суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Прокуратури Сумської області, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Сумській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року, ухвалене суддею Пашнєвим В. Г., та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Котелевець А. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, в якому посилався на те, що 28 березня 2012 року призначений на посаду начальника відділу Державної податкової інспекції у м. Сумах. 05 квітня 2012 року прокуратурою Сумської області йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України від 03 травня 2012 року, на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області Гуменного О.В. від 24 квітня 2012 року, відсторонений від займаної посади до скасування відсторонення відповідною постановою слідчого (прокурора), а 03 травня 2012 року - звільнений з роботи.

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року, який набрав законної сили після апеляційного перегляду, позивач визнаний невинним у пред`явленому звинуваченні за частиною третьою статті 364 КК України та виправданий у зв`язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком скасовано постанову слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади, скасовано обраний під час досудового розслідування запобіжний захід - підписку про невиїзд з постійного місця проживання, скасований арешт на його майно, повернуто арештоване майно.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що в період відсторонення від займаної посади та після звільнення з роботи нарахування оплати праці не проводилось, а також на те, що відносно нього було застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд, що спричинило моральні страждання, порушило його нормальні життєві зв`язки, просив відшкодувати йому матеріальну шкоду у розмірі 168 342 грн 34 коп. та моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 181 678 грн 02 коп. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, та витрати на правову допомогу у розмірі 10 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що у результаті безпідставного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, йому була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідно до положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) . Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив із того, що наданий позивачем висновок експерта не є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір збитків, а тому дійшов висновку про недоведеність розміру матеріальної шкоди.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року змінено. Резолютивну частину рішення викладено у новій редакції. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 181 678 грн 02 коп. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд правильно визначився із розміром матеріальної шкоди, а також тим, що у висновку експертного економічного дослідження не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено до звернення до суду із позовом, у результаті чого він не може бути доказом на підтвердження суми матеріальної шкоди.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні його позову про стягнення матеріальної шкоди та ухвалити у цій частині нове рішення. Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Зокрема, заявник посилається на те, що Верховним Судом зроблено висновок про можливість відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з відстороненням від (роботи) посади, а також вказує на те, що суди не дослідили докази і не вирішили питання про стягнення та розмір цього відшкодування.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2021 року Сумська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послалась на законність та обґрунтованість судових рішень та просила залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Наказом Державної податкової служби у Сумській області від 28 березня 2012 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу Державної податкової інспекції у м. Сумах.

05 квітня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Наказом Державної податкової служби у Сумській області від 03 травня 2012 року, на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області від 24 квітня 2012 року, ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади - начальника відділу Державної податкової інспекції у м. Сумах.

Постановою слідчого прокуратури Сумської області від 10 травня 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року ОСОБА_1 визнаний невинним у пред`явленому звинуваченні за частиною третьою статті 364 КК України, та виправданий у зв`язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком був скасований обраний під час досудового розслідування запобіжний захід - підписка про невиїзд з постійного місця проживання, скасовано постанову слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення позивача від посади, скасовано арешт, накладений постановою слідчого на його майно, повернуто арештоване майно ОСОБА_1

Наказом Головного Управління Міністерства доходів і зборів у Сумській області від 30 липня 2015 року, у зв`язку з набранням чинності вироку, позивач був зарахований у розпорядження Головного Управління Міндоходів у Сумській області. Наказом Головного Управління Державної фіскальної служби У Сумській області від 25 серпня 2015 року його було призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадах: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положенням пункту 1 статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).

Розрахунок сум, які підлягають сплаті відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", проводиться з урахуванням Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, ГПУ та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (з подальшими змінами).

Судова практика є сталою і незмінною у питанні наявності у позивача права вимагати відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Зокрема її викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 423/1696/15-ц (провадження № 61-10492св19) та від 03 грудня 2020 року у справі № 335/9784/16 (провадження № 61-8662св20).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення втраченого ОСОБА_1 заробітку, суди виходили із того, що висновок експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса не є належним та допустимим доказом у справі, у результаті чого визнали недоведеним розмір завданої йому матеріальної шкоди.

При цьому суди припустилися неправильного тлумачення змісту статті 77 ЦПК України, яка визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Оскільки поданий ОСОБА_1 документ, підготовлений експертом, стосувався визначення розміру завданих позивачеві збитків, а його позовні вимоги стосувалися якраз цих обставин, визнання вказаного висновку неналежним доказом є помилковим.

Окрім того, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Закон висуває кілька вимог, які дозволяють як докази використовувати будь-які дані, що отримані за допомогою вищенаведених засобів доказування.

Серед них називаються належність, допустимість, достовірність та достатність доказів (статті 77- 80 ЦПК України).

У даній справі суди не навели достатніх аргументів, які б заперечили можливість використання поданого ОСОБА_1 висновку про розмір збитків як письмового доказу (стаття 95 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

Відсутність у висновку, що підготував експерт, інформації про попередження (обізнаність) щодо відповідальності за завідомо неправдивий висновок, не може стати на заваді суду скористатися повноваженнями оцінити усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За правилами частин другої та третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому процесуальний закон не вимагає подання позивачем експертного висновку з розрахунком суми заявленої майнової вимоги, правильність та обґрунтованість поданого позивачем розрахунку суд перевіряє самостійно, на підставі поданих доказів (довідок, виписок, тощо), з дотриманням вимог всебічності, повноти та об`єктивності.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У разі непогодження із розрахунком позивача або неможливості перевірити цей розрахунок через відсутність спеціальних знань в певній галузі, суди мали роз`яснити позивачеві його право на звернення з клопотанням про призначення відповідної експертизи, проте у порушення ст. 12 ЦПК України не зробили цього, чим позбавили позивача процесуального права на судовий захист.

Отже, маючи передбачений законом обов`язок на перевірку доказів, з`ясування фактичних обставин справи та встановлення правовідносин, що виникли між сторонами, суди ухилилися від перевірки розрахунку, поданого позивачем, дослідження і його оцінки у сукупності з іншими доказами у справі та відмовили у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Зокрема, суди не дослідили та не дали оцінки цілому ряду письмових доказів, зібраних у справі, які стосуються розміру заробітної плати позивача, її складових, порядку нарахування, виплати, тощо (т. 1 а.с. 115-126).

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, відтак, і ухвалити своє рішення в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди не має процесуальної можливості.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1, колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень в оскаржуваній частині з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне наголосити, що ОСОБА_1 оскаржив судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, тому в іншій частині ці рішення не перевіряються.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Прокуратури Сумської області, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Сумській області, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.