, від 21 червня 2004 року у справі

№ 197/9-03 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності, не надав оцінку наявній у справі вимозі позивача про сплату боргу. Стверджує, що строк виконання зобов`язань відповідачем за оспорюваним договором не встановлений, тому відповідно до частини 5

статті 261, статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) перебіг позовної давності має починатися після спливу семиденного строку від дня пред`явлення вимоги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

16 січня 2021 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_2 - адвокат Панченко О. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

Стверджувала, що відповідач сплатив всі кошти за квартиру ще до підписання договору, однак зважаючи на довірітельні стосунки між сторонами ніяких розписок про отримання коштів від позивача не вимагав. ОСОБА_1

17 листопада 2017 року добровільно знялася з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири. Вважала, що оскільки строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором визначений його умовами - після підписання та нотаріального посвідчення правочину, тобто

30 березня 2016 року, звернувшись до суду у липні 2019 року,

ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріальногоокругу Покинтелицею Д. В.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору, продаж квартири вчиняється за 130 000 грн, ціна відповідає волевиявленню кожного з учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає. Зазначену суму покупець сплачує продавцю після підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу за договором купівлі-продажу квартири.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору, відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу положень частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 2.1 вказаного договору продаж квартири вчиняється за 130 000 грн, ціна відповідає волевиявленню кожного з учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає. Зазначену суму покупець сплачує продавцю після підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

У матеріалах розглядуваної справи відсутні докази належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань щодо сплати коштів за договором купівлі-продажу від 30 березня 2016 року, укладеним з ОСОБА_1 .

Судами правильно встановлено, що невиконання відповідачем обов`язку оплати придбаної квартири, є істотним порушенням договору купівлі-продажу.

Наведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Разом із тим, ОСОБА_2 до закінчення розгляду справи судом першої інстанції заявив про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257, 260ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Підставами для відмови у позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Колегія суддів вважає помилковими посилання заявника на необхідність застосування у розглядуваній справі положень частини другої статті 530 ЦК України, згідно з якими якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, частиною першою статті 692, яка розміщена у параграфі 1 "Загальні положення про купівлю-продаж" глави 54 "Купівля-продаж" підрозділу 1, розділу ІІІ ЦК України (435-15) , на відміну від загальної норми, якою є стаття 530 цього Кодексу, передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно пункту 2.1. договору купівлі-продажу квартири суму, за яку вчиняється продаж квартири покупець сплачує продавцю після підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано сторонами і нотаріально посвідчено 30 березня 2016 року, в цей же день за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру.

Таким чином, виходячи із положень статті 692 ЦК України та умов оспорюваного договору, обов`язок сплатити кошти за придбану квартиру виник у ОСОБА_2 30 березня 2016 року після підписання і нотаріального посвідчення договору та реєстрації права власності на квартиру, а у ОСОБА_1 з цього часу виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання покупцем або застосування передбачених статтею 611 ЦК України правових наслідків порушення зобов`язання.

За таких обставин висновок апеляційного суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності є правильним та відповідає приписам частини п`ятої статті 261, частини першої статті 692 ЦК України.

Апеляційний суд, встановивши, що обов`язок сплатити кошти за придбану квартиру виник у ОСОБА_2 30 березня 2016 року, а із розглядуваним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 11 липня 2019 року, обґрунтовано виходив із того, що відносно заявлених позовних вимог, сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду у розглядуваній справі, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15,

від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-249цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, від 05 липня 2017 року у справі № 6-509цс17, на які посилається заявник в касаційній скарзі.

Посилання заявника на постанови Вищого господарського суду України не можуть бути враховані, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України оскаржуване судове рішення перевіряється на предмет застосування в ньому норм права з урахуванням висновків саме Верховного Суду/Верховного Суду України, а не інших судів.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності обчислення початку перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами із дня отримання відповідачем вимоги ОСОБА_1 про сплату боргу, яка була направлена у серпні 2019 року, зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права, зокрема без урахування положень статей 261, 692 ЦК України та умов оспорюваного договору.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Оскільки доводи касаційної скарги, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови без змін.