розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М., та додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, треті особи: Іванівська сільська рада Арбузинського району Миколаївської області, відділ Держземагенства в Арбузинському районі Миколаївської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки, знесення будівлі та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок на АДРЕСА_1 : перша площею 0,15 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, друга площею 0,13 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Користувачем суміжної земельної ділянки є ОСОБА_2, яка самовільно змінила межі земельних ділянок позивача та заволоділа частиною належних йому земельних ділянок, а саме: самовільно зайняла 21 кв. м та 43 кв. м відповідно.

Позивач зазначав, що біля належних йому погребу, гаражу та літньої кухні відповідач побудувала навіс з каменю, стіна якого руйнується, а каміння

з цього навісу падають на вищевказані споруди позивача. Крім того, унаслідок затікання води з даху навісу руйнуються стіни погребу та інших споруд.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивач позбавлений можливості у повній мірі користуватися належним йому майном.

З приводу неправомірних дій відповідача позивач неодноразово звертався до сільської ради з відповідними зверненнями, проте його порушене право не було захищене належним чином. Вказував, що неправомірними діями відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює в 500 грн.

На підставі викладеного, позивач просив: зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому 21 кв. м земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 43 кв. м земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1, та не перешкоджати йому в їх використанні; зобов`язати ОСОБА_2 знести кам`яний навіс, побудований на межі земельних ділянок сторін; відшкодувати заподіяну моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 08 жовтня 2018 року (в складі судді Кологривої Т. М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених у справі вимог, зокрема не довів, що відповідач самочинно зайняла частину його земельної ділянки та чинить перешкоди у користуванні цим майном.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 зайняті нею частини земельної ділянки, які знаходяться на АДРЕСА_1, у фасадній частині шириною 0,39 м - 0,63 м, довжиною 28,3 м, площею 14 кв. м, та далі на відстані 28,3 м від фасадної межі на відстані 0,63 м, вверх по ламаній розмірами: 2,83 м та 10,3 м, на відстані встановленої межі шириною 1,01 м, площею 21 кв. м та площею 77 кв. м, трапецієвидної форми з розмірами 1,01 м - 1,54 м, довжиною 66,09 м, згідно з даними технічної документації "Із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. України ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства із земель його приватної власності по АДРЕСА_1", яка розроблена сертифікованим інженером - землевпорядником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) 2016 року, та з державними актами серії ІІІ-МК № 031334 від 22 серпня 1997 року і серії ІІІ-МК № 031335 від 22 серпня 1997 року, позначені літерами "Г" і "А".

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 250 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 3 582,82 грн у рахунок сплаченого судового збору та 8 000 грн у рахунок витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зібраними у справі доказами, зокрема висновком повторної судової земельно-технічної експертизи підтверджено зайняття відповідачем належної позивачу земельної ділянки без достатньої правової підстави, тому порушене право останнього підлягає захисту у судовому порядку, а ОСОБА_2 зобов`язана повернути ОСОБА_1 зайняті нею частини земельної ділянки.

Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 142,40 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не вирішено питання про судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи в суді першої інстанції. При цьому, позивач не довів належним чином розмір витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що між земельними ділянками сторін знаходиться полоса кам`яного насипу шириною від 1,5 м до 2 м, який відповідач не будувала. ОСОБА_2 парканів не зводила, земельні ділянки ОСОБА_1 не займала.

Позивач не надав суду доказів зміни ОСОБА_2 меж земельних ділянок та зайняття останньою частин земельної ділянки, які належать йому на праві власності.

Апеляційний суд помилково прийняв до уваги висновок повторної судової земельно-технічної експертизи, оскільки в цьому висновку експерт не навів даних, які підтверджують факт зайняття відповідачем належних позивачу частин земельної ділянки, взяв до уваги розміри належної відповідачу земельної ділянки з державного акта, який у подальшому визнано недійсним. Крім того, висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що їй не зрозуміло яким чином підлягає виконанню рішення суду, якщо вона не змінювала межі земельної ділянки.

У касаційній скарзі на додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року ОСОБА_2 просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду, яке є законним та обґрунтованим, тому розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України здійснено безпідставно.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказував, що апеляційний суд правильно взяв до уваги висновок повторної експертизи, який узгоджується з матеріалами справи та не спростовано відповідачем. ОСОБА_2 не зверталася до суду з клопотанням про призначення додаткової чи повторної експертизи. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційні скарги подані до Верховного Суду ОСОБА_2 27 червня

2019 року та 31 жовтня 2019 року.

Ухвалами Верховного Суду від 18 липня 2019 року та від 14 листопада

2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Розпорядженням Верховного Суду від 15 січня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 13 грудня 1995 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,13 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 .

22 серпня 1997 року ОСОБА_1 видано два державних акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-МК № 031334 та серії ІІІ-МК

№ 031335, а саме: на земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,13 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства.

Власником суміжної земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1, є ОСОБА_2 .

Рішенням Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 27 вересня 2005 року ОСОБА_2 передано

у власність земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,03 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1, а також земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

18 листопада 2005 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 836770, згідно з яким їй передано у власність земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1, площею 0,25 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також 18 листопада 2005 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 836769, згідно з яким їй передано у власність земельну ділянку за вищевказаною адресою площею 0,03 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Виконавчого комітету Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 26 жовтня 2005 року ОСОБА_2 повторно передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,03 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 .

У жовтні 2016 року та у листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовами про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, які ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2016 року об`єднано в одне провадження.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 16 лютого 2017 року у справі № 467/1637/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року, визнано незаконним та скасовано рішення Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 27 вересня 2005 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки площею 0,03 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1 . Визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку від 18 листопада 2005 року серії ЯБ № 836770 та серії ЯБ № 836769.

Постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 467/1637/16-ц рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, третя особа - відділ Державного комітету України по земельним ресурсам в Арбузинському районі Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2017 року призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта від 18 липня 2018 року не представляється можливим визначити чи існують порушення прав ОСОБА_1 та яким чином слід привести у відповідність площу та конфігурацію досліджуваної земельної ділянки даним, вказаним у державних актах серії ІІІ-МК № 031334 та серії ІІІ-МК № 031335.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 січня 2019 року призначено у справі повторну судову земельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта від 08 квітня 2019 року площа земельної ділянки на АДРЕСА_1, що знаходиться у фактичному користуванні її власника ОСОБА_1, встановлена відповідно до даних геодезичної зйомки, складає 2 688 кв. м, що на 112 кв. м менше від площі, указаної в технічній документації, у тому числі: площею 48 кв. м - землі для обслуговування житлового будинку, площею - 64 кв. м для ведення особистого підсобного господарства.

Дослідивши фактичну конфігурацію земельних ділянок на місці, згідно з даними геодезичної зйомки, виконаної ФОП ОСОБА_3, експертом встановлено порушення конфігурації межі суміжного землекористування земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 по всій довжині,

а саме: границя суміжного землекористування між зазначеними земельними ділянками перенесена у бік земельної ділянки № НОМЕР_1 з фасадної частини на ширину: 0,39 м - 0,63 м, довжиною 28,3 м, площею 14 кв. м, далі на відстані 28,3 м від фасадної межі перенесена в бік земельної ділянки № НОМЕР_1 на відстань 0,63 м, вверх по ламаній з розмірами: 2,83 м та 10,3 м, на відстані від встановленої межі шириною 1,01 м, площею 21 кв. м, далі трапецієвидної форми з розмірами: 1,01 м - 1,54 м, довжиною 66,09 м, площею 77,0 кв. м.

Також у вказаному висновку експерта зазначено, що для відновлення межі суміжного користування між земельними ділянками необхідно виконати перенос фактичної межі суміжного користування відповідно до встановленого розташування, згідно з технічною документацією щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_1, яка розроблена сертифікованим інженером - землевпорядником ФОП ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) ) (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційні скарги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду та додаткова постанова цього ж суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог ОСОБА_2 указувала, що вона користується земельними ділянками, які належать їй на праві власності на підставі чинних державних актів на право власності на земельну ділянку та не порушує прав та інтересів ОСОБА_1 . Зазначала, що земельні ділянки ОСОБА_1 не займала.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що зібраними у справі доказами, зокрема висновком повторної судової земельно-технічної експертизи підтверджено зайняття ОСОБА_2 належної позивачу земельної ділянки без достатньої правової підстави, тому порушене право останнього підлягає захисту шляхом повернення йому зайнятих ОСОБА_2 частин земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позов про усунення порушень права, не пов?язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов?язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов?язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об?єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

У справі № 467/1637/16-ц судами встановлено захоплення ОСОБА_2 частини суміжної земельної ділянки, належної позивачу, проте не встановлено накладення земельних ділянок сторін відповідно до державних актів.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно даних виконаної геодезичної зйомки ФОП ОСОБА_3 в порівнянні з розмірами та конфігурацією, які встановлені у технічній документації, спостерігається порушення та невідповідність конфігурації та розмірів земельних ділянок при домоволодінні АДРЕСА_1, а також спостерігається порушення відповідачем ОСОБА_2 межі суміжного землекористування між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 по всій довжині межі.

Отже судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зміщено межі земельної ділянки щодо суміжної земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 .

Клопотання про призначення ще однієї експертизи ОСОБА_2 не подавала.

Постановою Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26 червня 2019 року ВП № 59420571 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 467/1496/16-ц, виданого 25 червня 2019 року Арбузинським районним судом Миколаївської області про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 зайняті нею частини земельної ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір та зобов?язуючи ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 зайняті нею частини земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновком експерта встановлено порушення межі між земельними ділянками сторін та розмір земельної ділянки ОСОБА_2 збільшено за рахунок зміщення її в бік земельної ділянки позивача, що підлягає відновленню шляхом їх повернення у спосіб, визначений у висновку експерта.

Доводи касаційної скарги, що відповідач не вчиняла дій щодо самовільного зайняття цих частин земельної ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 не погоджується з необхідністю приведення земельних ділянок сторін у відповідність до висновку експерта, але при цьому не заперечує висновок повторної експертизи щодо зміщення межі та зміни розміру земельної ділянки позивача.

Доводи касаційної скарги, що при складанні висновку експертом було використано технічну документацію на підставі якої видані державні акти на право власності на земельну ділянку, визнані недійсними рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, додатковим рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року, у справі № 467/1637/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд постановою від 03 липня 2019 року скасував зазначені судові рішення та ухвалив нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у визнанні недійсними цих державних актів.

Також не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги, що відповідачу не зрозуміло яким чином підлягає виконанню судове рішення про звільнення земельних ділянок, бо вона їх не займає, оскільки у висновку експерта визначено точки на місцевості, які повинні бути перенесені, а державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду.

Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції врахував всі обставини справи, дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 .

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив з того, що під час вирішення спору по суті заявлених вимог судом не вирішено питання про судові витрати, пов`язані з проведенням експертизиу суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги, яка подана на додаткову постанову апеляційного суду, зводяться до того, що суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову, тому відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідача, зокрема і за проведення експертизи в суді першої інстанції.

Проте апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яке є правильним по суті заявлених вимог, та набрало законної сили.

Таким чином, приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд врахувавши, що під час вирішення спору по суті, частково вирішено питання про розподіл судових витрат та не розподілено судові витрати, пов`язані з проведенням експертизи в суді першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача понесених останнім судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 7 142,40 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції та додаткова постанова цього ж суду прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.