Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Харитонова Я. М., Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про визнання договору недійсним, визнання права власності та витребування майна, посилаючись на те, що 26 травня 2009 року він придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, сплативши продавцю 160 000 грн. Про це сторони уклали та посвідчили у приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області (далі - ХРНО) Гаражи Н. П. договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі за № 1670. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2012 року у справі № 2034/2-4221/11 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус ХРНО Гаража Н. П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу було задоволено частково, визнано недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири. В подальшому ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 липня 2012 року у справі № 2034/6028/2012 за його позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення безпідставно набутих коштів було частково задоволено його заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . 19 листопада 2012 року Харківським районним судом Харківської області було ухвалено заочне рішення у справі № 2034/6028/2012, яким стягнуто з ОСОБА_2 на його користь суму безпідставно набутих коштів у розмірі 160 000 грн, суму інфляційного збільшення у розмірі 32 784,90 грн, суму 3 % річних, що складає 13 992,33 грн, а всього 206 777,23 грн. На виконання цього рішення Харківським районним судом Харківської області було видано виконавчий лист, який 19 квітня 2013 року був пред`явлений до виконання. В подальшому йому стало відомо, що 20 березня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 було реалізовано з прилюдних торгів, про що Харківською філією Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" було складено протокол № 57-02/111/13/а проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, на підставі якого старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області було складено акт про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 11 квітня 2013 року та видано ОСОБА_3 (переможцю торгів) свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 19 квітня 2013 року, зареєстроване в реєстрі за № 877. Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2015 року у справі № 635/252/15-ц було задоволено його позов до Харківської філії Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція", Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ХМНО Ємець І. О., про визнання прилюдних торгів недійсними, визнано недійсними прилюдні торги від 20 березня 2013 року з продажу квартири АДРЕСА_1, визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 20 березня 2013 року № 57-02/111/13/а, визнано недійсним акт старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Кандратьєвої О. Д. про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 11 квітня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 19 квітня 2013 року, посвідчене приватним нотаріусом ХМНО Ємець І. О., зареєстроване в реєстрі за № 877. З огляду на вказане рішення суду він був впевнений, що в подальшому його порушені права стягувача будуть відновлені, квартира буде повторно виставлена на публічні (електронні) торги і повторно реалізована. Однак майно боржника ОСОБА_2 не було повторно реалізоване з публічних (електронних) торгів, а виконавче провадження залишається невиконаним навіть частково і триває. 18 грудня 2018 року йому стало відомо, що нерухоме майно ОСОБА_2 не буде продане в межах виконавчого провадження, оскільки 03 червня 2013 року ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_4, про що уклав з нею договір купівлі-продажу, посвідчений 03 червня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я. М., зареєстрований в реєстрі за № 1080. Таким чином, його охоронюваний законом інтерес полягає в тому, щоб спірна квартира повернулася у власність боржника ОСОБА_2, оскільки від цього залежить подальша можливість реалізації його прав як стягувача у виконавчому провадженні, який має очікування примусової реалізації майна боржника з електронних торгів в рахунок задоволення грошових вимог кредиторів. Так як отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 19 квітня 2013 року визнано недійсним судовим рішенням, то він вважається таким, що не набув у власність вказану квартиру у встановленому законом порядку, а відтак не мав права відчужувати це майно. Тому квартира має бути повернута ОСОБА_2 для подальшої примусової реалізації з електронних торгів в рамках відкритих виконавчих проваджень. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним укладений 03 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 03 червня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я. М., зареєстрований в реєстрі за 1080; визнати за ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру та витребувати її від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, не має права власності чи іншого речового права на предмет правочину, а тому оспорюваним договором його права жодним чином не порушені. Крім того, ОСОБА_1 не має права звертатися до суду з позовними вимогами про визнання права власності на квартиру за ОСОБА_2 і витребування цього майна на її користь від ОСОБА_4 на підставі статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).Постановою Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року - без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.16 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18), згідно з якими оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не звернув уваги на те, що його охоронюваний законом інтерес полягає в тому, щоб спірна квартира повернулася у власність боржника ОСОБА_2, і задоволення цього позову забезпечить ефективний захист і поновлення його порушених прав та інтересів як стягувача шляхом реалізації нерухомого майна боржника в рамках виконавчого провадження з метою належного виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Тому місцевий суд необґрунтовано, незаконно та передчасно відмовив у задоволенні його позову, а апеляційний суд, у свою чергу, не усунув вказаних недоліків та залишив оскаржуване рішення районного суду без змін. Разом з позовною заявою він подав до районного суду клопотання про витребування у приватного нотаріуса ХМНО Харитонової Я. М. матеріалів нотаріальної справи щодо оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, в обґрунтування якого зазначив, що не був стороною вказаного договору, у зв`язку з чим не має та не може надати його копію до суду, однак місцевий суд не розглянув це клопотання, посилаючись на абсолютно надуману та вигадану підставу нібито непідтримання ним клопотання про витребування доказів, а суд апеляційної інстанції виходив з того, що він не навів обставин які мають бути встановлені копіями витребуваних письмових документів. При цьому суди не звернули уваги на те, що письмові докази, про витребування яких він заявив клопотання, мають вкрай важливе значення для правильного вирішення цієї справи і вказане клопотання про витребування доказів в будь-якому випадку мало бути задоволено відповідно до частини шостої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Харківського районного суду Харківської області.16 січня 2020 року справа № 635/9574/18надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.Судами встановлено, що 26 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Гаражою Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 1670. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2012 року у справі № 2034/2-4221/11 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус ХРНО Гаража Н. П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу було задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 26 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ХРНО Гаражою Н. П. за реєстраційним № 1670, скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2012 року у справі № 2034/6028/2012 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення безпідставно набутих коштів, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму безпідставно набутих коштів у розмірі 160 000 грн, суму інфляційного збільшення у розмірі 32 784,90 грн, суму 3 % річних, що складає 13 992,33 грн, а всього 206 777,23 грн та судові витрати в розмірі 2 175 грн. 20 березня 2013 року Харківською філією Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_2 . Переможцем вказаних прилюдних торгів став ОСОБА_3, який 19 квітня 2013 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, посвідчене приватним нотаріусом ХМНО Ємець І. О., зареєстроване в реєстрі за № 877.Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилався на те, що 03 червня 2013 року ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_4, про що уклав з нею договір купівлі-продажу, посвідчений 03 червня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я. М., зареєстрований в реєстрі за № 1080. Тому виконавчий лист, виданий на виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2012 року у справі № 2034/6028/2012 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми безпідставно набутих коштів у розмірі 160 000 грн, суми інфляційного збільшення у розмірі 32 784,90 грн, суми 3 % річних, що складає 13 992,33 грн, а всього 206 777,23 грн, не може бути виконаний в межах виконавчого провадження шляхом продажу нерухомого майна ОСОБА_2 . Його охоронюваний законом інтерес полягає в тому, щоб спірна квартира повернулася у власність боржника ОСОБА_2, так як від цього залежить подальша можливість реалізації його прав як стягувача у виконавчому провадженні, який має очікування примусової реалізації майна боржника з електронних торгів в рахунок задоволення грошових вимог кредиторів. Оскільки отримане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 19 квітня 2013 року судовим рішенням визнано недійсним, то він вважається таким, що не набув у власність спірну квартиру у встановленому законом порядку, а відтак не мав права відчужувати це майно. Тому квартира має бути повернута ОСОБА_2 для подальшої примусової реалізації з електронних торгів в рамках відкритого виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2020 року у справі № 200/9208/16-ц (провадження № 61-27481св18).

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребування її від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач не має права власності чи іншого речового права на спірну квартиру. При цьому ОСОБА_2 як попередній власник спірного нерухомого майна в цій справі не заявляла вимог про витребування його від ОСОБА_4 .Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його охоронюваний законом інтерес полягає в тому, щоб спірна квартира повернулася у власність боржника ОСОБА_2, і задоволення цього позову забезпечить ефективний захист і поновлення його порушених прав та інтересів як стягувача шляхом реалізації нерухомого майна боржника в рамках виконавчого провадження з метою належного виконання рішення суду про стягнення заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують вищенаведених висновків про те, що право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Враховуючи, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус ХМНО Харитонова Я. М., Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про визнання права власності та витребування майна ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, то вказані судові рішення в означеній частині підлягають залишенню без змін.Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 03 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого 03 червня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я. М., зареєстрованого в реєстрі за 1080, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не був стороною цього договору і його права жодним чином не порушені. Вказаний висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права і зроблений з порушенням норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (стаття 215 ЦК України).

З огляду на зазначене та відповідно до статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2- 4, 14, 215 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Як розтлумачив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 01 грудня 2004 року за № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.Зазначений правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18).З огляду на викладене висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, з тих підстав, що позивач не був стороною цього договору, є помилковим. Крім того, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірну квартиру, оскільки набув її у власність з порушенням встановленого законом порядку. На обґрунтування цих доводів ОСОБА_1 зазначив, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2015 року у справі № 635/252/15-ц було задоволено його позов до Харківської філії Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція", Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус ХМНО Ємець І. О., про визнання прилюдних торгів недійсними, визнано недійсними прилюдні торги від 20 березня 2013 року з продажу квартири АДРЕСА_1, визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 20 березня 2013 року № 57-02/111/13/а, визнано недійсним акт старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Кандратьєвої О. Д. про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна від 11 квітня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 19 квітня 2013 року, посвідчене приватним нотаріусом ХМНО Ємець І. О., зареєстроване в реєстрі за № 877. Однак суди попередніх інстанцій не дали оцінки обставинам, встановленим заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2015 року у справі № 635/252/15-ц, не спростували вищевказаних доводів позивача та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним.Також місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати у приватного нотаріуса ХМНО Харитонової Я. М. належним чином завірені копії оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, документів, на підставі яких вказаний договір було посвідчено. Зазначене клопотання було подано до суду разом з позовною заявою та обґрунтоване тим, що позивач не може самостійно ознайомитися з матеріалами нотаріальної справи щодо оспорюваного правочину, оскільки вони захищені встановленою законом нотаріальною таємницею. Відповідно до частини шостої статті 117 ЦПК України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.Згідно з частинами першою, третьою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції вказав єдиною підставою для відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів те, що заявлене клопотання ним не підтримане в судовому засіданні. При цьому в матеріалах справи відсутня заява позивача про відмову та/або відкликання та/або залишення без розгляду зазначеного клопотання про витребування доказів. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання договору недійсним не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харитонова Яна Михайлівна, Міськрайонний відділ державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про визнання договору недійсним скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.В іншій частині заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук