Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Новоселицька сільська рада Тячівського району Закарпатської області (далі - Новоселицька сільська рада), про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі його батьки - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 збудували та набули у спільну сумісну власність житловий будинок по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер. Після його смерті залишилося спадкове майно - 1/2 частина вказаного домоволодіння. На час відкриття спадщини в житловому будинку, крім нього та відповідача, проживала також його неповнолітня сестра ОСОБА_3 . Оскільки він прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння майном, то має право на спадкування 1/6 частини спірного домоволодіння. У грудні 2016 року він звернувся до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на спадкове майно отримав відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року у складі судді Гримут Г. І. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину спадкового житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірний будинок належав батькам позивача на праві спільної сумісної власності в рівних частках. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину домоволодіння, яка повинна ділитися між трьома спадкоємцями, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, - ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Тому позивач як один із спадкоємців за законом першої черги після померлого батька має право на спадкування 1/6 частини нерухомого майна. ОСОБА_3 не залучалася до участі у справі, так як перебуває за кордоном і сторони не знають про її місце проживання. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час виникнення спірних правовідносин набуття права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконавчих комітетів місцевих рад відносилося питання узаконення будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги. В разі відсутності документів про відведення земельних ділянок під забудову таке будівництво слід було визнавати самочинним та відмовляти у визнанні права власності на нього в порядку спадкування. Позивачем не надано і матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження: правового режиму земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно; чи було отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку; чи затверджено проект на спорудження будинку; коли спадкодавцем було завершено будівництво будинку; чи дотримано проекту на спорудження будинку та вимог державних протипожежних і санітарних норм. Крім того, в технічному паспорті загальна площа будинку зазначена 36,60 кв. м, житлова - 20,12 кв. м, що відрізняється від записів у погосподарских книгах та свідчить про перебудову домоволодіння. ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, не в порядку спадкування, а на підставі рішення Новоселицької сільської ради Тячівського району від 10 жовтня 2016 року № 144. Таким чином, оцінивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів те, що спадкодавцю видавалися документи щодо відведення земельної ділянки (її розміри) під забудову спірного будинку та дозволи на його спорудження і що таке будівництво не було самочинним. Без встановлення факту правомірного набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно виключається можливість визнання такого права за позивачем в порядку спадкування. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу без залучення до участі в ній як співвідповідача іншого спадкоємця ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 29 січня 2018 року, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2017 року залишити в силі. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Законодавство, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачало державну реєстрацію будівель та права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на житлові будинки не залежало від такої реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) від 16 січня 2003 року та Законом України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) . На час смерті батька він та його сестра ОСОБА_3 були неповнолітніми і проживали разом з матір`ю у спадковому будинку. Оскільки він прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння майном, то має право на спадкування 1/6 частини спірного домоволодіння. Оформлення у 2016 році відповідачем права власності на земельну ділянку не свідчить про те, що раніше ця ділянка не надавалася спадкодавцю в користування з метою будівництва спірного майна. Спадкоємець не позбавляється права на спадщину, навіть за умови відсутності правовстановлюючих документів на неї. Особа, яка не має змоги реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину, набуває право на звернення до суду в порядку позовного провадження з вимогою про визнання права на спадщину.

Рух справи в суді касаційної інстанції.Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Тячівського районного суду Закарпатської області.18 травня 2018 року справа № 307/2444/16-ц надійшла до Верховного Суду.20 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1, в якій останній повідомив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла відповідач у справі ОСОБА_2, на підтвердження чого надав копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, видану Тячівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року касаційне провадження в цій справі було зупинене на підставі пункту 1 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_2 .На запит Верховного Суду від Тячівської державної нотаріальної контори надійшов Витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі № 58242573, згідно з яким 08 листопада 2019 року у вказаній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 510/2019 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року касаційне провадження в цій справі було поновлене. Витребувано від Тячівської державної нотаріальної конториналежним чином засвідчену копію спадкової справи № 510/2019, заведену після смерті ОСОБА_2, та повторно зупинене касаційне провадження.25 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла копія вказаної спадкової справи, в якій наявна заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини.Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року поновлено провадження у справі та залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, - ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду.Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).Судами встановлено, що з 17 червня 1952 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_1, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка ОСОБА_3 У 1957 році ОСОБА_4 та ОСОБА_2 придбали (збудували) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Новоселицької сільської ради від 11 жовтня 2017 року № 2049, виданою на підставі записів у погосподарській книзі за 1974 рік (особовий рахунок № НОМЕР_2 ).Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України (2006-07) ), який був чинним на час такого придбання, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України).Враховуючи наведене, будинок по АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2, так як це майно набуте ними за час шлюбу і частка кожного з них становить по 1/2 частині.ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. За життя він не склав заповіту. Після його смерті спадкова справа не заводилася та свідоцтво про право на спадщину не видавалося, про що свідчить інформаційна довідка Тячівської державної нотаріальної контори.Оскільки спадщина відкрилася в період чинності Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) 1963 року (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ), то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цього Кодексу про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.Судами встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину вищевказаного домоволодіння. Спадщину фактично прийняли ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, в якому частка кожного з них становить по 1/6 частині житлового будинку.У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.Постановою державного нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори від 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів, які б підтверджували належність спірного домоволодіння спадкодавцеві.Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1, виготовленим 17 серпня 2016 року Тячівським районним підприємством технічної інвентаризації, загальна площа будинку становить 36,6 кв. м, житлова - 20,12 кв. м. (одна житлова кімната).За записами в погосподарських книгах, заведених Новоселицькою сільською радою, головою домогосподарства під АДРЕСА_1 до дня своєї смерті був ОСОБА_4, а в подальшому - ОСОБА_6 . Житловий будинок збудовано в 1957 році, його загальна площа становить 40 кв. м, житлова - 32 кв. м (дві житлові кімнати).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.Згідно з частиною першою статті 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.Відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи, є спадкоємці, які прийняли спадщину.Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції вирішив питання про права ОСОБА_3, яка також у встановленому законом порядку прийняла спадщину, без залучення її до участі у справі як співвідповідача.Суд апеляційної інстанції в силу покладених на нього процесуальним законом повноважень був позбавлений можливості визначити суб`єктний склад учасників справи та, встановивши, що у справі не залучено як відповідачів всіх осіб, які мають відповідати за пред`явленими вимогами, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив в задоволенні позову з таких підстав.Незалучення ОСОБА_3 як спадкоємця за законом до участі у справі є порушенням її права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Однією з підстав для відмови в задоволенні позову апеляційний суд також зазначив про недоведення позивачем того, що спадкодавцю видавалися документи щодо відведення земельної ділянки під забудову спірного будинку та дозволи на його спорудження і що таке будівництво не було самочинним. Без встановлення факту правомірного набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно виключається можливість визнання такого права за позивачем в порядку спадкування.Разом з тим, у 1957 році, тобто на час побудови спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва.Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.Пункт 2 Постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.Отже, за Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства.Згадані правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок з його реєстрацією.Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".Частиною другою статті 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.Згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не відносяться до самочинного будівництва. Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.Виходячи з наведеного, на час закінчення будівництва спірного домоволодіння підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі був запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цього права чи від отримання документів про прийняття об`єкта до експлуатації.Записами у погосподарських книгах, заведених Новоселицькою сільською радою, підтверджується, що житловий будинок 1957 року побудови під АДРЕСА_1, перебував у власності домогосподарства, головою якого був ОСОБА_4, та був розташований на переданій в користування цьому господарству земельній ділянці.Таким чином, правильним в оцінці спірних правовідносин є висновок про те, що спадкодавець разом із своєю дружиною правомірно набули у власність спірне домоволодіння. Житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року, не відносяться до самочинного будівництва.Проте, враховуючи, що окремі недоліки судового рішення суду апеляційної інстанції не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, Верховний Суд, застосувавши правило частини другої статті 400 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків цього суду і не впливають на вирішення спору та відповідний правовий результат.Рішення апеляційного суду не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення до суду з аналогічним позовом до всіх належних відповідачів, у тому числі ОСОБА_3, яка також у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 .Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.