третя особа - Вишківська селищна рада Хустського району Закарпатської області;розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, третя особа - Вишківська селищна рада Хустського району Закарпатської області, про скасування державного акту на право приватної власності на землю, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,37 га, розташованої на території с. Шаян, урочище "Біля шашличної", Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 жовтня 2005 року серії ЗК № 041685.

Власником суміжної земельної ділянки, площею 0,10 га, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташованої на території

с. Шаян, Вишківська селищна рада Хустського району Закарпатської області, є ОСОБА_4, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 25 липня

2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816.

Позивачка вказувала, що у березні 2017 року ОСОБА_5 без погодження із нею встановила нову огорожу між їхніми земельними ділянками та самовільно змінила межі земельних ділянок, захопивши при цьому частину належної їй земельної ділянки.

24 березня 2017 року вона звернулася до товариства з обмеженою відповідальністю "Хуст-Земля Карпат" (далі - ТОВ "Хуст-Земля Карпат")

для відновлення та встановлення меж належної їй земельної ділянки. Відповідно до акту винесення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі

від 24 березня 2017 року спеціалістом ТОВ "Хуст-Земля Карпат"

ОСОБА_6 було проведено виніс зовнішніх меж земельної ділянки

в натурі та встановлено, що огорожа сусіднього землекористувача

ОСОБА_5 частково знаходиться на її земельній ділянці.

26 квітня 2017 року комісією Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області було встановлено, що ОСОБА_5 частково встановила огорожу на належній їй земельній ділянці та зобов`язала останню звільнити огороджену нею земельну ділянку, площею 0,0394 га.

Вказувала, що межові знаки на її земельній ділянці знищено, пошкоджено (зрізано) металеву огорожу, демонтовано 13 металевих стовпчиків

висотою 1,5 м, знято металеву сітку довжиною 50 м. За фактом захоплення її земельної ділянки відповідачкою вона зверталася до Хустського відділу поліції головного управління Національної поліції в Закарпатській області, проте результату розгляду немає.

Крім того, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03 серпня 2017 року, складеним управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, за участю ОСОБА_5, встановлено, що відповідачка самовільно встановила огорожу на належній їй земельній ділянці та зайняла частину земельної ділянки, площею 0,0386 га, чим допустила порушення вимог статті 125 ЗК України.

03 серпня 2017 року управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

було винесено припис про звільнення ОСОБА_5 самовільно зайнятої земельної ділянки, а 15 серпня 2017 року - постанову

про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_5 за порушення вимог земельного законодавства, проте її право не відновлено.

Позивачка зазначала, що спеціалістами, які залучалися для врегулювання спірного питання, встановлено, що державний акт про право приватної власності на землю ОСОБА_5 від 25 липня 2001 року

на земельну ділянку, площею 0,10 га, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд - виготовлений з порушенням вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі

на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) (далі - Інструкція № 43),чинної на момент виготовлення державного акту, оскільки вказаний державний акт містить виправлення та внесенні зміни до розміру та конфігурації земельної ділянки відповідачки, при цьому без внесення змін до загального розміру земельної ділянки,

а саме площа земельної ділянки у державному акті зазначена 0,10 га,

а у плані зовнішніх меж земельної ділянки вказана площа 0,10 га та 0,20 га. Проте, технічні матеріали по виготовленню державного акту на право приватної власності на землю відповідачки були виконані лише щодо земельної ділянки, площею 0,10 га., тобто з порушенням вищевказаної Інструкції № 43.

Позивачка вважала, що такими неправомірними діями відповідачки їй спричинено майнову шкоду внаслідок витрат, нарахованих згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 03 серпня 2017 року в сумі

43,56 грн, витрат щодо вартості геодезичних робіт, виконаних державним підприємством "Закарпатгеодезцентр" по виконанню кадастрового плану на суму 1 596,65 грн, витрат на банківські послуги 15,97 грн, а загалом

у розмірі 1 656,18 грн. Крім того, цими діями їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 8 тис. грн.

У клопотанні від 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 просила суд поновити їй строк позовної давності, так як про порушене своє право вона дізналися лише у квітні 2017 року, коли відповідачка самовільно змінила межі земельної ділянки.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд: 1) скасувати та визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 25 липня 2001 року ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею

0,10 га на території с. Шаян Вишківської селищної радиХустського

району Закарпатської області, для обслуговування житлового будинку

і господарських споруд серії III ЗК №029816, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 5807;

2) усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом звільнення частини земельної ділянки, площею 0,0386 га, у с. Шаян, урочище "Біля шашличної" Хустського району Закарпатської області, кадастровий номер 2125355304:01:001:005, демонтувавши частину встановленої огорожі

та зобов`язавши ОСОБА_5 не чинити їй перешкоди

у користуванні належною їй земельною ділянкою; 3) стягнути

з ОСОБА_5 на її користь майнову шкоду у розмірі 1 656,18 грн та моральну шкоду у розмірі 8 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 24 квітня 2019 року у складі судді Сідея Я. Я. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом

про визнання недійсним державного акту на право приватної власності

на землю, виданого 25 липня 2001 року Вишківською селищною радою Хустського району Закарпатської області на земельну ділянку, площею

0,10 га, на території с. Шаян Вишківської селищної ради Хустського

району Закарпатської області для обслуговування житлового будинку

і господарських споруд серії ІІІ ЗК № 029816 на ім`я ОСОБА_7 . Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 25 липня 2001 року Вишківською селищною радою Хустського району Закарпатської області на земельну ділянку, площею 0,10 га, на території

с. Шаян Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області для обслуговування житлового будинку і господарських споруд серії ІІІ ЗК № 029816 на ім`я ОСОБА_7 Зобов`язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом звільнення частини земельної ділянки, площею 0,0386 га, у с. Шаян, урочище "Біля шашличної", Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області, кадастровий номер 2125355304:01:001:0055, демонтувавши

частину встановленої огорожі. Зобов`язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, площею

0,0386 га, у с. Шаян, урочище "Біля шашличної", Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 : 1 920 грн - сплаченого судового збору,

16 648,84 грн - витрат за виконання земельно-технічної експертизи,

1656,18 грн - майнової шкоди та 3 тис. грн - моральної шкоди.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що

про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася лише у квітні 2017 року, коли ОСОБА_5 змінила фактичні межі земельної ділянки,

що є підставою для поновлення позивачу строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним та скасування державного акту від 25 червня 2001 року серії ЗК № 029816 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,10 га. Суд вважав обґрунтованими доводи позивачки про те, що належна

ОСОБА_5 земельна ділянка, площею 0,10 га, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд є суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_1, площею 0,37 га, для ведення особистого селянського господарства. При цьому суд виходив із висновку, проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи від 05 грудня 2018 року № 306,

згідно з якого за результатами топографо-геодезичної зйомки, виконаної державним підприємством "Закарпатгеодезцентр" встановлено, що має місце порушення меж земельної ділянки з боку ОСОБА_5, зокрема, накладення земельної ділянки, площа накладення земельних ділянок сторін становить 0,0385 га. Суд вважав, що неправомірними діями відповідачки позивачці завдано майнової шкоди за порушення вимог земельного законодавства у розмірі 43,56 грн, за виготовлення кадастрової справи у розмірі 1 612,62 грн, а також завдано моральних страждань та розмір моральної шкоди визначено у сумі 3 тис. грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 - задоволено частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області

від 24 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю від 25 липня

2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_9, посвідчує право власності на дві земельні ділянки, площею 0,10 га та 0,20 га, які прилеглі одна

до одної, і суміжних землекористувачів - фізичних осіб на час формування цих земельних ділянок та набуття їх у власність ОСОБА_5 ще не було. При цьому вищевказаний державний акт на право приватної власності на землю спочатку посвідчував право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,10 га, набутої нею за договором дарування

від 02 липня 2001 року, а у подальшому до нього було внесено зміни відповідно до чинної на той час Інструкції № 43, які посвідчували право власності ОСОБА_5 на іншу належну їй земельну ділянку, площею 0,20 га, набуту нею за договором дарування від 17 грудня

2001 року. Таким чином, земельні ділянки, набуті 28 жовтня 2005 року ОСОБА_1, у часі були сформовані пізніше, ніж формування земельних ділянок, які належать ОСОБА_5 . Відтак, накладення меж земельної ділянки відповідачки на земельну ділянку позивачки, згідно

з державних актів на право власності на земельні ділянки, бути не могло. Отже, позивачка не довела своїх вимог щодо визнання державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_5 від 25 липня 2001 року недійсним, як і не довела, що відповідачка встановила огорожу усупереч меж, визначених у виданому їй правовстановлюючому документі (державному акті від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816), не довела належними та допустимими доказами тієї обставини, чи існує накладання (яка його конфігурація, площа), зокрема, між земельною ділянкою ОСОБА_5, площею 0,10 га, про яку ОСОБА_1 вказувала у позовній

заяві, та земельною ділянкою ОСОБА_1, зазначаючи, що саме з нею межує земельна ділянка позивачки, оскільки земельна ділянка ОСОБА_5, площею 0,10 га, не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1, так як між ними розташована інша земельна ділянка ОСОБА_5, площею 0,20 га (згідно з державного акту від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816). Враховуючим те, що позовні вимоги щодо визнання державного акту на право приватної власності відповідачки на земельну ділянку, площею 0,10 га, недійсним, а також щодо усунення відповідачкою перешкод у користуванні власністю позивачки шляхом звільнення частини земельної ділянки, площею 0,0386 га, є недоведеними, похідні вимоги позивачки щпро відшкодування майнової та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Хустського районного суду Закарпатської області.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Вишківська селищна рада Хустського району Закарпатської області, про скасування державного акту на право приватної власності на землю, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення процесуальних строків прийняв доповнення відповідачки до апеляційної скарги, до яких, крім іншого, було додано нові докази, а саме копії державних актів, науково-правові висновки та витяг з картографії, що не були предметом розгляду

у суді першої інстанції. При цьому апеляційним судом ці нові докази були покладені в основу мотивувальної частини оскаржуваної постанови. Вказуючи, що оспорюваний державний акт на право приватної власності

на землю від 25 липня 2001 року посвідчує право власності відповідачки на дві земельні ділянки, площею 0,10 га та 0,20 га, які прилеглі одна до одної, суд не врахував, що цей державний акт був оформлений з порушенням вимог Інструкції № 43, оскільки у ньому відсутній опис суміжних землевласників і землекористувачів, поворотні точки меж земельної ділянки. Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою відсутність технічної документації із землеустрою зі складення оспорюваного державного акту в частині засвідчення права власності на земельну ділянку, площею 0,20 га, що була предметом договору дарування

від 17 грудня 2001 року. Також апеляційним судом без належної правової оцінки відхилив посилання позивачки на акт обстеження земельної ділянки від 03 серпня 2017 року № 16.2-5/41, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03 серпня 2017 року № 16.5-02/62, постанову про накладення адміністративного стягнення від 15 серпня 2017 року

№ 16.5-04/17, згідно з яких ОСОБА_5 самовільно встановила огорожу, знищила огорожу та межові знаки земельної ділянки ОСОБА_1 .

В оскаржуваній постанові апеляційного суду не наведено обставин, чому апеляційним судом не взято до уваги висновки судової земельно-технічної експертизи в частині розмірів фактичного користування земельними ділянками.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив

ОСОБА_5 на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного

суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Протокольною ухвалою від 03 грудня 2020 року апеляційним судом було відмовлено їй як у приєднанні до матеріалів справи нових доказів, так і у прийнятті доповнення до апеляційної скарги,

а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Вона

є єдиним власником двох земельних ділянок, площею 0,10 га і 0,20 га, на підставі договорів дарування від 02 липня 2001 року та 17 грудня 2001 року відповідно. Оскільки державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, було видано 25 липня 2001 року, то після набуття 17 грудня 2001 року права власності на іншу земельну ділянку, площею 0,20 га, до вказаного державного акту було внесено зміни відповідно до чинної на той час Інструкції № 43. Внаслідок внесених змін

до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку станом на 17 грудня 2001 року фактичний опис меж земельних ділянок не змінився. Висновок експерта про те, що у наданих матеріалах судової справи відсутні картографічні матеріали на земельну ділянку, площею

0,20 га, у зв`язку із чим визначити, де саме розташована земельна ділянка, хто є суміжними землекористувачами, землевласниками є неможливим,

помилковий, оскільки згідно з договором дарування земельної ділянки

від 17 грудня 2001 року та державного акту на право приватної власності

на земельну ділянку, площею 0,20 га, що виданий попередньому власнику земельної ділянки - ОСОБА_10 зазначено опис меж земельної ділянки, площею 0,20 га. Згідно з технічною документацією земельні ділянки, які їй належать на праві приватної власності, межували з земельними ділянками місцевого самоврядування та громадського призначення (дорога). Отже,

у 2001 році жодних накладень та порушень земельного законодавства не було. Разом з тим, ОСОБА_1 набула у власність дві земельні ділянки, загальною площею 0,37 га, у 2005 році на підставі договорів купівлі-продажу. При виготовленні технічної документації на вказані земельні ділянки ні теперішнім власником цих земельних ділянок земельної - ОСОБА_1, ні попередніми власниками, не погоджувалися межі

з власниками суміжних земельних ділянок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,37 га, розташованої

у с. Шаян, урочище "Біля шашличної", Вишківської селищної ради Хустського району Закарпатської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 28 жовтня 2005 року серії ЗК № 041685 (т. 1, а. с. 8, 9).

Вказана земельна ділянка була сформована внаслідок придбання

ОСОБА_1 двох земельних ділянок, які межували між собою, а саме:

у ОСОБА_11, якій належала земельна ділянка, площею 0,1900 га, згідно

з державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 лютого 2004 року серії ЗК № 041307 (т. 1, а. с.157), та у ОСОБА_12, якому належала земельна ділянка, площею 0,1800 га, згідно з державного акту на право власності на земельну ділянку від 24 лютого 2004 року серії ЗК № 041508

(т. 1, а. с. 159).

Підставами для видачі ОСОБА_1 державного акту від 28 жовтня 2005 року серії ЗК № 041685 є договір купівлі-продажу земельної ділянки (площею

0,19 га) від 12 червня 2005 року, зареєстрований у реєстрі за № 6112,

а також договір купівлі-продажу земельної ділянки (площею 0,18 га)

від 12 вересня 2005 року, зареєстрований у реєстрі за № 6115

(т. 1, а. с. 156, 158).

У договорі купівлі-продажу від 12 червня 2005 року міститься опис меж земельної ділянки. площею 0,1900 га, зокрема, від Б до В - землі ОСОБА_13 (довжина 40,00 метрів згідно з державним актом попереднього власника ОСОБА_11 (т. 1, а. с. 157).

Так само у договорі купівлі-продажу від 12 вересня 2005 міститься опис меж

земельної ділянки площею 0,1800 га, зокрема, від В до Г - землі ОСОБА_9 (довжина 58,90 м згідно з державним актом попереднього власника ОСОБА_12 (т. 1, а. с. 159).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю

від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816 ОСОБА_5

є власником двох земельних ділянок: 1) площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд; 2) площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (т. 1, а. с. 94, зворот).

Підставами для видачі ОСОБА_5 вказаного державного акту

є договір дарування земельної ділянки від 02 липня 2001 року, зареєстрований у реєстрі за № 4363, а також договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2001 року, зареєстрований у реєстрі за № 7468.

На вказані договори дарування міститься посилання у державному акті

на право приватної власності на землю від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК

№ 029816. При цьому договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2001 року № 7468 зазначено підставою внесення змін у межах і розмірах земельної ділянки.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 02 липня 2001 року

№ 4363 ОСОБА_14 подарував ОСОБА_7 земельну ділянку, площею

0,10 га, яка перебувала у власності дарувальника згідно з державного акту на право приватної власності на землю від 20 червня 2001 року серії ІІІ-ЗК

№ 036454 (т. 1, а. с. 97-98).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 17 грудня

2001 року № 4363 ОСОБА_10 подарував ОСОБА_7 земельну ділянку, площею 0,20 га, яка перебувала у власності дарувальника згідно

з державного акту на право приватної власності на землю від 06 грудня 2001 року серії І-ЗК № 037337 (т. 1, а. с. 99-101).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю

від 20 червня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 036454, який посвідчував право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку, у тому числі, площею 0,10 га (т. 2, а. с. 44), опис меж земельної ділянки 0,10 га - від А до Б - землі Вишківської с/р, від Б до В - землі загального користування.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю

від 06 грудня 2001 року серії І-ЗК № 037337, який посвідчував право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку, площею 0,20 га, довжини зовнішніх сторін земельної ділянки становили 40.0 та 60.0 м. (т. 2, а. с. 45). Крім того, опис меж земельної ділянки № НОМЕР_1, зокрема від А до Б - землі ОСОБА_14, Б до А - землі резерву.

24 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ "Хуст-Земля Карпат" для відновлення та встановлення меж належної їй земельної ділянки. Відповідно до акту винесення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі

від 24 березня 2017 року спеціалістом ТОВ "Хуст-Земля Карпат"

ОСОБА_6 було проведено виніс зовнішніх меж земельної ділянки

в натурі та встановлено, що огорожа сусіднього землекористувача

ОСОБА_5 частково знаходиться на земельній ділянці

ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 13).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства

від 03 серпня 2017 року, складеним управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, за участю ОСОБА_5, встановлено, що остання самовільно встановила огорожу на належній їй земельній ділянці

та зайняла частину земельної ділянки, площею 0,0386 га, чим допустила порушення вимог статті 125 ЗК України. 03 серпня 2017 року управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області було винесено припис про звільнення ОСОБА_5 самовільно зайнятої земельної ділянки,

а 15 серпня 2017 року - постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_5 за порушення вимог земельного законодавства (т. 1, а. с. 25-36).

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 05 грудня

2018 року № 306, проведеної у справі, зазначено, що у фактичному користуванні ОСОБА_5 має бути земельна ділянка саме площею 0,10 га згідно з державного акту на право приватної власності на землю від 25 липня 2001 року № 029816; договір дарування земельної ділянки, площею 0,20 га, укладено 17 грудня 2001 року, а державний акт видано 25 липня 2001 року; визначити, де саме знаходиться земельна ділянка 0,20 га та хто є суміжними землекористувачами не можливо

(т. 1, а. с. 191-201).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право

у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Верховний Суду погоджується із висновками апеляційного суду про те, що оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю

від 25 липня 2001 року, виданий на ім`я ОСОБА_9, посвідчує право власності останньої на дві земельні ділянки, площею 0,10 га та

0,20 га, які прилеглі одна до одної, і суміжних землекористувачів - фізичних осіб на час формування цих земельних ділянок та набуття їх у власність ОСОБА_5 ще не було. При цьому вищевказаний державний акт на право приватної власності на землю спочатку посвідчував право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 0,10 га, набутої нею за договором дарування від 02 липня 2001 року,

а у подальшому до нього було внесено зміни відповідно до чинної на той час Інструкції № 43, які посвідчували право власності ОСОБА_5 на іншу належну їй земельну ділянку, площею 0,20 га, набуту нею за договором дарування від 17 грудня 2001 року.

Таким чином, земельні ділянки, набуті 28 жовтня 2005 року ОСОБА_1,

у часі були сформовані пізніше, ніж формування земельних ділянок, які належать ОСОБА_5, а відтак, накладення меж земельної ділянки відповідачки на земельну ділянку позивачки, згідно з державних актів на право власності на земельні ділянки, бути не могло.

Пред`являючи позов про визнання державного акту на право приватної власності на землю від 25 липня 2001 року, що виданий на ім`я ОСОБА_9, ОСОБА_1 ставила питання лише щодо земельної ділянки відповідачки, площею 0,10 га, а як на підставу для визнання вказаного державного акту недійсним посилалася на те, що до цього правовстановлюючого документа було внесено зміни щодо розміру та конфігурації земельної ділянки і не внесено загальний розмір земельної ділянки. При цьому технічні матеріали по виготовленню державного

акту оформлялися ОСОБА_5 лише на земельну ділянку, площею 0,10 га.

Зазначені доводи ОСОБА_1 є безпідставними, що вірно на підставі належним чином оцінених доказів встановлено апеляційним судом.

Згідно з пунктом 3.9 Інструкції № 43, у разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Як вірно встановлено судом, ОСОБА_5 є єдиним власником двох земельних ділянок, площею 0,10 га і 0,20 га, на підставі договорів дарування від 02 липня 2001 року та 17 грудня 2001 року відповідно. Оскільки державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, було видано 25 липня 2001 року, то після набуття 17 грудня

2001 року права власності на іншу суміжну земельну ділянку, площею

0,20 га, до вказаного державного акту було внесено зміни відповідно

до чинної на той час вищевказаної Інструкції № 43. Унаслідок внесених змін до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку станом на 17 грудня 2001 року фактичний опис меж земельних ділянок не змінився.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позивачка не довела своїх вимог про визнання державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_5

від 25 липня 2001 року недійсним, як і не довела, що відповідачка встановила огорожу усупереч меж, визначених у виданому їй правовстановлюючому документі (державному акті від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816). При цьому ОСОБА_5 як на обґрунтування своїх заперечень проти позову, посилалася на правомірність свого користування земельною ділянкою, згідно з виданим їй державним актом від 25 липня 2001 року, заперечувала факт зміщення нею огорожі, стверджувала, що огорожа не зміщувалася з моменту набуття нею

у власність земельних ділянок.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд без належної правової оцінки відхилив посилання позивачки на акт обстеження земельної ділянки від 03 серпня 2017 року № 16.2-5/41, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 03 серпня 2017 року

№ 16.5-02/62, постанову про накладення адміністративного стягнення

від 15 серпня 2017 року № 16.5-04/17, згідно з яких ОСОБА_5 самовільно встановила огорожу, знищила огорожу та межові знаки земельної ділянки ОСОБА_1, не заслуговують на увагу, оскільки у цих документах, складених управлінням контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, відсутні дані про встановлення уповноваженими особами тієї обставини, що ОСОБА_5 належать дві земельні ділянки, загальною площею 0,30 га. Такі документи не містять даних стосовно того, яка загальна площа землі у фактичному користуванні ОСОБА_5, та що у разі зменшення на площу 0,0386 га земельна ділянка ОСОБА_5 становитиме менше, ніж визначено її державним актом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані

з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається, було проведено судову земельно-технічну експертизу від 05 грудня 2018 року № 306, в якій зазначено: у фактичному користуванні ОСОБА_5 має бути земельна ділянка саме площею 0,10 га згідно з державного акту від 25 липня 2001 року № 029816; договір дарування земельної ділянки, площею 0,20 га, укладено 17 грудня 2001 року, а державний акт на право приватної власності на землю видано 25 липня 2001 року; визначити де саме знаходиться земельна ділянка, площею 0,20 га, та хто є суміжними землекористувачами не надається можливим.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Разом з тим, як вірно зазначив апеляційний суд, експертом не було встановлено, що інша земельна ділянка, площею 0,20 га, була подарована ОСОБА_5 17 грудня 2001 року, у зв`язку з чим до державного акту на право приватної власності на землю від 25 липня 2001 року

№ 029816 було внесено зміни з дотриманням вимог чинної на той час Інструкції № 43. Крім того, експертом не було встановлено, що земельна ділянка, площею 0,10 га, взагалі не межує із земельною ділянкою

ОСОБА_1, оскільки відділена від неї іншою земельною ділянкою ОСОБА_5, площею 0,20 га. При цьому відповідь експерта про те, що у користуванні ОСОБА_5 має бути земельна ділянка, площею 0,10 га, є помилковою, оскільки у матеріалах справи міститься договір дарування земельної ділянки, площею 0,20 га, від 17 грудня

2001 року та державний акт ОСОБА_2., з внесеними змінами, котрий містять опис меж земельної ділянки.

Таким чином, без установлення тієї обставини, що згідно з державним актом від 25 липня 2001 року ОСОБА_5 є власником двох земельних ділянок (площею 0,10 га та 0,20 га), не може бути взятий

до уваги висновок експерта про те, що фактичний порядок користування не відповідає правовстановлюючим документам сторін.

Апеляційним судом вірно зазначено, що станом на момент видачі державних актів ОСОБА_14 від 20 червня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 036454 та ОСОБА_10 від 06 грудня 2001 року серії І-ЗКМ № 037337 (попередні власники земельних ділянок, які відчужили їх за договорами дарування ОСОБА_9 від 02 липня 2001 року та від 17 грудня 2001 року відповідно), а також на час видачі 25 липня 2001 року державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_9 та у подальшому внесення змін до нього (17 грудня 2001 року) межі земельних ділянок були встановлені в натурі (на місцевості), про що свідчить також опис меж суміжної земельної ділянки відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_12 серії ЗК № 041508 та ОСОБА_11 серії ЗК № 041507, а також ОСОБА_1 серії ЗК № 041685.

Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачка

не довела належними та допустимими доказами тієї обставини, чи існує накладання (яка його конфігурація, площа), зокрема, між земельною ділянкою ОСОБА_5, площею 0,10 га, про яку ОСОБА_1 вказувала у позовній заяві, та земельною ділянкою ОСОБА_1, зазначаючи, що саме з нею межує її земельна ділянка, оскільки земельна ділянка ОСОБА_5, площею 0,10 га, не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1, так як між ними розташована інша земельна ділянка ОСОБА_5, площею 0,20 га (згідно з державного акту

від 25 липня 2001 року серії ІІІ-ЗК № 029816).

Враховуючи те, що позовні вимоги про визнання державного акту на право приватної власності відповідачки на земельну ділянку, площею 0,10 га, недійсним, а також про усунення відповідачкою перешкод у користуванні власністю позивачки шляхом звільнення частини земельної ділянки, площею 0,0386 га, є недоведеними, похідні вимоги позивачки про відшкодування майнової та моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що під час апеляційного перегляду справи

у порушення процесуальних строків апеляційний суд прийняв доповнення відповідачки до апеляційної скарги, до яких, крім іншого, було додано нові докази, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, які були покладені в основу мотивувальної частини оскаржуваної постанови,

є безпідставними, так як протокольною ухвалою апеляційного суду

від 03 грудня 2020 року відповідачці було відмовлено як у приєднанні

до матеріалів справи нових доказів, так і у прийнятті доповнення до апеляційної скарги (т. 2, а. с. 103-106)

Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують,

на законність судового рішення апеляційного суду не впливають,

а в основному направленні на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.