Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, посилаючись на те, що в період з липня 2012 року по жовтень 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено три договори строкового банківського вкладу в іноземній валюті, а саме: 23 липня 2012 року - договір № SAMDN25000727366794"Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою 10 % річних; 05 лютого 2013 року - договір № SAMDN25000732743896 "Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 10 % річних; 14 жовтня 2013 року - договір № SAMDN2500073859370 "Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 7,5 % річних. Усі вищевказані договори містять положення про автоматичну пролонгацію їх дії на тих самих умовах, якщо на час пролонгації для даного типу договорів не буде встановлена інша відсоткова ставка, про що банк зобов`язаний письмово повідомити свого клієнта. Починаючи з жовтня 2014 року, він неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення вкладів, проте вказані заяви були залишені без задоволення. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь: суми банківських вкладів разом з нарахованими відсотками в загальному розмірі 79 779,43 доларів США, що станом на 27 лютого 2017 року еквівалентно 2 152 169,79 грн; 3 % річних за використання його грошових коштів за період з 15 листопада 2016 року по день звернення до суду з цим позовом в сумі 682,24 доларів США, що станом на 27 лютого 2017 року еквівалентно 18 404,45 грн, та понесені судові витрати.Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" пояснило, що у зв`язку з окупацією Автономної республіки Крим (далі - АРК) та міста Севастополя керівництвом банку 15 травня 2014 року було прийнято рішення про припинення всіх відокремлених підрозділів Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АРК, а тому банк не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність. Доступ до первинних документів, у тому числі й до оригіналів договорів та касових документів клієнтів Кримської філії банку на цей час обмежений. Зобов`язання за договорами, укладеними ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Кримської філії, виконує автономна некомерційна організація "Фонд захисту вкладників" (далі - АНО "ФЗВ"), створена на підставі Федерального Закону Російської Федерації від 02 квітня 2014 року № 39-ФЗ "Про захист інтересів фізичних осіб, що мають вклади в банках та відокремлених структурних підрозділах банків, зареєстрованих та (чи) діючих на території Республіки Крим та на території міста федерального значення Севастополя". Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не отримав грошові кошти за рахунок АНО "ФЗВ". Крім того, позивачем не доведено наявності на його рахунках депозитних вкладів. Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року у складі судді Антонюка О. А. позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суми банківських вкладів разом з нарахованими відсотками, а саме: за договором від 23 липня 2012 року № SAMDN250007327366794 - в розмірі 21 454,92 доларів США (15 000 доларів США - вклад, 6 454,92 доларів США - відсотки); за договором від 05 лютого 2013 року № SAMDN25000732743896 - 27 535,52 доларів США (20 000 доларів США - вклад, 7 535,52 доларів США - відсотки); за договором від 14 жовтня 2013 року № SAMDN25000738593707 - 30 788,99 доларів США (25 000 доларів США - вклад, 5 788,99 доларів США - відсотки); а всього 79 779,43 доларів США, що еквівалентно 2 152 169,79 грн. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних за використання його грошових коштів за період з 15 листопада 2016 року по день звернення до суду з позовом в сумі 682,24 доларів США. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави судовий збір в розмірі 3 654 грн. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 6 000 грн.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на підтвердження факту виникнення між сторонами договірних правовідносин ОСОБА_1 надав договори банківського вкладу та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні. Незважаючи на неодноразові вимоги позивача про виплату грошових коштів з нарахованими відсотками та розірвання договорів банківського вкладу, відповідач не виконав такого розпорядження клієнта і не надав доказів на підтвердження повернення коштів вкладнику. Оскільки ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від виконання договірних зобов`язань, то ОСОБА_1 має право на отримання вкладів та процентів за період користування ПАТ КБ "Приватбанк" його коштами. Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року змінено в частині валюти стягнутих 3 % річних за використання грошових коштів. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних за використання грошових коштів за період з 15 листопада 2016 року по 27 лютого 2017 року в розмірі 18 942,26 грн. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 6 000 грн скасовано та в цій частині відмовлено в задоволенні позовних вимог. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на підтвердження факту виникнення між сторонами договірних правовідносин ОСОБА_1 надав договори банківського вкладу та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні. Вказані платіжні доручення містять: найменування банку (філію, відділення); дату здійснення касової операції, дату валютування; відомості про платника; призначення платежу; підпис працівника банку, який прийняв готівку; електронний цифровий підпис. Таким чином, висновки місцевого суду про укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення позивачем грошових коштів на депозитні рахунки банку є правильними, а доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню як необґрунтовані. Оскільки ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від виконання договірних зобов`язань, то ОСОБА_1 має право на отримання вкладів та процентів за період користування ПАТ КБ "Приватбанк" його коштами. 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором. Посилання банку на неправильне нарахування відсотків за вкладами не можуть бути взяті до уваги, оскільки вимоги позивача підтверджені наявними в матеріалах справи розрахунками, тоді як відповідач не надав своїх розрахунків суду та не обґрунтував заперечень належними доказами.Разом з тим стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох відсотків річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України - гривні. Отже, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає зміні в частині валюти стягнутих 3 % річних за використання грошових коштів, з визначенням їх суми в розмірі 18 942,26 грн. Крім того, колегія суддів не погодилася з висновком суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження розміру таких витрат.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договорів банківського вкладу, внесення ним грошових коштів та наявності їх залишків на депозитних рахунках банку. Крім того, судами безпідставно застосовано положення статей 1058, 1060, частини п`ятої статті 1061 ЦК України та стягнуто на користь позивача відсотки за вкладами в розмірі, встановленому на час дії договорів банківського вкладу (7,5 % та 10 % річних). Договори банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовими вкладами в разі неналежного виконання зобов`язань за цими договорами після закінчення терміну їх дії. Отже, до спірних правовідносин необхідно застосувати положення частини другої статті 1070 ЦК України, за змістом якої після пред`явлення вимоги про повернення вкладів підлягають стягненню відсотки за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.13 березня 2019 року справа № 201/3240/17 надійшла до Верховного Суду.Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.Судами встановлено, що в період з липня 2012 року по жовтень 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено три договори строкового банківського вкладу в іноземній валюті, а саме: 23 липня 2012 року - договір № SAMDN25000727366794"Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою 10 % річних; 05 лютого 2013 року - договір № SAMDN25000732743896 "Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 10 % річних; 14 жовтня 2013 року - договір № SAMDN2500073859370 "Стандарт, 12 місяців" з депозитним вкладом у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 7,5 % річних.Усі вищевказані договори містять положення про автоматичну пролонгацію їх дії на тих самих умовах, якщо на час пролонгації для даного типу договорів не буде встановлена інша відсоткова ставка, про що банк зобов`язаний письмово повідомити свого клієнта.Позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявами про повернення сум вкладів з нарахованими відсотками, закриття рахунків та розірвання депозитних договорів. Однак банк не виконав зазначені вимоги, не повернув грошові кошти, посилаючись на запровадження Національним банком України надзвичайного режиму роботи в АРК та місті Севастополі, що обмежує проведення банківських операцій. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).Згідно зі статтею 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.Пунктом 5 постанови Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і міста Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - філії "Кримське регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк". Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.Згідно з пунктом 2.9 глави 2 "Приймання готівки" розділу ІV "Касові операції банків з клієнтами" Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16.Згідно зі статтею 1060 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України (435-15) та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу або перерахування на вимогу клієнта на його рахунок коштів за вкладами та процентів за користування ними, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з`ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів.У справі, яка переглядається, на підтвердження факту виникнення між сторонами договірних правовідносин, позивач надав договори банківського вкладу та квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки, оригінали яких були оглянуті судами попередніх інстанцій в судовому засіданні. Вказані документи містять: найменування банку (філію, відділення); дату здійснення касової операції, дату валютування; відомості про платника; призначення платежу; підпис працівника банку, який прийняв готівку; електронний цифровий підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.Доказів повернення позивачу депозитних вкладів банком не надано.Згідно з частинами першою, п`ятою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.Встановивши, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують факт укладення між сторонами вищезазначених договорів банківського вкладу та внесення ОСОБА_1 грошових коштів на депозитні рахунки банку, проте в порушення своїх зобов`язань відповідач відмовився виконати вимогу позивача щодо повернення коштів, суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суми внесених ним коштів.В оцінці поведінки та способу ведення справ банком ВерховнимСудом враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.Враховуючи, що предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення коштів за депозитними договорами, саме ПАТ КБ "ПриватБанк", в якого зберігаються всі бухгалтерські та розрахункові документи, зобов`язане було подати суду докази на підтвердження повернення ОСОБА_1 відповіднихкоштів.Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення ним грошових коштів, спростовуються встановленими обставинами справи та стосуються питання оцінки доказів, яка була здійснена судами обох попередніх інстанцій.Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду в означеній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.Однак Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за вкладами в розмірі, встановленому на час дії договорів банківського вкладу (7,5 % та 10 % річних), а також - нарахованих на суму вкладів разом з цими відсотками 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України з огляду на таке.Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76- 78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263- 265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) викладено правовий висновок про те, що згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом "на вимогу", якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.Таким чином, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення вкладів та розірвання договорів депозиту банк має сплатити відсотки за користування цими грошовими коштами в розмірі, визначеному відповідно до вимог статті 1070 ЦК України (див. також постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17-ц, провадження № 61-4249св19 та від 22 лютого 2021 року у справі № 757/61112/17-ц, провадження № 61-5331св19).Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з банку на свою користь відсотки за вкладами станом на 15 листопада 2016 року в розмірі ставки, встановленої на час дії договорів банківського вкладу (7,5 % та 10 % річних). Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином та не спростував доводів заявника про те, що укладені між сторонами в цій справі депозитні договори не містять визначеного розміру відсоткової ставки за користування грошовими вкладами в разі неналежного виконання зобов`язань за договорами після закінчення строку їх дії, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 1070 ЦК України після пред`явлення позивачем вперше вимоги про повернення вкладів підлягають стягненню відсотки за ставкою, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.Зазначене має важливе правове значення, оскільки від застосованого судом механізму обчислення розміру відсотків, на які позивач має право до та після закінчення строку дії депозитних договорів, залежить правильність нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних.Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено висновок про те, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.Тобто вказаний висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, також в іноземній валюті.Отже, апеляційний суд безпідставно обчислив 3 % річних в національній валюті України з огляду на те, що належним виконанням договірних зобов`язань з боку банку є повернення коштів в іноземній валюті - доларах США.Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 3 654 грн, стягнутого з банку на користь держави, апеляційний суд не врахував, що такий розподіл проведений місцевим судом з порушення вимог Закону України "Про судовий збір" (3674-17) .Так, позовну заяву подано в березні 2017 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1 600 грн) (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній станом на дату подання позовної заяви у даній справі).Позовна вимога заявлена в розмірі 79 779,43 доларів США, що еквівалентно 2 152 169,17 грн, тому судовий збір за подання позовної заяви в даному випадку становив 8 000 грн (2 152 169,17 грн х 1 % (але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 8 000 грн)).Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з банку процентів за договорами банківських вкладів, передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних та судового збору у визначеному в рішенні місцевого суду і в оскаржуваній постанові розмірі.У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не має можливості ухвалити нове рішення у вказаній вище частині.Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.