розглянув у попередньому судовому засіданніу порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року вскладі судді: Новосада М. Д., та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року вскладі колегії суддів:Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності на 1/2 житлового будинку та земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 травня 2001 року ОСОБА_4 для проживання із родиною придбав у ОСОБА_5 незакінчений будівництвом жилий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, про що оформлено договір купівлі-продажу. Представником продавця ОСОБА_5 за дорученням від 01 березня 2001 року діяла дружина позивача - ОСОБА_1 . Вважаючи, що не можна вказати у договорі покупцем ОСОБА_4, оскільки його дружина ОСОБА_1 при укладенні договору представляла інтереси продавця, за порадою юристів покупцем у договорі зазначено відповідача ОСОБА_2 . До підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_4 передав кошти за придбаний об`єкт незакінченого будівництва у розмірі 4 504 грн ОСОБА_5, що підтверджується показами ОСОБА_5, який був допитаний як свідок в рамках розгляду справи № 459/2186/16-ц. Відповідач на той час не міг сплатити зазначені кошти, оскільки йому було лише 18 років, він був студентом і повністю перебував на утриманні батьків, кошти у нього були відсутні, він не працював, а навчався на платній основі. Будівництво здійснювалось виключно на кошти ОСОБА_4, отримані ним як споживчий кредит у розмірі 4 500 дол. США, та його дружини на кошти отримані за продаж успадкованого нею майна.

Позивач вказувала, що спірний житловий будинок був введений в експлуатацію 16 лютого 2012 року, про що було видано відповідну декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Оформлення права власності на спірний житловий будинок на підставі рішення виконавчого комітету м. Червонограда від 29 березня 2012 року було здійснено формально на відповідача, оскільки останній був зазначений покупцем у договорі купівлі-продажу від 14 травня 2001 року. Починаючи з придбання незакінченого будівництвом житлового будинку у 2001 році, протягом усього часу відкрито і безперервно вона та її чоловік володіли зазначеним об`єктом нерухомості. Відповідач ніколи у даному будинку не проживав і не виявляв бажання у ньому проживати. У зазначеному будинку з моменту завершення його будівництва проживали лише вона з чоловіком, їх дочка з зятем та двома онуками, здійснювали догляд та утримання даного нерухомого майна, необхідний поточний ремонт, сплачували усі поточні комунальні платежі. Відповідач з народження проживає в квартирі у АДРЕСА_2, в якій має право на 1/4 її частку. У 2016 році для оформлення субсидій позивач звернувся до сина щодо реєстрації свого фактичного місця проживання та переоформлення на нього будинку, але отримав відмову. Під час цієї розмови ОСОБА_4 зрозумів, що відповідач не визнає право власності батька на будинок і вважає його своїм.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1, та на земельну ділянку площею 0,0434 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4611800000:03:031:0052;

визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 247,5 кв. м, житлова площа 100,7 кв. м, та на Ѕ земельної ділянки площею 0,0434 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4611800000:03:031:0052.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямЧервоноградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності на Ѕ житлового будинку і земельної ділянки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 08 травня 1982 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 06 квітня 2012 року, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 14 травня 2001 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_5 незакінчений будівництвом жилий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, про що оформлено договір купівлі - продажу незакінченого будівництвом жилого будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Продавцем у договорі зазначено ОСОБА_5 в інтересах якого за дорученням від 01 березня 2001 року діяла дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_1, а покупцем син позивачки - відповідач ОСОБА_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем майна ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_6 . Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 травня 2017 року визнано договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 14 травня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за №2-466, удаваним у частині зазначення покупцем ОСОБА_2 з моменту його укладення. Визнано покупцем за договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 14 травня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-466, ОСОБА_4 . Зазначене рішення скасовано рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2017 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним та визнання покупцем за договором відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що помилковим є твердження сторони позивача про те, що спірний будинок має правовий режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4, оскільки такий не належить на праві власності жодному з подружжя. Враховуючи те, що право власності на спірний будинок відповідачем набуто правомірно, незаконність набуття права власності не встановлена судом, відсутні підстави передбачені статтею 346 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що в задоволенні позову про припинення права власності відповідача слід відмовити за безпідставністю, а у задоволенні інших позовних вимог слід відмовити як похідних.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи те, що право власності на спірний будинок відповідачем набуто правомірно, незаконність набуття права власності не встановлена судом, відсутні обставини передбачені статтею 346 ЦК України для припинення права власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України (1618-15) , ухвалив справедливе рішення, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачала.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_7 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року,в якій просить: скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову; стягнути з відповідача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивачка звернулася до суду з позовом також про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та спірної земельної ділянки на тій підставі, що спірна земельна ділянка була придбана, а спірний житловий будинок збудований нею разом з її покійним чоловіком за спільні кошти подружжя;

суд першої інстанції при прийнятті рішення керувався статтею 346 ЦК України, однак при вирішенні питання про право власності на спірний житловий будинок суд повинен був керуватися статтями 328, 331 ЦК України, а стосовно права власності на спірну земельну ділянку - статтею 120 ЗК України та статтями 377, 378 ЦК України. Однак дані норми закону, що підлягали застосуванню, були повністю залишені поза увагою;

відносно спірного житлового будинку, готовність якого на момент купівлі-продажу земельної ділянки складала лише 12 % (він являв собою лише незакінчений будівництвом фундамент) і який був збудований лише задовго після придбання земельної ділянки, при вирішенні питання про виникнення права власності на спірний будинок мова може йти лише про первинний спосіб набуття права власності, а саме набуття права власності на новостворене нерухоме майно в порядку статті 331 ЦК України.

за правилом статті 331 ЦК України власником новоствореного нерухомого майна є особа, яка зі своїх матеріалів виготовила (створила) зазначене нерухоме майно. Іншими словами, власником новозбудованого житлового будинку є особа, яка його збудувала за власні кошти. Саме ця особа є законним власником новоствореного нерухомого майна і саме вона повинна була бути зареєстрована, як власник. Якщо власником майна з тих чи інших причин "формально" була зареєстрована інша особа, то така державна реєстрація права власності є незаконною і підлягає скасуванню;

підставою первинного способу набуття права власності є юридичні факти, які у даному випадку полягають у завершенні будівництва спірного житлового будинку (створення майна) за рахунок коштів та матеріалів особи, яка виготовила (створила) річ. Тобто визначальним правопороджуючим юридичним фактом для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є факт його створення певною особою, а не факт державної реєстрації права власності, що має похідний характер. Факт державної реєстрації права власності на нерухоме майно лише декларує власника назовні по відношенню до третіх осіб (наприклад, з метою захисту прав добросовісного набувача) та визначає момент виникнення у нього права власності Однак факт державної реєстрації права власності на певну особу ніяк не може вважатися необхідною і достатньою підставою для визнання даної особи законним власником відповідного нерухомого майна, подібно як і не може вважатися законним власником нерухомого майна, що є предметом спільної сумісної власності подружжя, наприклад, лише той з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване відповідне нерухоме майно (незалежно від факту реєстрації майна на ім`я одного з подружжя, законним співвласником зазначеного майна є також і інший з подружжя, не зазначений у реєстрі).

відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідними доказами, що не були спростовані відповідачем, внаслідок завершення будови купленого об`єкта незавершеного будівництва виникла нова річ - завершене будівництвом новостворене нерухоме майно у вигляді спірного житлового будинку та приналежних господарських будівель, які були збудовані (виготовлені, створені) позивачкою та її покійним чоловіком у період шлюбу з матеріалів та за рахунок коштів, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому зазначений житловий будинок до смерті чоловіка позивачки, незалежно від формальної реєстрації його власником відповідача, відповідно до статей 331, 368 ЦК України, статей 60, 61, 70 СК України фактично належав позивачці та її покійному чоловіку на праві спільної сумісної власності і державна реєстрація права власності повинна була бути здійснена саме на них, а не на відповідача;

факт створення (зведення) спірного житлового будинку за рахунок спільних коштів позивачки та її покійного чоловіка був доведений позивачкою у суді першої інстанції цілим рядом належних та допустимих доказів, жодним чином не спростованих Відповідачем. в рамках розгляду справи № 459/2186/16-ц у позові було відмовлено лише на тій підставі, що позов було пред`явлено до неналежного відповідача. На даний же час у провадженні Червоноградського міського суду Львівської області перебуває нова справа за позовом дочки позивачки до (належного) відповідача про визнання договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом спірного житлового будинку частково недійсним у частині покупця, визнання набуття права власності відповідачем на спірний житловий будинок та земельну ділянку незаконним, а також про визнання спірного будинку і земельної ділянки такими, що на момент відкриття спадщини за фактом смерті чоловіка позивачки належали їй та її пчоловікові на праві спільної сумісної власності (справа № 459/2116/19);

відповідач жодних коштів ні на купівлю земельної ділянки, ні на будівництво даного будинку не вкладав, оскільки не мав в цей період жодних доходів, жодної участі у будівництві спірного будинку не брав, оскільки був на той час студентом і повністю знаходився на утриманні батьків. Відповідачем не було подано жодного доказу, який би свідчив про те, що він хоч якимось чином брав участь у будівництві спірного житлового будинку;

право власності на спірний будинок не виникає у відповідача автоматично внаслідок права власності на земельну ділянку, оскільки за правилами частини другої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки набуває право власності лише на зведені ним (а не іншими особами) будівлі, споруди та інше нерухоме майно. А в даному випадку спірний житловий будинок, як було доказано у суді першої інстанції, був зведений позивачкою та її покійним чоловіком.

положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності може бути встановленим також у судовому порядку, чого в даному випадку і прагнула досягнути позивачка, подавши цілий ряд доказів про факт будівництва спірного будинку з матеріалів і за рахунок коштів подружжя позивачки та її покійного чоловіка;

суд першої інстанції розглядаючи питання про право власності на спірну земельну ділянку, всупереч встановленим обставинам справи визнав доведеним той факт, що покупцем зазначеної ділянки відповідно до рішення апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2017 року по справі є відповідач, не врахувавши, однак, той факт, що зазначене рішення на той час було оскаржено у касаційному порядку і справа перебувала на розгляді Верховного Суду. Предмет даного спору за позовом до належного відповідача на даний час перебуває на розгляді Червоноградського міського суду Львівської області (справа № 459/2116/19). Таким чином, приймаючи рішення стосовно права власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які у процесі судового розгляду не було доведено, що було підставою для скасування рішення у апеляційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року: відкрито касаційне провадження у справі; відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Червоградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року та постанови Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року закрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 07 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 1609/10810/12 (провадження № 14-15цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 608/614/15-ц (провадження № 61-8128св18), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 2-1650-1/07 (провадження № 61-10227св19).

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначено, зокрема, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 08 травня 1982 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб.

14 травня 2001 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_5 незакінчений будівництвом жилий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1, про що оформлено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Продавцем у договорі зазначено ОСОБА_5 в інтересах якого за дорученням від 01 березня 2001 року діяла дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_1, а покупцем сина позивачки - ОСОБА_2

16 лютого 2012 року ОСОБА_2 надано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації індивідуального житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1

ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 06 квітня 2012 року, є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.11.2017 року №102888901.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцем ОСОБА_4 є його дочка ОСОБА_6 .

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 травня 2017 року в справі № 459/2186/16-ц позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 14 травня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-466, удаваним у частині зазначення покупцем ОСОБА_2 з моменту його укладення. Визнано покупцем за договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 14 травня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за №2-466, ОСОБА_4 .

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_2 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилено. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 травня 2017 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним та визнання покупцем за договором відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно статті 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2021 року в справі № 909/1286/19 вказано, що "згідно зі статтею 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття".

У статті 346 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Суди встановили, що право власності на спірний будинок відповідачем набуто правомірно, спірний будинок не належав на праві власності жодному з подружжя. незаконність набуття права власності не встановлена судом, відсутні обставини передбачені статтею 346 ЦК України для припинення права власності.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про припинення права власності, а в задоволенні інших позовних відмовили як в похідних.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2021 року в справі № 909/1286/19, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.