Іменем України30 березня 2021 рокумісто Київсправа № 645/1047/17провадження № 61-5117св19Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,учасники справи:позивач - ОСОБА_1,відповідач - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року у складі судді Бабкової Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених у червні 2018 року позовних вимог просив визнати 89/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в порядку поділу якого визнати за ним та відповідачем ОСОБА_2 право власності на 89/400 частин спірного житлового будинку за кожним, виділити в натурі зазначену частину будинку як окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, визначити порядок користування земельною ділянкою за зазначеною адресою відповідно до часток у праві власності на спірний будинок.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року сторонами придбано житловий будинок літ. А-1, житловою площею 36, 7 кв. м із надвірними будівлями: сараї літ. Б і Г, вбиральні літ. В. і Е, та огорожа № 1-5. Між тим, виходячи із даних технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 22 липня 2015 року, житлова площа будинку літ. А-1 становить 80, 8 кв. м, допоміжна - 41, 5 кв. м. Зазначені поліпшення у спірному будинку, його добудова були здійснені в період шлюбу, за його фінансовою та трудовою участю.

21 листопада 2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова у цивільній справі № 645/6766/15-ц ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Зазначене рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року. У наведених рішеннях суди зазначили, що оскільки спірний житловий будинок на час розгляду справи суттєво перебудований та переобладнаний, поділений в натурі, правильним є висновок суду першої інстанції, що за відсутності спеціальних знань у галузі будівництва, без проведення відповідного експертного дослідження суд позбавлений можливості встановити, яку частку у співвідношенні до загальної площі будинку становлять приміщення, придбані ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 15 липня 1999 року. Тобто, судами спір по суті не вирішений, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, провадження у справі у частині позовних вимог про визнання 89/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 89/400 частин житлового будинку за кожним закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвалу суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що 21 листопада 2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова у цивільній справі № 645/6766/15-ц ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення. Зазначене рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року.

Зі змісту судових рішень випливає, що предметом остаточно сформульованих позовних вимог ОСОБА_1 після їх уточнення було, зокрема, визнання 89/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в порядку поділу майна подружжя виділення у власність ОСОБА_1 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1, та у власність ОСОБА_2 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 . Таким чином, позовні вимоги щодо визнання 89/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; виділення у власність ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1, та у власність ОСОБА_2 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 у зазначеній цивільній справі та в справі, що переглядається, є тотожними. Крім предмета спору, однаковими також є і сторони справи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова 21 листопада 2016 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2017 року у справі № 645/6766/15-ц з боку позивача ОСОБА_1 не були доведені підстави позовних вимог, зокрема той факт, що поліпшення у спірному будинку, його добудова були здійснені в період шлюбу, або за його фінансової та трудової участі після розірвання шлюбу. Так, із змісту договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року випливає, що сторонами придбано житловий будинок літ. А-1, житловою площею 36, 7 кв. м, із надвірними будівлями: сараї літ. Б і Г, вбиральні літ. В. і Е, огорожа № 1-5. Втім, виходячи із даних технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 22 липня 2015 року, житлова площа будинку літ. А-1 становить 80, 8 кв. м, допоміжна - 41, 5 кв. м. Клопотання про призначення експертизи для вирішення зазначених питань позивач та його представник під час розгляду цивільної справи № 645/6766/15-ц не заявляли, хоча суд роз`яснював їм таке право та наслідки неподання таких доказів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Заявник зазначає, що предмети позовів у цивільній справі № 645/6766/15-ц та в цій цивільній справі є відмінними. Зазначає, що у справі, що переглядається, позивач звернувся до суду із позовом про поділ майна в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Крім того, також є різним склад учасників у справі, що також унеможливлювало закриття провадження у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спір між тими самими сторонами про той самий предмет вирішений 21 листопада 2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова у цивільній

справі № 645/6766/15-ц. Предметом остаточно викладених позовних вимог ОСОБА_1 після їх уточнення у цій справі було, зокрема, визнання 89/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в порядку поділу майна подружжя виділення у власність ОСОБА_1 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1, та у власність ОСОБА_2 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 .

Підставою пред`явлення позову у справі № 645/6766/15-ц було те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року сторонами придбано житловий будинок літ. А-1, житловою площею 36, 7 кв. м, із надвірними будівлями: сараї літ. Б і Г, вбиральні літ. В. і Е, огорожа №1-5. Між тим, виходячи із даних технічного паспорта, виготовленого Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 22 липня 2015 року, житлова площа будинку літ. А-1 становить 80, 8 кв. м, допоміжна - 41, 5 кв. м. Зазначені поліпшення у спірному будинку, його добудова були здійснені в період шлюбу, за фінансовою та трудовою участю заявника.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Аналіз пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовується звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У процесуальному праві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що предмет позову у цивільній справі № 645/6766/15-ц і в цивільній справі, що переглядається, є відмінним. Доводи, наведені у касаційній скарзі про те, що у цій справі заявлені вимоги про поділ майна у натурі та встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою, є необґрунтованими, оскільки в цій частині провадження у справі згідно з оскаржуваним судовим рішенням не закривалося.

Посилання заявника на те, що у наведених справа різний склад учасників також є необґрунтованим, оскільки відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України значення має склад сторін, а не учасників справи. У цьому випадку, як обґрунтовано зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, склад сторін справи є тотожним.

Верховним Судом враховано, що позивач у справі, що переглядається, фактично мав на меті надати нові докази (висновки експертизи), що не свідчить про те, що цей спір виник у зв`язку з поданням позову з інших підстав, відмінних від підстав, викладених позивачем у іншій, згаданій цивільній справі.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позови мають однакові підстави, зробили обґрунтований висновок про закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про визнання 89/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на 89/400 частин житлового будинку за кожним.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.