відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О. від 13 травня 2020 року,ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду позов до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що 01 липня 2019 року позивача було прийнято на посаду заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колій" АТ "Укрзалізниця" на підставі укладеного між сторонами трудового договору № 143-2019 строком на один рік з 03 липня 2019 року до 02 липня 2020 року. 29 серпня 2019 року його було затримано працівниками правоохоронних органів та повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком два місці, а ухвалою від 03 вересня 2019 року відсторонено від займаної посади до 30 жовтня 2019 року. 07 вересня 2019 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді застави. 09 вересня 2019 року він через представника звернувся до відповідача з вимогою надання документів щодо його призначення на посаду та звільнення. 25 вересня 2019 року отримав відповідь разом з наказом про звільнення за згодою сторін від 29 серпня 2019 року № 1743/ос.

Посилаючись у позові на те, що його волевиявлення на звільнення не було, оскільки він заяву про звільнення не писав та ніякої угоди не існувало, позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ про його звільнення від 29 серпня 2019 року № 1743/ос, поновити його на посаді заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колій" АТ "Укрзалізниця" з 29 серпня 2019 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення АТ "Укрзалізниця" № 1746/ос від 29 серпня 2019 року. ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колій" АТ "Укрзалізниця" з 30 серпня 2019 року. З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня по 01 листопада 2019 року в сумі 109 687,50 грн з утриманням обов`язкових платежів та судовий збір в сумі 1 865,30 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на день прийняття оскаржуваного наказу про звільнення у ОСОБА_1 не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін. Особисто він заяву про звільнення не подавав, дати на заяві про звільнення не зазначено, а отже наказ про звільнення є незаконним, а тому вимоги позивача є обгрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено обставин незаконності його звільнення відповідачем, зокрема вчинення останнім відносно нього фізичного, психологічного тиску або примусу, а тому відсутні правові підстави для поновлення його на роботі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року, у якій заявник просить скасувати зазначене судове рішення апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 травня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049\15-ц, постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 296/3039/17, постанові Верховного Суду від 26червня 2019 року у справі № 711/10770/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду від АТ "Укрзалізниця" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін. Зазначає, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду відсутність його волевиявлення на звільнення у момент видачі оскаржуваного наказу.

Узагальнені доводи відповіді на відзив

У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив АТ "Укрзалізниця", у якій заявник зазначає, що підтримує свою касаційну скаргу та просить її задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 473/4262/19 з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 01 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ "Укрзалізниця" трудовий договір про виконання обов`язків заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колії" заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колії" АТ "Укрзалізниця" за переведенням строком з 03 липня 2019 року по 02 липня 2020 року.

Відповідно до пункту 7.3 вказаного договору він може бути припинений, зокрема, за угодою сторін.

29 серпня 2019 року АТ "Укрзалізниця" зареєстровано у реєстраційно-контрольній картці вхідного документа № ЦЦУП-12/2242 заяву ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку з сімейними обставинами відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Представнику позивача 23 вересня 2019 року було надіслано копію наказу про звільнення ОСОБА_1 від 29 серпня 2019 року № 1743/ос. Указане відправлення було ним отримано 25 вересня 2019 року.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Суд установив, що 29 серпня 2019 року керівництво АТ "Укрзалізниця" отримало від кореспондента - заступника директора філії "Центр з будівництва та ремонту колії" АТ "Укрзалізниця" Єрємєєва О. Ф. заяву про звільнення за угодою сторін з дати подачі заяви, про що свідчить картка вхідного документа. Роботодавець погодився з цим і звільнив працівника в той день, про який він наполягав, а саме в день подачі заяви.

З урахуванням зазначеного апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позивач 29 серпня 2019 року подав заяву про звільнення із займаної посади, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено.

Установивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Твердження позивача про те, що заяву про звільнення він написав 01 липня 2019 року при переведенні його на роботу на вимогу роботодавця, жодними доказами не підтверджено.

Ураховуючи наведене, а також укладену сторонами угоду про розірвання трудового договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем його тверджень про відсутність у нього добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.