У листопаді 2014 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3, і ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування жилим будинком, усунення перешкод у встановленні додаткового газового обладнання.

Позов мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить відповідачці ОСОБА_4 на підставі договору дарування. Вони постійно проживають у спірному будинку та зареєстровані як члени сім`ї колишнього власника ОСОБА_5, який був рідним батьком померлого чоловіка ОСОБА_1 . Відповідачка зареєстрована за іншою адресою, у спірний будинок вселилася лише у 2001 році, та з того часу встановила власний порядок користування жилим будинком, який перешкоджає їм користуватися в повному обсязі комунальними послугами, а також обладнати частину будинку, де вони проживають, додатковим опалювальним пристроєм, що порушує їх права та законні інтереси. Просили встановити порядок користування жилим будинком АДРЕСА_1, виділивши їм в користування жилі кімнати: літ. 1-3 площею 6,3 кв. м, літ. 1-2 площею 14,3 кв. м, літ. 1 площею 8,75 кв. м, а інші кімнати залишити в користуванні відповідачки, а також зобов`язати останню не перешкоджати їм обладнати виділену площу додатковим газовим опалювальним пристроєм.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні будинком та виселення.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вона є власником спірного будинку на підставі договору дарування від 01 серпня 1995 року, укладеного її рідним батьком ОСОБА_5, який помер у 1999 році. Після смерті батька, без її згоди, у домоволодіння вселився її рідний брат ОСОБА_6 разом з дружиною та дітьми - позивачами за первісним позовом. ІНФОРМАЦІЯ_1 брат помер, проте члени його сім`ї, на її вимогу, відмовились виселитися з будинку та продовжують проживати в ньому до теперішнього часу, посилаючись на свою реєстрацію у домоволодінні.

Оскільки вона є власником домоволодіння, а позивачі не є членами її родини, просила суд усунути перешкоди у користуванні своєю власністю - будинком АДРЕСА_1, зобов`язати ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах інваліда дитинства ОСОБА_3, і ОСОБА_3 звільнити спірний будинок від належного їм майна, передавши їй ключі, виселити їх з домоволодіння та визнати такими, що втратили право користування ним.

Справа розглядалась судами неодноразово

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Останнім рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 27 січня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах інваліда дитинства ОСОБА_3, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Припинено право ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 користування будинком АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах інваліда дитинства ОСОБА_3, ОСОБА_3 звільнити жилий будинок АДРЕСА_1 від належного їм майна та передати ключі від домоволодіння ОСОБА_4 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що власником спірного майна з 1995 року є ОСОБА_4, а позивачі за первісним позовом вселились у спірний будинок в якості члена сім`ї попереднього власника ОСОБА_7, який помер у 1999 році, і набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Оскільки спільним побутом із ОСОБА_4 вони не пов`язані, тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3, задоволено, рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідачка ОСОБА_4 після отримання спірного будинку в дар тривалий час в ньому не проживала та була обізнана про проживання позивачів у ньому, оскільки в будинку проживали її батько і брат із сім`єю (позивачами у справі). Суд врахував, що спірний будинок фактично розділений на дві окремі частини, в яких проживають сторони, та мають окремі особові рахунки. Спірний будинок є єдиним житлом позивачів, які тривалий час у ньому проживають (більше 20 років), сплачують витрати на його утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі, а тому мають тривалий зв`язок із спірним будинком як із житлом, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені первісного позову до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося, у зв`язку із чим рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося в силу вимог статті 367 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду щодо відмови в задоволенні її позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм матеріального і процесуального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Зазначає, що її право, як нового власника майна, підлягає захисту в обраний нею спосіб, відповідачі не є власниками житла, не є членами її сім`ї, спільним побутом з нею не пов`язані, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про усунення перешкод власнику у здійсненні права власності шляхом виселення відповідачів зі спірного майна.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, та не оскаржується в касаційному порядку, тому на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, яка діє в інтересах особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, оскільки тривалий час проживання позивачів у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати цей будинок їх житлом в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Порушення норм процесуального права, на які вказує ОСОБА_4 в своїй касаційній сказі, не є підставою для скасування правильної по суті постанови апеляційного суду тільки з процесуальних підстав, оскільки такі не призвели до ухвалення неправильного судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 266/4713/14 з Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

У вересні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року справу № 266/4713/14 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 на підставі договору дарування, укладеного 01 серпня 1995 року між нею та ОСОБА_5, є власником домоволодіння АДРЕСА_1 .

У спірному домоволодінні проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 з 04 вересня 1993 року постійно, її донька ОСОБА_3, син ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З 23 липня 1986 року був зареєстрований чоловік позивачки ОСОБА_6, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Спір між сторонами виник щодо користування спірним будинком.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За приписами частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Із змісту ухвали Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_3, вбачається, що суд дійшов висновку, що ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи відповідно до вимог частини першої статті 369 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року в справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) зроблено висновок, що "приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи".

У цій справі, з урахуванням меж апеляційного оскарження, ОСОБА_4 заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні будинком та виселення.

Таким чином, предметом позову у цій справі є вимога немайнового характеру, у зв`язку із чим в ній неможливо визначити ціну позову.

Отже, є помилковим висновок апеляційного суду про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оскільки розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням учасників справи.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 533/430/18 (провадження № 61-11602св19).

На зазначене порушення норм процесуального права посилається заявник у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий	М. Є. Червинська
Судді:	В. С. Жданова
	А. Ю. Зайцев
	Є. В. Коротенко
	В. М. Коротун