Короткий зміст позовних вимогУ жовтні 2005 року ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору міни дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.Позовна заява обґрунтована тим, що 24 липня 2004 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір міни земельної ділянки на зерно пшениці. Через необізнаність із чинним законодавством вони уклали договір у простій письмовій формі та не посвідчили його нотаріально. Угода фактично була здійснена, він передав ОСОБА_3 зерно, що підтверджується розпискою, а вона передала йому земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі.У зв`язку з тим що ОСОБА_3 ухиляється від нотаріального посвідчення вчиненої угоди міни, що унеможливлює отримання ОСОБА_2 документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку та у зв`язку з тим, що вони домовилися щодо усіх істотних умов договору міни і фактично відбулося повне виконання зазначеної угоди, просив суд визнати договір міни земельної ділянки на зерно пшениці, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 24 липня 2004 року, дійсним.Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,66 га, розташовану згідно зі схемою до державного акта на право приватної власності на землю від 01 серпня 2002 року ІІІ-ЗП №020473, вартістю 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїЗаочним рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2005 року позов задоволено.Визнано договір міни земельної ділянки на зерно пшениці від 24 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, дійсним. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,66 га, розташовану на території Новокостянтинівської сільської ради Приазовського району, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 01 серпня 2002 року ІІІ-ЗП №020473.Суд першої інстанції, встановивши, що договір міни укладено у простій письмовій формі, і сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, а також ураховуючи, що виконання договору відбулося, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки та розпискою відповідача, проте від нотаріального посвідчення цього договору ОСОБА_3 ухилялася, суд дійшов висновку про визнання договору міни дійсним на підставі статті 220 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанціїПостановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року заочне рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки спірний договір укладено у простій письмовій формі, тобто без додержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, то у суду першої інстанції не було підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, отже в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 слід відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-1050/2005, витребувано її з Приазовського районного Запорізької області та зупинено дію постанови Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

Узагальнені доводи касаційної скаргиУ жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) та частину другу статті 220 ЦК України у редакції станом на 30 листопада 2005 року, а застосований апеляційним судом висновок Великої Палати Верховного Суду, стосується пізнішої редакції пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) , коли законодавець обмежив можливість міни земельної ділянки, визначивши можливість міни лише на іншу земельну ділянку.Крім того, апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 подана поза межами строку апеляційного оскарження, зі значним часом після спливу одного року з дня складення повного тексту заочного рішення.Також заявник посилається на те, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справиІнші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судомСуд установив, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП №020473, виданого Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області 01 серпня 2002 року, ОСОБА_3 на підставі рішення Приазовської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 17 травня 2002 року № 187 передано у власність земельну ділянку площею 3,66 га, яка розташована на території Новокостянтинівської сільської ради КСП "Дума Леніна" (а. с. 6).24 липня 2004 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено договір міни зазначеної земельної ділянки на 10 тонн зерна пшениці за ціною 500,00 грн за тонну (а. с. 3-4).Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 24 липня 2004 рокуОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку площею 3,66 га для ведення особистого сільського господарства на території Новокостянтинівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП № 020473, виданого Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області 01 серпня 2002 року, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7462 (а. с. 5).Згідно з розпискою, ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 10 тонн зерна на суму 5 000,000 грн. Претензій не має. (а. с. 7).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного СудуЗгідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми праваВідповідно до пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) (у редакції, чинній станом на 04 червня 2004 року) громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 унаслідок укладення договору міни, не суперечать пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час укладення договору міни, оскільки закон не містив обмежень щодо того, чи мала бути це міна земельної ділянки лише на іншу земельну ділянку, оскільки допускалася міна земельної ділянки на інший об`єкт цивільного права.Проте суд апеляційної інстанції застосував наведений пункт у редакції, яка не була чинною на час укладення спірного договору.Частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.Відповідно до статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.Відповідно до частини першої статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Відповідно до частини першої статті 716, статті 657 ЦК України, оскільки до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, у тому числі щодо форми договору та необхідності його реєстрації, то договір міни земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.Вирішуючи спір про визнання дійсним правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, судам необхідно враховувати, що частина друга статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін. З наведених підстав не може бути визнаний дійсним договір міни земельної ділянки на підставі частини другої статті 220 ЦК України.Проаналізувавши норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову, однак при цьому неправильно застосував норми матеріального права. З огляду на це касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року - зміні у мотивувальній частині на підставі частини четвертої статті 412 ЦПК України.Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права і без поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення після спливу одного року, розгляну справу, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.У частині четвертій статті 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Відповідно до матеріалів справи ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 06 березня 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення у справі № 2-1050/2005 залишено без задоволення. В ухвалі зазначено, що заочне рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, апеляційної скарги.До апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_3 звернулась 26 березня 2020 року, тобто в межах процесуального строку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скаргиЧастиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Відповідно до частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.