Іменем України07 квітня 2021 рокум. Київсправа № 567/978/18провадження № 61-8877св20Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідачі: приватний нотаріус Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишова Олена Анатоліївна, Міністерство юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріттер Біо Агро",розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової Олени Анатоліївни, Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріттер Біо Агро", про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Бондаренко Н. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А., Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фермерська група" (далі - ТОВ "УФГ"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріттер Біо Агро" (далі - ТОВ "Ріттер Біо Агро"), про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок з кадастровим номером 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га та кадастровим номером 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га, розташованих на території Хорівської сільської ради.

21 травня 2018 року ОСОБА_1 підписав договори оренди землі із ТОВ "Ріттер Біо Агро". Однак здійснити державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за ТОВ "Ріттер Біо Агро" не змогли. Державний реєстратор відмовив у реєстрації права оренди земельних ділянок за ТОВ "Ріттер Біо Агро" через те, що стосовно земельних ділянок кадастровий номер 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га та кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га 29 травня 2016 року уже здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ "УФГ".

Підставою прийняття рішення про реєстрацію права оренди стали договори оренди землі, нібито укладені між ОСОБА_1 та ТОВ "УФГ" б/н від 23 квітня 2016 року, строком на 7 років.

Ця обставина підтверджується оригіналом рішення від 18 червня 2018 року № 41655438 та рішення від 18 червня 2018 року № 41656302 про відмову у проведенні державної реєстрації земельних ділянок за ТОВ "Ріттер Біо Агро", а також оригіналом інформаційної довідки від 25 червня 2018 року № 128838399 щодо земельної ділянкикадастровий номер 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га та оригіналом інформаційної довідки від 25 червня 2018 року № 128828413 щодо земельної ділянки кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га.

Про прийняття вказаних рішень про державну реєстрацію права оренди індексний номер 29802759 від 29 травня 2016 року та індексний номер 29802790 від 29 травня 2016 року ОСОБА_1 дізнався 18 червня 2018 року, тобто у день, коли отримав рішення про відмову у державній реєстрації права оренди належних йому земельних ділянок за ТОВ "Ріттер Біо Агро".

Посилаючись на те, що жодних договорів оренди із ТОВ "УФГ" не підписував, згоди на їх укладення не надавав, нікого не уповноважував на укладення цих правочинів від свого імені, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію і зобов`язати відповідача повернути йому земельні ділянки.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та, зокрема, зазначав, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.

03 липня 2018 року позивач направив заяву до Міністерства юстиції України, у якій просив негайно скасувати незаконні рішення про державну реєстрацію індексний номер 29802759 від 29 травня 2016 року та індексний номер 29802790 від 29 травня 2016 року. Однак, відповіді про результати розгляду Міністерством юстиції України заяви так і не отримав, вказані незаконні рішення залишаються не скасованими.

Невиконання Міністерством юстиції України своїх повноважень щодо скасування незаконних рішень про державну реєстрацію призвело до продовження грубого порушення прав на володіння, користування та розпорядження земельними ділянками на власний розсуд, а також на вчинення позивачем щодо вказаного майна будь-яких дій, що не заборонені законом. Зокрема, триває порушення права на передачу вказаних земельних ділянок у оренду ТОВ "Ріттер Біо Атро".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 16 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ТОВ "УФГ", третя особа: ТОВ "Ріттер Біо Агро" про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння задоволено та відмовлено в зазначеному позові до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29802759 від 29 травня 2016 року (номер запису про інше речове право 14711825 від 29 травня 2016 року), прийняте приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишовою О. А. про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 933399356242), цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства за ТОВ "УФГ".

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29802790 від 29 травня 2016 року (номер запису про інше речове право 14711866 від 29 травня 2016 року), прийняте приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишовою О. А. про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 933402156242), цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства за ТОВ "УФГ".

Зобов`язано ТОВ "УФГ" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624288800:04:002:0258, площею 1,52 га, яка розташована на території Хорівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

Зобов`язано ТОВ "УФГ" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, площею 0,32 га, яка розташована на території Хорівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

Рішення суду мотивоване тим, що реєстратором не перевірено відповідність договорів оренди землі вимогам законодавства та зареєстровано фактично неукладені договори оренди. При цьому суд вважав, що належним відповідачем у цьому спорі є ТОВ "УФГ", яке і було заявником при зверненні до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А., а отже, представник якого подав для державної реєстрації права оренди земельних ділянок неукладені договори з ОСОБА_1 .

Позивач не отримував пропозицій щодо укладення договорів оренди земельних ділянок з ТОВ "УФГ", не погоджував умови оспорюваних договорів та не підписував їх, що підтверджується висновком експерта від 16 жовтня 2019 року № 1.1-252/19.

З огляду на те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння позивача поза його волею, витребування вказаних земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідає вимогам статті 387 ЦК України та відновить порушене право власника.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "УФГ" задоволено. Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 грудня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із передчасності заявлених позовних вимог, оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування спірних земельних ділянок із чужого незаконного володіння є похідними від вимоги про визнання договорів недійсними, однак позивач не ставить питання про визнання договорів недійсними.

Апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що договори оренди землі є неукладеними у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 їх не підписував, оскільки, на думку апеляційного суду, зазначені договори в силу статті 204 ЦК України є чинними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 червня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, у якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Острозького районного суду Рівненської області.

21 липня 2020 року справа № 567/978/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, відсутній висновок Верховного Суду щодо необхідності спершу визнавати у судовому порядку недійсним договір оренди земельної ділянки, який, як встановлено судами та підтверджено належними доказами, власник не підписував, не отримував пропозицій щодо його укладання та не надавав своєї згоди.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував статті 202, 203, 204, 210, 215 ЦК України, врахував висновок Верховного Суду у справі № 2-1383/2919, який не стосувався питання застосування права у подібних правовідносинах.

Правовідносини у справі,на яку посилався апеляційний суд, стосувалися кредитного договору та договору поруки, які були укладені в установленому законом порядку, а тому на них поширювалася дія статті 204 ЦК України, що є відмінним із фактичними обставинами цієї справи.

Вважає, що суд не правильно застосував статті 18, 20 ЗУ "Про оренду землі", частину другу статті 125 ЗК України, в той час як підлягали застосуванню стаття 41 Конституції України, статті 218, 317, 319, 321, 387, 1212 - 1213 ЦК України, стаття 16 ЗУ "Про оренду землі", стаття 27 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неправильно розтлумачені зміст пункту 6 частини першої статті 3, статтю 207, частину першу статті 627, статтю 638 ЦК України, статті 6, 14 ЗУ "Про оренду землі".

Апеляційним судом порушено норми процесуального права, а саме: не досліджено належним чином докази, зокрема, висновок експерта від 26 жовтня 2019 року № 1.1-252/19, відповідно до якого підписи на спірних договорах оренди виконані не ним, як власником, а іншою особою, та не встановлені обставини, що мали важливе значення для правильного вирішення справи (пункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Таким чином, постанова апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки жодних законних підстав для реєстрації за ТОВ "УФГ" права належних земельних ділянок не існувало з урахуванням того, що ОСОБА_1 як власник не підписував спірних договорів.

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана в передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оплачена судовим збором, зокрема, містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ТОВ "УФГ" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги та законністю і вмотивованістю висновків апеляційного суду з урахуванням презумпції правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин є правомірним, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯГ № 384533, виданого 22 червня 2007 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.07.586.00025, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 2,06 га, яка розташована на території Хорівської сільської ради Острозького району.

З договорів оренди землі від 21 травня 2018 року, актів визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 21 травня 2019 року, актів приймання-передачі земельної ділянки від 21 травня 2018 року, заяв ОСОБА_1 на надання дозволу на обробку земельних ділянок від 21 травня 2018 року, згоди ОСОБА_1 на збір та обробку персональних даних від 21 травня 2018 року встановлено, що останній передав, а ТОВ "Ріттер Біо Агро" прийняло у строкове платне користування земельні ділянки кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га, та кадастровий номер 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га, які розташовані на території Хорівської сільської ради Острозького району Рівненської області.

Водночас відповідно до рішень про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 18 червня 2018 року № 41655438 та від 18 червня 2018 року № 41656302, державним реєстратором прав на нерухоме майно Федорчук О. Ю. виконавчого комітету Бугринської сільської ради Гощанського району Рівненської області Новаку І. П. відмовлено у державній реєстрації іншого речового права (права оренди) земельних ділянок з реєстраційним номером 933399356242, кадастровий номер земельної ділянки 5624288800:04:002:0258, та з реєстраційним номером 933402156242, кадастровий номер земельної ділянки 5624288800:04:002:0296 відповідно, у зв`язку із тим, що заявлене право уже зареєстроване за іншим орендарем ТОВ "УФГ".

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Рестру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 червня 2018 року № 128838399 та від 25 червня 2018 року № 128828413 право оренди земельних ділянок кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, площею 0,32 га та кадастровий номер 5624288800:04:002:0258, розміром 1,52 га, що розташовані на території Хорівської сільської ради Острозького району та належать на праві приватної власності ОСОБА_1, на підставі договорів оренди від 23 квітня 2016 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29802759 від 29 травня 2016 року та індексний номер 29802790 від 29 травня 2016 року відповідно), належить орендарю ТОВ "УФГ".

03 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А. з проханням скасувати оспорюванні рішення про державну реєстрацію, вказуючи на їх незаконність, враховуючи, що договори оренди із ТОВ "УФГ" він не підписував, істотні умови вказаних договорів не погоджував.

З відповіді приватного нотаріуса відомо, що ОСОБА_1 роз`яснено порядок скасування рішення про державну реєстрацію та рекомендовано звернутися до ТОВ "УФГ" для вирішення вказаного питання.

Окрім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08 серпня 2018 року № 2834/7 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його скарги без розгляду її по суті, у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до висновку експерта від 16 жовтня 2019 року №1.1-252/19 підписи від імені ОСОБА_1 на договорах оренди від 23 квітня 2016 року, предметами яких є земельна ділянка кадастровий номер 564288800:05:002:0034, розміром 1,52 га та земельна ділянка кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га, які розташовані на території Хорівської сільської ради Острозького району, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у цій справі є визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння у зв`язку з відсутністю волевиявлення власника земельних ділянок на укладання договорів оренди.

Суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до висновку експерта від 16 жовтня 2019 року №1.1-252/19 підписи від імені ОСОБА_1 на договорах оренди від 23 квітня 2016 року, предметами яких є земельна ділянка кадастровий номер 564288800:05:002:0034, розміром 1,52 га та земельна ділянка кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га, які розташовані на території Хорівської сільської ради Острозького району, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, апеляційний суд вважав їх передчасними та вказав на необхідність спочатку визнати недійсними спірні договори оренди земельних ділянок.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229 - 233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на зазначене, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд помилково вказав на необхідність визнання у судовому порядку спірних договорів оренди недійсними, необґрунтовано застосував правовий механізм, передбачений статтею 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, оскільки, як зазначено вище, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Щодо визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право оренди конкретної земельної ділянки.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц), від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Відповідно до частини третьої статті 10 вказаного Закону реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно; відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заява подана неналежною особою або подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Таким чином, до кола повноважень реєстратора входить перевірка повноважень особи заявника, дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження.

Відповідно до положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Встановивши, що ОСОБА_1, як власник земельних ділянок, не підписував договори оренди від 23 квітня 2016 року, предметами яких є земельна ділянка кадастровий номер 564288800:05:002:0034, розміром 1,52 га та земельна ділянка кадастровий номер 5624288800:04:002:0296, розміром 0,32 га, які розташовані на території Хорівської сільської ради Острозького району, тобто, спірні договори є неукладеними, не вчиненими, правових підстав для здійснення реєстраційних дій не було, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1, зокрема, посилаючись на положення статті 387 ЦК України, вказував, що відповідач ТОВ "УФГ" незаконно, без відповідної правової підстави користується належними йому земельними ділянками на підставі договорів оренди, які він, як власник, не укладав та не підписував.

Згідно з вимогами частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень частини першої статті 317 ЦК України.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника про витребування майна від незаконно володіючого невласника.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

Таким чином, якщо право власності на нерухоме майно лишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

З огляду на зазначене підстави позову, зазначені ОСОБА_1 з використанням правового механізму, передбаченого статтею 387 ЦК України, тобто віндикації, не є правильними.

Разом із тим Верховний Суд зауважує, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині про задоволення позовних вимог на підставі статті 387 ЦК України підлягає зміні, оскільки в цьому випадку порушене право ОСОБА_1 як законного власника земельних ділянок підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним йому майно та повернення таких ділянок. Крім того, Верховний Суд враховує, що в резолютивній частині рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 грудня 2019 року відповідає вказаним вимогам закону.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в позові до приватного нотаріуса Фастівського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А. з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, ОСОБА_1 співвідповідачем у справі визначив, зокрема приватного нотаріуса Фастівського нотаріального округу Київської області Чернишову О. А.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що "позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що "належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

Проте помилкове зазначення позивачем співвідповідачем у справі приватного нотаріуса Фастівського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А. не призвело до неправильного вирішення спору по суті в суді першої інстанції.

Щодо відмови у позові до Міністерства юстиції України, то суд першої інстанції правильно визначив, що належним відповідачем у цьому спорі є ТОВ "УФГ", яке і було заявником при зверненні до приватного нотаріуса Фастівського міського нотаріального округу Київської області Чернишової О. А., і представник якого подав договори для державної реєстрації права оренди земельних ділянок.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 8 457,00 грн судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ТОВ "УФГ" на його користь, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, а в іншій частині рішення суду першої інстанції змінює виключно в частині мотивів.