Короткий зміст позовних вимогУ вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договорів поруки та договору іпотеки недійсними.Позов мотивовано тим, що 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений кредитний договір № 11291296000, відповідно до якого їй були надані кредитні кошти в сумі 44 500,00 доларів США зі сплатою 13,40 % річних за користування кредитними коштами на строк до 30 січня 2015 року. В забезпечення виконання умов зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором 30 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно якого в іпотеку відповідачу було передано квартиру АДРЕСА_1 . Також 30 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 176276, відповідно якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором. Аналогічний договір поруки № 243467 12 липня 2010 року був укладений і між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 .Позивачка вважала, що кредитний договір є недійсним, у зв`язку з тим, що пунктами 1.5 та 1.2.2 договору встановлено, що банк встановив умови надання та повернення кредиту. Згідно пункту 1.5 кредитного договору передбачений порядок надання кредиту а саме - шляхом видачі готівки з каси банку. Для повернення суми кредиту використовується транзитний рахунок НОМЕР_1, однак згідно заяви про видачу готівки № 14 від 30 січня 2008 року кредит було надано з рахунку НОМЕР_2, який не є поточним рахунком позичальника та який взагалі не передбачений умовами кредитного договору. Також згідно цієї заяви не зрозуміле призначення платежу, так як найменування договору та призначення платежу взагалі відсутні, що на думку позивачки підтверджує той факт, що отримана позивачем сума не є сумою кредиту а сумою коштів, виданою з поточного рахунку ОСОБА_1, який також в свою чергу відкритий останній не був, адже відсутній договір про відкриття саме цього поточного рахунку між позивачем та відповідачем.Таким чином позивачка зазначала, що нею так і не отримано кредит, згідно умов договору та не має жодних зобов`язань перед відповідачем, оскільки останній не виконав своїх зобов`язань щодо законної видачі позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті та не виконав предмету договору, а тому кредитний договір є недійсним.Також позивачка посилалася на те, що транзитний рахунок НОМЕР_1 призначений лише для внутрішньобанківського обліку, ці рахунки відкриваються банками для власних потреб і на власний розсуд і до зберігання коштів не мають жодного стосунку. Таким чином, положення кредитного договору про повернення суми кредиту позичальником шляхом зарахування коштів на вказаний рахунок суперечить діючому законодавству України. Крім того, позивака вказувала, що відповідач ввів її в оману через свідомо ненадану інформацію, а саме в договорі вказано процент за користування кредитом у розмірі 13,40, в той час коли реальна процентна ставка складала 16,887 % у доларах США, що в свою чергу тягне за собою подорожчання кредиту на 30366,47 доларів США.Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними: кредитний договір № 11291296000 від 30 січня 2008 року, договори поруки від 30 січня 2008 року та 12 липня 2010 року та договір іпотеки від 30 січня 2008 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 27 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог щодо наявності умислу в діях відповідача стосовно навмисного ведення позивача в оману. Позивач був проінформований про істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів.Постановою Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 червня 2019 року залишено без змін.Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги25 травня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, мотивована тим, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що позивачка отримувала кошти в розмірі 44 500,00 доларів США, твердження суду про те, що договір є укладеним сторонами є неправильним. Заявник вказує, що спірний кредитний договір було підписано під впливом обману з боку банку, оскільки останній навмисно ввів позивачку в оману та не надав достовірну інформацію щодо умов кредитного договору. Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Доводи інших учасників справи27 серпня 2020 року АТ "УкрСиббанк" через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справиУхвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Малиновського районного суду міста Одеси.22 липня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справиУ справі, яка переглядається, судами встановлено, що згідно з умовами Договору про надання споживчого кредиту № 11291296000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) від 30 січня 2008 року АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк") надав ОСОБА_1 кредит в сумі 44 500,00 доларів США зі сплатою 13,40 % річних за користування кредитними коштами на строк до 30 січня 2015 року.Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2.2 Розділу 1 Договору позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 820,00 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетних платежів може змінюватись у випадку зміни процентної ставки згідно із пунктами 1.3.1, 10.2 цього Договору. Згідно пункту 1.3.1 Договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,40 % річних. Кредит надається Позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника), а саме на споживчі потреби, що прописано в пункті 1.4 спірного договору.30 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11291296000 від 30 січня 2008 року, пунктом 1.1 якої передбачено, що сторони погодили додати до договору Додаток № 2 - "Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту".В якості забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 умов вказаного кредитного договору 30 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., відповідно якому в іпотеку відповідачу було передано квартиру АДРЕСА_1 .30 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 176276, згідно якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору № 11291296000 від 30 січня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.27 квітня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11291296000 від 30 січня 2008 року, згідно якої сторони домовилися про зміну ануїтетного платежу за договором, а саме позичальник зобов`язався повертати в день сплати ануїтетних платежів, передбачений договором, суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у таких розмірах: у період з 28 квітня 2009 року сплачує нараховані проценти; у період з 28 квітня 2010 року по 28 лютого 2014 року платіж у розмірі 820,00 доларів США; у період з 28 лютого 2014 року до кінця терміну дії договору у розмірі 1 415,00 доларів США якщо інший розмір ануїтетного платежу не буде встановлений згідно умов договору.12 липня 2010 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11291296000 від 30 січня 2008 року, згідно якої сторони домовилися про зміну ануїтетного платежу за договором, а саме позичальник зобов`язався повертати в день сплати ануїтетних платежів, передбачений договором, суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у таких розмірах: у період з 28 липня 2010 року по 29 червня 2011 року у розмірі 630,00 доларів США; у період з 28 липня 2011 року до кінця терміну дії договору у розмірі 765 доларів США якщо інший розмір ануїтетного платежу не буде встановлений згідно умов договору.12 липня 2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору.Згідно додаткової угоди № 1 від 12 липня 2010 року до договору поруки № 17626 від 30 січня 2008 року поручитель надав свою згоду про зміну розміру ануїтетного платежу за договором: позичальник зобов`язується повертати в день сплати ануїтетних платежів, передбачений договором, суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у таких розмірах: у період з 28 липня 2010 року по 29 червня 2011 року у розмірі 630,00 доларів США; у період з 28 липня 2011 року до кінця терміну дії договору у розмірі 765,00 доларів США якщо інший розмір ануїтетного платежу не буде встановлений згідно умов договору.12 липня 2010 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 243467, згідно якому поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору № 11291296000 від 30 січня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.Разом з цим, судами встановлено, що за період з 28 лютого 2008 року по 28 серпня 2014 року позивачем частково погашалося тіло кредиту, а також за період з 28 лютого 2008 року по 11 березня 2015 року сплачувалися проценти за кредитним договором № 11291296000 від 30 січня 2008 року (т. 1, а. с. 198-200).

Мотиви, з яких виходить Верховний СудУ частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.Відповідно до статті 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Відповідно до статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірні договори були підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цих договорів. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивачка на момент укладення договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов цих договорів та в подальшому виконувала їх умови, що також не заперечується сторонами. Під час укладення спірного кредитного договору був відсутній умисел щодо введення позивача в оману з боку банку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема доказами про сплату позивачкою заборгованості за кредитним договором, чим самим вона підтвердила факт отримання саме кредитних коштів, умови підписаного нею кредитного договору та погодилася на їх виконання. Тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові про визнання договорів недійсними, оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передували укладенню договорів.Аргументи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 є безпідставними, оскільки висновки зроблені у наведених вище справах є нерелевантними спірним правовідносинам. У вказаних справах в першому випадку - предметом спору є стягнення кредитної заборгованості, в другому випадку - суб`єктом звернення до суду з позовом є банк до фізичної особи з вимогами про визнання правочину нікчемним, а в третьому випадку - спір виник про визнання недійсним нікчемного договору.Інші аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).