Відповідно до постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року встановлено такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. без присутності матері; кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. без присутності матері.

За час судового розгляду певною мірою змінились обставини життя дитини, встановлений спосіб участі не в повній мірі дозволяє синові отримати повноцінну турботу, гармонійне виховання та достатнє спілкування з ним.

Зауважує, що вказане вище судове рішення щодо участі у вихованні та спілкуванні з сином приймалось на основі діючого розпорядження № 224 Дергачівської РДА від 04 травня 2017 року та висновку Дергачівської РДА від 20 грудня 2017 року.

Зважаючи, що з того часу минуло майже півтора року, а також на обставини, з якими він зіткнувся при виконанні судового рішення, він звернувся до Служби у справах дітей Дергачівського району з проханням встановити участь у вихованні сина з врахуванням цих зауважень. Отримав відповідь від Служби у справах дітей Дергачівської РДА від 18 жовтня 2018 року, де йому рекомендовано звернутися до суду з цього питання.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просивусунути йому перешкоди у вихованні та всебічному розвитку сина ОСОБА_3, визначити йому спосіб участі у спілкуванні та вихованні: кожного вівторка та четверга з 16.00 год. до 20.00 год.; в буденні дні, які є святковими, почергово через такий день з 09.00 год. до 20.00 год., кожну п`ятницю через тиждень з 16.00 год. до 20.00 год. наступної неділі; кожного року на два тижні під час відпустки для спільного відпочинку, оздоровлення дитини з правом виїзду за межі країни; у день народження сина та батька - ІНФОРМАЦІЯ_2 та 17 квітня кожного року з 09.00 год. до 15.00 год. якщо день вихідний, або з 16.00 год. до 20.00 год. якщо будній день. Зобов`язати матір дитини погоджувати з ним форми та методи виховання дитини, щеплення, відвідування дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій, всі заходи, пов`язані з психологічним, фізичним, культурним, соціальним розвитком дитини, повідомляти про захворювання дитини, відвідування лікаря, діагнози, стан дитини, необхідні ліки, про наступний запланований візит до лікаря, адреси лікарень впродовж доби з моменту виявлення хвороби. Визначити вільне спілкування з дитиною в дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах у час вільний від навчального процесу. Визначити переважне право батька забирати дитину з дошкільного або іншого закладу у визначені дні. Визначити спосіб участі батька з сином без присутності матері.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на теперішній час діє постанова Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року, якою визначено ОСОБА_1 певний спосіб участі у вихованні малолітнього сина.

При цьому зазначив, що збільшення часу для побачень, зміна способу участі батька у вихованні дитини на цей час не є доцільними і не буде сприяти гармонійному розвитку дитини, його нормальному психоемоційному стану.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 : два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_2 під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме визначені судом спосіб і порядок участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини відповідають найкращому забезпеченню інтересів цієї дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позовних вимог змінити та визначити додатковий спосіб у спілкуванні та вихованні дитини.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, а висновку апеляційного суду, в частині відмови задоволення позовних вимог, не відповідають фактичним обставинам справи.

Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, не є джерелом права, а тому посилання суду на неї є помилковим.

На думку заявника, наявним судовим рішенням у цивільній справі № 619/3051/17 вирішена лише частина питань щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні, але залишаються невирішеними інші питання, пов`язані з вказаними правовідносинами.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представник - адвокат Горшкова Г. І. просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

16 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2017 року шлюб між громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

На даний час батьки дитини проживають окремо та шлюбні стосунки не підтримують.

Розпорядженням Дергачівської райдержадміністрації Харківської області № 224 від 04 травня 2017 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_2, яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Визначено ОСОБА_1 дні участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: перший та третій тиждень місяця, 9-00 години суботи до 20-00 години неділі, за місцем проживання батька в присутності матері дитини ОСОБА_2, враховуючи думку та стан здоров`я дитини; в буденні дні з 18-00 до 20-00 години, для прогулянок поблизу місця проживання матері, як в присутності матері, так і без її присутності за попередньою домовленістю з ОСОБА_2, враховуючи думку та стан здоров`я дитини. Рекомендовано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 та визначено йому дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме:

- кожний непарний та парний вівторок та п`ятницю з 18 год. 30 хв. до 19 год. 30 хв. в присутності матері ОСОБА_2 (бабусі ОСОБА_4 або дідуся ОСОБА_5 ), за адресою: АДРЕСА_1, враховуючи думку та стан здоров`я дитини;

- кожну непарну суботу місяця з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. в присутності матері ОСОБА_2 (бабусі ОСОБА_4 або дідуся ОСОБА_5 ), як за місцем проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1, так і з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів чи парків відпочинку, враховуючи думку та стан здоров`я дитини;

- у день народження дитини, якщо ІНФОРМАЦІЯ_2 буде вихідним днем - з 09 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. в присутності матері ОСОБА_2 (бабусі ОСОБА_4 або дідуся ОСОБА_5 ), за адресою: АДРЕСА_1, або в дитячому розважальному закладі чи паркові відпочину у смт Мала Данилівна Дергачівського району Харківської області або у місті Харкові; якщо ІНФОРМАЦІЯ_2 припадає на будній день - з 08 год. 00 хв. до 08 год. 30 хв. в присутності матері ОСОБА_2 (бабусі ОСОБА_4 або дідуся ОСОБА_5 ), за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням думки та стану здоров`я дитини. В іншій частині позовів відмовлено.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року рішення районного суду змінено в частині визначення порядку та участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Абзаци 4-6 резолютивної частині рішення викладено в наступній редакції: визначено ОСОБА_1 наступний спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце та час їхнього спілкування:

- кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. без присутності матері;

- кожної суботи та неділі кожного другого та четвертого тижня місяця з 10 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. без присутності матері.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідно до висновку про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною від 28 травня 2019 року № 01-49/1744 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної державної адміністрації 21 травня 2019 року було розглянуто матеріали Дергачівського районного суду Харківської області про надання висновку щодо визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наданої КЗ "Малоданилівський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "Дзвіночок" комбінованого типу Малоданилівської селищної ради Харківської області" від 20 листопада 2018 року, дитина відвідує ІІ молодшу групу "Капітошка" зазначеного навчального закладу, а саме з 2017 року. Дитина характеризується лише позитивно, як товариський, енергійний, уважний та вихований хлопчик. Психофізичний розвиток дитини відповідає віку.

З наданої інформації дитячого футбольного клубу дошкільнят "Футбік" від 03.04.2019 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що дитина відвідує заняття зазначеного закладу з 30.07.2018 року, кожну п`ятницю та неділю з 17.15 год. до 18.00 год.

Відповідно до інформації КЗ "Центр дитячої та юнацької творчості № 1 Харківської міської ради" від 11.04.2019 року № 116, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є вихованцем зразкового художнього колективу циркової студії "Непоседы" з вересня 2018 року. Відвідує заклад щопонеділка, щосереди, щоп`ятниці з 18.00 год. до 20.00 год.

Згідно з листом КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дергачівської районної ради" від 19.04.2019 року № 258, на прийом до лікаря з приводу хвороб ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звертається мати ОСОБА_2, яка повністю виконує рекомендації щодо лікування дитини. Батько хлопчика ОСОБА_1 цікавиться станом здоров`я дитини і звертається до сімейного лікаря та інших медичних працівників за відповідною інформацією.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2018 року ВП № 57416300 встановлено, що рішення суду виконується боржником громадянкою ОСОБА_2 в повному обсязі. Вона не чинить перешкод громадянину ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Положеннями статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із частинами першою, другою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги наявність постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року, якою визначено ОСОБА_1 певний спосіб участі у вихованні малолітнього сина та яка виконується відповідачем, врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, з огляду на висновок органу опіки та піклування, дійшов правильного висновку про можливість визначення позивачеві додаткового способу участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина: два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_2 під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина.

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення інших вимог позивача щодо збільшення часу для побачень з сином та зміна способу участі батька у вихованні дитини в іншій частині на цей час не є доцільними і не будуть сприяти гармонійному розвитку дитини, його нормальному психоемоційному стану, а тому не будуть відповідати інтересам дитини.

Разом із тим, мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині судового рішення послався на норми Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

У статтях 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (254к/96-ВР) .

У статті 10 ЦПК України визначений виключний перелік законодавчих актів, відповідно до яких суд повинен розглядати справи.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV"Про міжнародні договори України" (далі - Закон № 1906-IV (1906-15) ) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах "а", "b" частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв`язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; ";ратифікація", ";прийняття", "затвердження" і "приєднання" означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов`язковість для неї договору.

При таких обставинах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зробила висновок, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України № 1906-IV (1906-15) , а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже апеляційний суд послався на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року помилково, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, а тому таке посилання слід виключити із мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Посилання позивача на встановлення йому права виїзду за межі країни разом із сином без додаткового дозволу матері є необґрунтованим, оскільки суперечить порядку виїзду за кордон дітей громадян України, визначеному Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (3857-12) , Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до вимог статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з висновками, викладеними вище, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду змінити, виключивши з мотивувальної її частини посилання на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.