У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк"), в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. від 18 січня 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Вимоги мотивовані тим, що 18 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором від 20 лютого 2008 року в розмірі 123 134,63 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй ( ОСОБА_1 ) на праві власності.

У травні 2019 року вона дізналась, що постановою державного виконавця Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису.

Вказувала, що виконавчий напис від 18 січня 2018 року вчинено з порушенням Закону України "Про нотаріат" (3425-12) , постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 2019 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , оскільки при його вчиненні приватний нотаріус не встановив існування у стягувача права на звернення стягнення на предмет іпотеки та не перевірив безспірності заборгованості боржника перед стягувачем.

Крім того, банком пропущений строк звернення до нотаріуса з відповідною заявою, оскільки з дня виникнення у банківської установи права вимоги на звернення стягнення на іпотечне майно минуло понад три роки.

З урахуванням вищевикладеного просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2019 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., зареєстрований у реєстрі за № 744, вчинений за заявою акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк) про звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що право вимоги щодо виконання позичальником кредитного зобов`язання у АТ "Альфа-банк" виникло з 09 червня 2014 року, а тому строк, в межах якого банк мав право звернутись до нотаріуса з відповідною заявою, сплив 09 червня 2017 року. Оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом 18 січня 2018 року, незважаючи на те, що з дня виникнення у стягувача права вимоги за кредитним зобов`язанням минуло більше трьох років. Подані банком нотаріусу документи не підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2020 року рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної в оскаржуваній постанові норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України у справі № 6/282/08; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 2 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Всі документи, що підтверджують розмір заборгованості боржника банк надав нотаріусу. Позивач не довів, що сума боргу є спірною та не спростував її розмір.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області справу № 279/2569/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрсоцбанк", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Коростенський міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Житомирського Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Зупинено дію рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 20 лютого 2008 року між АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 46 000,00 грн зі сплатою 14,5 % річних та терміном повернення до 19 лютого 2018 року. Додатковою угодою до договору від 21 жовтня 2008 року сторонами було погоджено зміну розміру відсоткової ставки до 21% річних з 01 листопада 2008 року.

У пункті 4 додаткової угоди від 21 липня 2009 року про внесення змін до договору кредиту від 20 лютого 2008 року сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених пунктом 2.4.1 договору та /або кредиту як у повному обсязі, так і частково більш ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції в повному обсязі на 31 календарний день прострочення виконання зобов`язання за договором.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 20 лютого 2008 року між АТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

18 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 744 про звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатнуквартиру АДРЕСА_1, власником предмета іпотеки є ОСОБА_1 .

За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання/неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період із 12 лютого 2015 року до 22 червня 2017 року, а саме: строкова заборгованість - 3 873,44 грн, прострочена заборгованість - 40 681,20 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 279,29 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 76 472,25 грн, прострочена заборгованість із нарахованих комісій - 1 835,45 грн. Загальна сума заборгованості становить 123 134,63 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк" є посилання нанеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України у справі № 6/282/08; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 2 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право. Проте, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, що є підставою нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Суди встановили, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання позичальником зобов`язань, визначених пунктами 3.3.8 та 3.3.9 цього договору, а саме порушення позивачем строків повернення кредиту або сплати процентів протягом більше 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, нараховані санкції та пеню.

Додатковою угодою від 21 липня 2009 року про внесення змін до договору кредиту від 20 лютого 2008 року сторони визначили, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених пунктом 2.4.1 договору та /або кредиту як у повному обсязі, так і частково більш ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції в повному обсязі на 31 календарний день прострочення виконання зобов`язання за договором.

Відповідно до наданого банком розрахунку останній платіж боржником здійснено 28 березня 2014 року.

З урахуванням положень пунктів 1.1, 2.4, 2.5, 3.3.8, 3.3.9, 4.4 кредитного договору, пункту 4 додаткової угоди від 21 липня 2009 року та дати здійснення останнього платежу боржником за кредитним договором від 20 лютого 2008 року, на 31-ий день ОСОБА_2 повинен був погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. Починаючи з 28 квітня 2014 року у банківської установи виникло право вимоги щодо виконання боржником кредитного зобов`язання. Виконавчий напис здійснено 18 січня 2018 року.

Згідно зазначеної банком у заяві про вчинення виконавчого напису суми заборгованості за відсотками за кредитним договором за період із 12 лютого 2015 року до 22 червня 2017 року в розмірі 76 744,54 грн, тобто розрахунок проводився після зміни строку виконання основного зобов`язання.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційній суд, встановивши, щооскільки строк виконання основного зобов`язання змінився, у зв`язку з чим право банківської установи нараховувати передбачені кредитним договором відсотки припинилося, дійшов правильного висновку про те, що подану нотаріусу заборгованість позивача перед банком не можна було вважати безспірною.

Висновки судів узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18), а тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Вищого господарського суду України у справі № 6/282/08, є безпідставним, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інші аргументи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанції, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального та процесуального права. Висновки судів є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 жовтня 2019 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 березня 2020 року залишити без змін.