Посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту та нарахованих на нього відсотків не виконує, унаслідок чого у нього перед товариством станом на 28 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 604 441,31 грн, позивач просив звернути стягнення на предмет застави, шляхом продажу транспортного засобу з публічних торгів.У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Мобіліті", в якому просив визнати недійсними пункти 1.3.1, 1.3.2, 3.1, 2.3, 9.13 загальних умов кредитування (додаток № 2 до кредитного договору); графік погашення кредиту; кредитний договір, договір застави транспортного засобу, а також застосувати наслідки двосторонньої реституції.Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ТОВ "Порше Мобіліті" у спірному договорі з використанням положень статей 524, 533 ЦК України порушив заборону споживчого кредитування в іноземній валюті, оскільки положення договору сформовані таким чином, що зобов`язання позичальника, який отримав кредит в національній валюті, залежать від коливання курсу іноземної валюти. За умовами договору відсоткова ставка є змінною, але упродовж дії оскаржуваного договору вона не змінювалася і становила 9, 9 %, ОСОБА_1 не отримував нового графіку погашення кредиту, в той час визначення розміру платежів відповідно до курсу валют призвів до збільшення витрат ОСОБА_1 не за рахунок зміни відсоткової ставки, а за рахунок збільшення курсу долара США майже втричі, а тому пункт 1.3.1. загальних умов кредитування є несправедливим.Також кредитний договір суперечить вимогам статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктам 3.2, 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки не містить детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача, а у графіку погашення кредиту міститься виключно орієнтовна сукупна вартість, яка ввела позичальника в оману.Вважає, що умови оскаржуваного договору є дискримінаційними стосовно споживача в частині зміни відсоткової ставки, оскільки не містять максимального розміру її збільшення, пунктом 2.3 загальних умов кредитування не передбачено зменшення відсоткової ставки, а встановлено лише можливість її збільшення. Вказує, що спірний правочин не міг бути вчинений без визначення розміру платежів та без визначення строків погашення кредиту та сплати відсотків, що є істотними умовами, а тому недійсність зазначених пунктів договору має наслідком недійсності правочину в цілому.Станом на листопад 2015 року ним сплачено ТОВ "Порше Мобіліті" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 192 656,69 грн. Витрати за кредитним договором перевищили орієнтовну сукупну вартість кредиту майже втричі, у зв`язку із чим ОСОБА_1 припинив сплачувати завищені платежі та звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів як споживач фінансових послуг.

Короткий зміст рішення суду першої інстанціїРішенням Машівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2018 року позов ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково.В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 12 березня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1, у розмірі 562 625,66 грн, звернуто стягнення на заставний автомобіль "VW PASSAT B7", належний на праві власності ОСОБА_1, заставною вартістю 303 784,80 грн, шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , за ціною, встановленою на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.Частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним положень кредитного договору та договору в цілому, договору застави транспортного засобу.Визнано недійсними пункт 3.1, пункт 6.3 кредитного договору, укладеного 12 березня 2013 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 .В іншій частині зустрічного позову відмовлено.Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, не повернув кредитні кошти разом із процентами за користування ними. Таким чином, права позивача підлягають захисту шляхом звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитом у розмірі 562 625,66 грн, яка складається із: основної суми заборгованості - 424 595,42 грн; оплати чергових платежів - 69 934,12 грн; штрафу за порушення відповідачем вимог пункту 3.3. та пункту 5.5. договору - 48 605,57 грн; пені - 2 676,26 грн, 12 316,47 грн; 3% річних - 802,88 грн та 3 694,94 грн. Водночас суд вважав, що оскільки спірний кредитний договір припинив свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тобто з 17 травня 2015 року, то відсутні підстави для нарахування процентів після цієї дати, а тому позовні вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" в частині стягнення плати за користування кредитом в розмірі 11 861,92 грн задоволенню не підлягають. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" щодо стягнення інфляційних втрат, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Також вважав, що не підлягають стягненню як необґрунтовані та у зв`язку з визнанням пункту 6.3 кредитного договору недійсним сума штрафів в розмірі 3 340,47 грн, інші витрати на суму 4 200,00 грн та сума збитків в розмірі 12 000,00 грн.В частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення суду мотивовано тим, що спірний договір та загальні умови кредитування підписано сторонами, що свідчить про досягнення між ними згоди з усіх істотних умов, які в них викладені, у тому числі щодо валюти кредитування та її еквіваленту в доларах США, що допускається нормами частини другої статті 524, частини другої статті 533 ЦК України. Графік погашення кредиту містить вичерпну інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, коригування суми процентів за умовами договору здійснюється в інтересах обох сторін, споживача попереджено про валютні ризики під час виконання зобов`язання, тому відсутні підстави вважати, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків сторін, завдають шкоди споживачу. Кредит надавався позичальнику на споживчі потреби, у зв`язку із чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) про несправедливі умови в договорах. Також районний суд визнав доведеними вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання недійними пункту 3.1 кредитного договору, яким встановлено заборону дострокового повернення кредиту, пункту 6.3 кредитного договору щодо зобов`язання позичальника сплачувати витрати товариства на дії, вжиті для виконання позичальником зобов`язання, оскільки встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, а саме послуги, яка супроводжує кредит, є незаконними. Умови кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків. В іншій частині заявлені вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом не доведені та не підтверджені належними доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїПостановою Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково. Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Порше Мобіліті". В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 573 083,92 грн звернуто стягнення на заставний автомобіль "VW PASSAT B7", належний на праві власності ОСОБА_1, заставною вартістю 303 784,80 грн, шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , за ціною, встановленою на підставі висновку суб`єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.У задоволенні інших позовних вимог ТОВ "Порше Мобіліті" відмовлено.У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 667,43 грн та 1 745,83 грн, оскільки позивач має право на одержання за рахунок боржника суми інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання, передбаченого умовами кредитного договору, предметом якого є гривня. В іншій частині розмір заборгованості визначено судом правильно. Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсними пунктів 3.1, 6.3 кредитного договору, оскільки спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; банк надав позичальнику всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. доказів в підтвердження того, що на момент укладання спірного договору Позивач навмисно ввів відповідача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводиУ касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що кредит надавався саме у національній валюті, а тому стягнення заборгованості із визначенням грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті є безпідставним. Крім того, вважає, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягнення не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказує, що стягнення пені і штрафу за одне і те саме правопорушення суперечить статті 61 Конституції України. При цьому касаційна скарга містить доводи щодо незаконності та необґрунтованості судових рішень лише в частині вирішення первісного позову про звернення стягнення на предмет застави, тому з урахуванням положень статті 400 ЦПК України, у іншій частині судові рішення касаційним судом не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанціїУхвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами12 березня 2013 року між товариством та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 243 027,84 грн, що еквівалентно 29 856 доларів США, та додатковий кредит у розмірі 82 021,90 грн, що еквівалентно 10 076,40 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,90 % річних, строком на 60 місяців, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля "Volkswagen Passat B7", 2012 року випуску.На забезпечення виконання зобов`язання за зазначеним кредитним договором 19 березня 2013 року між сторонами був укладений договір застави транспортного засобу, за умовами якого відповідач передав позивачу у заставу вищевказаний автомобіль, заставною вартістю

303 784,80 грн.Відповідно до наданого позивачем розрахунку, унаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору у нього перед товариством утворилась заборгованість у розмірі 604 441,31 грн, у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет застави.Разом з тим, суди попередніх інстанцій не погодилися із розрахунком позивача та вважали, що розмір заборгованості, у рахунок якого слід звернути стягнення на предмет застави, становить 573 038,92 грн, з яких: основна сума заборгованості - 424 595,42 грн; оплата чергових платежів - 69 934,12 грн; штраф за порушення відповідачем вимог пункту 3.3. та пункту 5.5. договору - 48 605,57 грн; пеня - 2 676,26 грн, 12 316,47 грн; 3% річних - 802,88 грн та 3 694,94 грн; інфляційні втрати у розмірі 8 667,43 грн та 1 745,83 грн.Проте повністю погодитися з таким висновком судів погодитися не можна.

Позиція Верховного Суду08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.Відповідно до частин першої, сьомої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.Установивши, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет застави - належний відповідачу автомобіль "Volkswagen Passat B7", 2012 року випуску.Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості, в рахунок якої підлягає звернення стягнення на предмет застави, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке.

Щодо штрафів та пеніЦивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.За змістом пункту 8. 1 загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно.Відповідно до пункту 8. 2 загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в статті 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20% від суми кредиту.Враховуючи вищевикладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а тому у задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені у розмірі 14 992,73 грн слід відмовити.

Щодо інфляційних втратСтаттею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.Гривня є законним платіжним засобом на території України.Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертоюстатті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , Декретом Кабінету Міністрів Українивід 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулюванняі валютного контролю" (15-93) , Законом України від 23 вересня 1994 року№ 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалентв іноземній валюті.У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначаєтьсяв гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валютина день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).Суд апеляційної інстанції, звертаючи стягнення на предмет застави у рахунок погашення суми інфляційних втрат, на вищезазначені положення закону та висновки Верховного Суду уваги не звернув, не врахував, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору від 12 березня 2013 року є грошові кошти, виражені в гривнях (243 027,84 грн та 82 021,90 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (29 856 доларів США та 10 076,40 доларів США відповідно), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України та дійшов помилкового висновку про можливість стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 413,26 грн.Колегія суддів вважає правильними висновки судів про наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави, однак не погоджується із визначеним розміром заборгованості, у рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет застави, тому вважає за можливе змінити оскаржувані судові рішення із зазначенням такої заборгованості за вирахуванням пені у розмірі 14 992,73 грн, а також інфляційних втрат у розмірі 10 413,26 грн.Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Оскільки під час ухвалення рішень судами неправильно застосовано закон, судові рішення відповідно до положень статті 412 ЦПК України підлягають зміні зі зменшенням розміру заборгованості, в рахунок якої підлягає звернення стягнення на предмет застави, з 573 083,92 грн до 547 677,93 грн.Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судуПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, задовольнити частково.Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2019 року в частині визначення розміру заборгованості, в рахунок якої підлягає звернення стягнення на предмет застави, змінити та зменшити її з 573 083,92 грн до 547 677,93 грн, яка складається із: основної суми заборгованості - 424 595,42 грн; оплати чергових платежів - 69 934,12 грн; штрафу у порушення відповідачем вимог пункту 3.3. та пункту 5.5. договору - 48 605,57 грн; 3% річних - 802,88 грн та 3 694,94 грн.В іншій частині рішення Машівського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.