Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 522/7453/15-ц

провадження № 61-41685св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовська Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрова Є. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", банк), третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.

Позов мотивований тим, що 30 травня 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1501/0508/71-103, відповідно до якого банк зобов`язався надати ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 104 000 дол. США, зі сплатою 11, 9 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 30 грудня 2025 року.

30 травня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1501/0508/71-103 між ПАТ "Сведбанк" та позивачкою був укладений договір поруки №1501/0508/71-103-Р-1, за яким ОСОБА_1 зобов`язалась у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.

07 червня 2010 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, згідно умов якого, змінено процентну ставку по кредитному договору з 11,9 % до 13,40 %. Позивачка вказувала, що зазначений договір від 07 червня 2010 року вона не підписувала. Тобто банк, без згоди на те поручителя за кредитним договором, збільшив обсяг її відповідальності, що, на її думку, є підставою для припинення поруки з 07 червня 2010 року відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.

15 червня 2012 року ПАТ "Сведбанк" відступив право вимоги за кредитним договором та договором поруки ПАТ "Альфа-Банк".

ОСОБА_1 просила:

визнати поруку, встановлену за укладеним між АТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 договором поруки №1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року, припиненою з 07 червня 2010 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси в складі судді: Свяченої Ю. Б. від 22 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа-Банк", за участю третьої особи: ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою задоволено.

Визнано договір поруки №1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року, укладений між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 припиненим з 07 червня 2010 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 07 червня 2010 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, згідно умов якого, було змінено процентну ставку по кредитному договору з 11,9 % до 13,40 %. Зазначений договір позивачка не підписувала. Тобто банк, без згоди поручителя за кредитним договором, збільшив обсяг її відповідальності. Відповідно до пункту 11 договору поруки будь-які зміни до основного зобов`язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договором, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни. Про зміну відсоткової ставки ОСОБА_1 не була повідомлена банком, як передбачено п. 11 договору поруки № 1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року. Жодних листів на її адресу з цього приводу не надходило. У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. У пункті 11 договору поруки чітко визначена необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки. Оскільки підвищення процентної ставки за основним зобов`язанням відбулось без відповідного повідомлення про це позивачки, як поручителя за кредитним договором, то є підстави для визнання поруки № 1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року припиненою від 07 червня 2010 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси в складі судді: Свяченої Ю. Б. від 27 лютого 2017 року в задоволенні заяви представника відповідача ПАТ "Альфа-Банк" про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що представник відповідача не довів, що він не з`явився в судове засідання з поважних причин, а відповідно не довів, що розгляд справи слід було відкласти через його неявку. Стосовно другої частини підстави для перегляду заочного рішення, то суд вважав, що представником відповідача не наведено та не представлено жодного доказу, що має істотне значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Альфа-Банк" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за матеріалами справи після скасування ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду і направлення справи для продовження розгляду, суд першої інстанції жодного разу не надіслав судову повістку за юридичним адресом відповідача ПАТ "Альфа Банк". Таким чином, приймаються доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи за відсутності належного повідомлення відповідача про дату, час і місце засідання суду, що згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вказав, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року у справі №520/17673/14-ц за позовом ПАТ "Альфа Банк" стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року та договором поруки № 1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року заборгованість станом на 10 жовтня 2014 року в загальній сумі 1 150 340,24 грн. Судове рішення набрало законної сили та приведено до примусового виконання. Позов ПАТ "Альфа Банк" про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором було пред`явлено до Київського районного суду м. Одеси 22 грудня 2014 року; рішення у даній справі ухвалено 20 квітня 2016 року (справа № 520/17673/14-ц). Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа Банк" про визнання поруки припиненою було пред`явлено до Приморського районного суду м. Одеси 10 квітня 2015 року, рішення у даній справі ухвалено в порядку заочного розгляду справи 22 вересня 2016 року (справа № 522/7453/15-ц). Таким чином, судове рішення у справі № 522/7453/15-ц ухвалено після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/17673/14-ц. Не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором. За наявності чинного судового рішення про стягнення з поручителя кредитної заборгованості є безпідставним у справі, що переглядається в апеляційному порядку, надавати оцінку доведеності наявності чи відсутності передбачених частиною 1 статті 559 ЦК України підстав припинення поруки ОСОБА_1 . При ухваленні рішення про задоволення позову суд першої інстанції вказані обставини не врахував, що має наслідком скасування рішення та ухвалення в апеляційному порядку нового рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду Київським районним судом м. Одеси справи №520/17673/14-ц обставини щодо чинності/припинення поруки ОСОБА_1, правові наслідки укладення позичальником ОСОБА_2 договору про внесення змін та доповнень № 2 від 07 червня 2010 року для поручителя ОСОБА_1, необхідність застосування до спірних взаємовідносин частини першої статті 559 ЦК України не досліджувалися та не встановлювалися.

Вказує, що до укладення Договору про внесення змін та доповнень № 2 від 07 червня 2010 року розмір відповідальності поручителя складав 245 440,00 дол. США, а після його укладення - 252 288,80 дол. США. Тому розмір відповідальності поручителя ОСОБА_1 збільшився на 6 848,80 дол. США.

У жовтні 2018 року ПАТ "Альфа-Банк" засобами поштового зв`язку направив відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_3, в якому просить касаційну скаргу відхилити. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що 20 квітня 2016 року Київським районним суд м. Одеси стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2,, ОСОБА_1 по справі № 520/17673/14-ц. Рішення набрало законної сили, ПАТ "Альфа-Банк" отримав виконавчі листи про стягнення заборгованості з відповідачів. На дату ухвалення заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року в справі № 522/7453/15-ц, рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року в справі 520/17673/14-ц не оскаржувалося, рішення не скасовано. Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень частини 4 статті 559 ЦК України немає.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, за яким надано кредит у розмірі 104 000 дол. США на строк по 30 грудня 2025 року зі сплатою 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом.

За умовами договору № 1501/0508/71-103: кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_4 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 ; позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за попередній місяць, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фінансових платежів (ануїтетний платіж) у сумі 1 180 дол. США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця; за рахунок ануїтетного платежу позичальник зобов`язується щомісяця здійснювати у першу чергу погашення суми нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору процентів, а за рахунок залишку суми - погашення частини кредиту.

Між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки №1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року, за яким поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року у сумі 104 000 дол. США строком до 30 грудня 2025 року з процентною ставкою 11,9% річних за їх використання; кредитний договір №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, а також додаткові угоди до нього, які будуть укладені між банком та позичальником та будуть невід`ємною частиною кредитного договору №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, іменуються як "Основне зобов`язання". За умовами договору поруки сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором або змінити його умови; сторони домовилися, що будь-які зміни до основного зобов`язання", крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим Договором, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни.

Між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 від 7 червня 2010 року до кредитного договору №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року, за змістом якого, зокрема, сторони домовились пункт 1.3 кредитного договору викласти в наступній редакції: "1.3. Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі: 1.3.1. 11,9 % річних за період від дати укладення цього Договору по 7 червня 2010 року включно. 1.3.2. 7 % річних за період користування кредитом з 8 червня 2010 року по 9 травня 2011 року. 1.3.3. 10% річних за користування кредитом з 10 травня 2011 року по 9 травня 2012 року. 1.3.4. 13,40 % річних за період користування кредитом з 10 травня 2012 року по 30 грудня 2025 року".

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги.

15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа Банк" укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, за яким до ПАТ "Альфа Банк", зокрема, перейшло право вимоги за Кредитним договором №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року та забезпечувальним договором.

ПАТ "Альфа Банк" є новим кредитором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року у справі № 520/17673/14-ц за позовом ПАТ "Альфа Банк" стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором №1501/0508/71-103 від 30 травня 2008 року та договором поруки № 1501/0508/71-103-Р-1 від 30 травня 2008 року заборгованість станом на 10 жовтня 2014 року в загальній сумі 1 150 340,24 грн. Судове рішення набрало законної сили та приведено до примусового виконання.

У рішенні Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року у справі № 520/17673/14-ц вказано, що "доводи сторони відповідача ОСОБА_1 про фальшивість доказів по справі, суд не приймає до уваги, оскільки всупереч положень частини першої статті 60 ЦПК України стороною відповідача ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. Крім того, систематичне подання представником ОСОБА_5 заяв про відкладення судового засідання, та подальшу відсутність у судових засіданнях, суд розцінює як зловживання процесуальними правами та недобросовісне виконання процесуальних обов`язків, спрямоване на затягування розгляду справи. У ході розгляду справи судом ухвалою суду від 03 червня 2015 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судового рішення по цивільній справі № 522/7453/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа-банк", за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. Судом досліджено ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2015 року, якою залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа-Банк", за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "Альфа Банк" підлягають задоволенню у повному обсязі, так як законні та обґрунтовані".

Позов ПАТ "Альфа Банк" про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором було пред`явлено до Київського районного суду м. Одеси 22 грудня 2014 року; рішення у даній справі ухвалено 20 квітня 2016 року (справа №520/17673/14-ц). Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа Банк" про визнання поруки припиненою було пред`явлено до Приморського районного суду м. Одеси 10 квітня 2015 року, рішення у даній справі ухвалено в порядку заочного розгляду справи 22 вересня 2016 року (справа № 522/7453/15-ц). Таким чином, судове рішення у справі № 522/7453/15-ц ухвалено після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 520/17673/14-ц.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

"закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зазначено, що

"визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що

"необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим"

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, а тому зробив обґрунтований висновок, що не може бути припиненою порука за наявності рішення про стягнення з поручителя на користь кредитора заборгованості за кредитним договором та про відмову в позові.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржену постанова апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук