розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства "Житниця", Ярмолинецької районної державної адміністрації Ярмолинецького району Хмельницької області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1, звертаючись до суду з вказаним позовом зазначала, що є власником земельної ділянки, розташованої на території Жилинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області. В 2006 році між СФГ "Житниця" та Ярмолинецькою районною державною адміністрацією Ярмолинецького району Хмельницької області (далі -Ярмолинецька РДА) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 73,53 га, до складу якої включено і належну їй на праві власності земельну ділянку площею 36 га. У зв`язку з відсутністю нормативної грошової оцінки переданої в оренду земельної ділянки неможливо визначити розмір орендної плати, яка підлягає сплаті орендарем СФГ "Житниця" на користь орендодавця Ярмолинецької РДА. Оскільки орендна плата складає предмет договору оренди, тому на підставі статей 203, 215 ЦК України оспорюваний правочин, а саме договір оренди земельної ділянки від 26 січня 2006 року підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Кульбаби А. В. позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 73,53 га, що призначена для ведення фермерського господарства і розташована за межами населеного пункту села Жилинці Ярмолинецького району Хмельницької області, кадастровий номер 6825883000:02:013:0010, який укладено 26 січня 2006 року між Ярмолинецькою РДА та СФГ "Житниця" і зареєстрований у Ярмолинецькому районному відділі Хмельницької регіональної філії ДП ЦДЗК, про що 26 січня 2006 року вчинено запис № 040676500001. Стягнуто з відповідачів у дохід держави по 384,20 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач є власником частини земельної ділянки, яка перебуває в оренді, орендодавцем якої є орган державної влади, тому розрахунок і сплата орендної плати без визначення нормативної грошової оцінки землі порушує право ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що права та інтереси позивача ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, що включена до складу земель, які перебувають в оренді СФГ "Житниця" не порушені, оскільки договірні відносини щодо оренди земельної ділянки існують між орендодавцем Ярмолинецькою РДА та орендарем СФГ "Житниця" на підставі оспорюваного договору оренди від 26 січня 2006 року, і порядок оплати за користування орендованою земельною ділянкою без визначення показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки ніяким чином не порушує прав позивача, як власника частини земельної ділянки площею 36 га, яка включена до складу орендованої землі площею 73,53 га.

Оспорюваний правочин в частині встановлення умов щодо оплати за користування орендованою земельною ділянкою та визначення розміру орендної плати не впливає на обсяг прав та інтересів власника землі позивача ОСОБА_1, тому відсутні правові підстави для захисту її прав та інтересів за відсутності об`єктивних даних щодо їх порушення з боку відповідачів.

Крім того, станом на 26 січня 2006 року, дату укладення спірного договору, ОСОБА_1 не набула жодних прав на спірну земельну ділянку площею 36 га, оскільки право власності у неї виникло на підставі договорів купівлі-продажу від 15 червня 2015 року, а рішення про державну реєстрацію прав на цю земельну ділянку прийнято державним реєстратором 09 серпня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

15 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено обставини справи. Заявник зазначає, що судовими рішеннями в справі № 924/327/17 встановлено, що місце розташування земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_1 орієнтовно співпадає з місцем розташування земельної ділянки СФГ "Житниця", кадастровий номер 6825883000:02:013:0010. Заявник вказує, що встановлені обставини стосовно певної особи рішенням суду у одній справі не доказуються при розгляд іншої справи. У зв`язку з відсутністю нормативної грошової оцінки переданої в оренду земельної ділянки, на підставі статей 203, 215 ЦК України договір оренди земельної ділянки від 26 січня 2006 року підлягає визнанню недійсним.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року СФГ "Житниця" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 36 га, що призначена для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825883000:02:013:0063. Підстава виникнення права власності - договори купівлі-продажу земельних ділянок від 15 червня 2015 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42468631 від 09 серпня 2018 року (а. с. 18 - 50, 149 - 151).

26 січня 2006 року між Ярмолинецькою РДА та СФГ "Житниця" укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 73,53 га, кадастровий номер 6825883000:02:013:0010, строком на 49 років, на території Жилинецької сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області за межами населеного пункту, який зареєстрований у Ярмолинецькому районному відділі Хмельницької регіональної філії ДП ЦДЗК, про що 26 січня 2006 року за № 040676500001 вчинено відповідний запис (а. с. 7 - 10).

В листі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 грудня 2016 року № 27-22-0.2-22444/23-16 зазначено, що місце розташування вищезазначених земельних ділянок, належних позивачу, орієнтовно співпадає з місцем розташування орендованої земельної ділянки СФГ "Житниця" площею 73,53 га, кадастровий номер 6825883000:02:013:0010 (а. с. 16 - 17).

За повідомленнями відділу в Ярмолинецькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23 лютого 2017 року та 03 жовтня 2019 року передача в оренду земельної ділянки СФГ "Житниця" площею 73,53 га відбулася без проекту землеустрою та технічної документації з нормативної грошової оцінки. Проект землеустрою та технічна документація з нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки відсутні.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2019 року було встановлено, що місце розташування земельних ділянок, переданих у власність ОСОБА_1 орієнтовно співпадає з місцем розташування земельної ділянки СФГ "Житниця", кадастровий номер 6825883000:02:013:0010 (а. с. 127 - 140).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (2535-12) ). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язковим є проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Враховуючи викладене, права позивача, як власника земельної ділянки, що включена до складу земель, які перебувають в оренді СФГ "Житниця" не порушені, оскільки договірні відносини щодо оренди земельної ділянки існують між орендодавцем Ярмолинецькою РДА та орендарем СФГ "Житниця" на підставі оспорюваного договору оренди від 26 січня 2006 року, і порядок оплати за користування орендованою земельною ділянкою без визначення показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки не порушує прав позивача, як власника частини земельної ділянки площею 36 га, яка включена до складу орендованої землі площею 73,53 га, оскільки станом на 26 січня 2006 року, дату укладення оспорюваного договору, ОСОБА_1 не мала прав на спірну земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.