Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 161/14986/18

провадження № 61-21390св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк", приватне підприємство "Технобуд", уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенко Ігор Іванович, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2019 року у складі судді: Івасюти Л. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПАТ "Західінкомбанк", уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенко І. І., ПП "Технобуд", ТОВ "Фінансова компанія "Профкапітал", про визнання поруки припиненою.

Позов мотивований тим, що 12 лютого 2007 року між ПАТ "Західінкомбанк" та ПП "Технобуд" укладено кредитний договір № 1202/07-189, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відкритої кредитної лінії у розмірі 450 000 грн із сплатою 18 % річних на строк до 12 лютого 2014 року.

16 лютого 2007 року між банком, ПП "Технобуд" і ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1602/07-189-2.

Додатковим договором від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору № 1202/07-189 було змінено відсоткову ставку. Зокрема, змінено фіксовану відсоткову ставку з 18 % на 23 %. Крім того, даним договором додано до кредитного договору новий пункт 3.2.3, що у разі порушення термінів сплати процентів, невиконання графіку погашення кредитної заборгованості та інше, порушення позичальником та/або поручителем умови договору застави та/або іпотеки щодо страхування предмету застави та/або іпотеки процентна ставка за користування кредитними коштами збільшується на 5 % річних.

Позивач вказувала, що про дану додаткову угоду їй, як поручителю, стало відомо тільки під час розгляду справи про перегляд заочного рішення суду в жовтні - грудні 2017 року. Безпосередньо у п. 3.2.16 додаткового договору вказано, що "порушення позичальником та/або поручителем" умов договору, є підставою збільшення відповідальності на 5 % річних. Поручителя ніхто не повідомляв про такі зміни у кредитному договорі, згідно з якими її відповідальність як поручителя істотно збільшується. Крім того, даний пункт було додано до кредитного договору як новий пункт і вона не мала змоги передбачити, що у кредитний договір можуть вноситися інші пункти без її згоди і повідомлення її як поручителя. Оскільки у кредитний договір вносилися нові пункти щодо збільшення відповідальності поручителя, то відповідно до вимог закону, її повинні були повідомити про такі зміни у кредитному договорі, так як таких умов у кредитному договорі на час підписання нею договору поруки не було. Таким чином, зазначає, що зміна умов кредитного договору без її згоди є порушенням її прав як поручителя, оскільки без її відома банк збільшив її відповідальність, як збільшенням процентної ставки, так і внесенням нової умови про збільшення процентної ставки.

ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки № 1602/07-189-2, укладеним 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, ПП "Технобуд" і ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 12 лютого 2007 року між ПАТ "Західінкомбанк" та ПП "Технобуд" було укладено кредитний договір № 1202/07-189. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1202/07-189, 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ та ПП "Технобуд" і ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1602/07-189-2. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2017 року у справі № 2-7356/10-ц за позовом ПАТ "Західінкомбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Західінкомбанк" заборгованість за кредитним договором № 1202/07-189 від 12 лютого 2007 року в розмірі 568 789,66 грн та судові витрати. Постановою апеляційного суду Волинської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2017 року у даній справі у частині стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_2, як солідарного боржника із позичальником приватним підприємством "Технобуд" на користь публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" заборгованість за кредитним договором № 1202/07-189 від 12 лютого 2007 року у розмірі 568 789,66 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1, як солідарного боржника із позичальником приватним підприємством "Технобуд" на користь публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" заборгованість за кредитним договором № 1202/07-189 від 12 лютого 2007 року у розмірі 568 789,66 грн. У іншій частині рішення суду від 12 грудня 2017 року у справі № 2-7356/10-ц залишено без змін. Враховуючи, що є рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлена чинність договору поруки № 1602/07-189-2, укладеного в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ та ПП "Технобуд" і ОСОБА_1, і на цій підставі стягнуто заборгованість на користь кредитора, суд першої інстанції зробив висновок, що у даному випадку відсутні правові підстави для визнання вказаної поруки припиненою, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями від 12 грудня 2017 року та 20 березня 2018 року, які набрали законної сили дано правову оцінку збільшення банком процентної ставки за кредитним договором, поруки ОСОБА_1 та констатовано про наявність підстав для її солідарної відповідальності за кредитними зобов`язаннями, які виникли станом на 15 листопада 2017 року. Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає. За таких обставин суд першої інстанції, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, та зробив обґрунтований висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить: скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог; вирішити питання щодо судових витрат. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що сторона відповідача не повідомила поручителя про збільшення відсоткової ставки, про суму заборгованості позичальника перед банком, про обов`язкову оплату суми боргу від кредитора. Однак дані обставини чомусь залишилися поза увагою судів обох інстанцій. Обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Однак у договорі поруки не передбачено можливості зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди. А отже позивач як поручитель не давала згоди на зміну основного зобов`язання. Позивача як поручителя було вказано у додатковому договорі, а тому поручителя повинні були б хоча б повідомити про укладення такого додаткового договору. Тим більше, що у кредитний договір вносилися нові пункти про збільшення відповідальності поручителя із вказівкою суми відсотків, то відповідно до вимог закону, повинні були б повідомити про такі зміни у основному кредитному договорі, так як таких умов у кредитному договорі на час підписання договору поруки не було. Крім того, судами як першої інстанції, так і апеляційної інстанції не встановлено, що і позичальник був належним чином повідомлений про збільшення відсоткової ставки, оскільки це не його підпис у додатковій угоді, що вбачається неозброєнним оком. А оскільки дане підприємство не існує, то і ніхто не оскаржив даний додатковий договір, що також є порушенням прав позивача як поручителя.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 12 лютого 2007 року між ПАТ "Західінкомбанк" та ПП "Технобуд" було укладено кредитний договір № 1202/07-189, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відкритої кредитної лінії у розмірі 450 000 грн із сплатою 18% річних на строк до 12 лютого 2014 року.

16 лютого 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1202/07-189, між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, ПП "Технобуд" і ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1602/07-189-2, згідно якого поручитель приймає на себе зобов`язання при невиконанні позичальником зобов`язань перед кредитором погасити нараховані за користування кредитними коштами відсотки в розмірі, передбаченому в кредитному договорі та додатковими до нього договорами.

13 лютого 2019 року між ПАТ "Західінкомбанк", яке є правонаступником КБ "Західінкомбанк", та ТОВ "Фінансова компанія "Профкапітал" був укладений договір № 2018-12-29-000001-6 купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, ПАТ "Західінкомбанк" передало ТОВ "Фінансова компанія "Профкапітал", а ТОВ "Фінансова компанія "Профкапітал" прийняло у права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають: право вимоги до боржників, які виникли за укладеними договорами, в тому числі, за договором поруки № 1602/07-189-2, укладеним 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, ПП "Технобуд" і ОСОБА_1 .

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що "з дати набрання чинності ГПК України (1798-12) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що "законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України (1798-12) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок, що "до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18). Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці".

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, спір виник щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання і сторонами основного зобов`язання є юридичні особи. Тому судам слід було закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

У Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що "зміни до ЦПК України (1618-15) , внесені Законом № 460-IX (460-20) , пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX (460-20) вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX (460-20) абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: "Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі". Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX (460-20) роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції".

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції Закону № 460-IX (460-20) , роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, щооскаржені рішення слід скасувати та закрити провадження у справі. У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявлене клопотання про вирішення питання щодо судових витрат. У пункті 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. ОСОБА_1 сплатила 704,8 грн за подання позову, 1 057,20 грн за подання апеляційної скарги, 1 536,80 грн за подання касаційної скарги. Тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір підлягає поверненню.

Керуючись статтями 255, 409, 400, 414 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 256 (в редакції, чинній станом з 08 лютого 2020 року), 416 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 161/14986/18 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенко Ігоря Івановича, публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", приватного підприємства "Технобуд", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" про визнання поруки припиненою закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 серпня 2019 року та постанова Волинського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року втрачають законну силу.

Клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання щодо судових витрат задовольнити.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 704,8 грн судового збору сплаченого при поданні позовної заяви, що внесений згідно квитанції № 0.0.1139533037.1 від 20 вересня 2018 року на розрахунковий рахунок № 31216206003002, отримувач - УК у м. Луцьку, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38009628.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 1 057,20 грн судового збору сплаченого при поданні апеляційної скарги, що внесений згідно квитанції № 0.0.1475632085.1 від 24 вересня 2019 року на розрахунковий рахунок № 34310206080003, отримувач - УК у м. Луцьку, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38009628.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 1 536,80 грн судового збору сплаченого при поданні касаційної скарги, що внесений згідно квитанції № 0.0.1536777899.1 від 27 листопада 2019 року на розрахунковий рахунок UA678999980000031219207026007, отримувач - УК у Печерському районі, код банку отримувача - 899998, код отримувача - 38004897.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук