Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року в складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні власністю,

а саме гаражем, зазначеним в технічному паспорті літ. "Д", шляхом звільнення гаража від належного відповідачеві майна.

Посилався на те, що він є власником 32/100 частини житлового будинку

з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, та спірний гараж згідно з даними архівної справи бюро технічної інвентаризації входить

до надвірних будівель його частини будинку.

Відповідач є власником 24/100 частин цього ж будинку з надвірними будівлями та з дозволу позивача користувався гаражем.

У 2015 році на його прохання звільнити гараж ОСОБА_2 відповів відмовою, обґрунтовуючи її тим, що гараж належить йому.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача усунути йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні гаражем шляхом звільнення зазначеного гаража від належного відповідачеві майна - автомобіля марки BMW 535, 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, запчастин до цього автомобіля та коліс на дисках.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні приватною власністю, а саме: гаражем, позначеним в технічному паспорті КП "ОМБТІ та РОН" від 06 лютого 2012 року літ. "Д", який входить до належних ОСОБА_1 на праві приватної власності 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою:

АДРЕСА_1, шляхом звільнення гаража літ. "Д" від належного ОСОБА_2 майна - автомобіля марки "BMW 535", 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, запчастин до цього автомобіля, чотирьох коліс на дисках.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 про належність йому на праві власності спірного гаража, в той час

як твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що гараж належить йому вважав не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує, що судами попередніх інстанцій

не враховано те, що в суді розглядається інша справа, предметом спору в якій

є оспорювання права власності на вказаний вище гараж, тому рішення судів ґрунтуються на припущеннях, адже у договорі дарування, який позивач вказує

як підставу позову та на який посилається, доводячи факт перебування гаража

в його власності, не вказано, що цей гараж подаровано саме йому.

Вважає, що суд безпідставно прийняв як доказ лист-відповідь комунального підприємства бюро технічної інвентаризації від 10 листопада 2015 року про склад ідеальної частки позивача в будинку з надвірними спорудами, тобто суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму процесуального права щодо необхідності зупинення провадження у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року № 904/4867/16, від 29 липня 2019 року у справі

№ 753/21950/16-ц та від 13 липня 2020 року у справі № 461/147/18.

Зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, тоді як він

не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання,

а також апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/1213/17 та витребувано її з Суворовського районного суду м. Одеси.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що рішенням Судової колегії з цивільних справ Одеського обласного суду від 10 серпня 1983 року визнано право власності на 45/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою:

АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (дідом позивача та відповідача),

що складаються з: на І поверсі літ. "А" - жилої кімнати 2-3 площею 17,2 кв. м, жилої кімнати 2-2 площею 15,3 кв. м; в прибудові літ. "а" - коридору 2-5 площею 2,7 кв. м, ванної кімнати 2-4 площею 4,5 кв. м; в прибудові літ. "а-2" - кухні 2-1 площею 6,4 кв. м.; на II поверсі літ. "А" - жилої кімнати 4-2 площею 17,4 кв. м, жилої кімнати 4-3 площею 18,7 кв. м; в прибудові літ. "а" - коридору 4-1 площею 3,4 кв. м, веранди 4-1-а площею 5,4 кв. м; з підсобних приміщень - гаража,

1/4 частин огороді, воріт, мощення, вбиральні.

За змістом цього ж рішення до складу 45/100 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 входить підсобне приміщення - гараж, який є єдиним гаражем у складі житлового будинку в цілому.

01 червня 1984 року ОСОБА_3 подарував 32/100 частин цього житлового будинку своєму сину ОСОБА_1 (батькові позивача

та відповідача).

14 серпня 2002 року ОСОБА_1 (батько сторін) подарував позивачу

ОСОБА_1 32/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями

за адресою: АДРЕСА_1, що складається в цілому із однієї кам`яної житлової будівлі під літ. "А" житловою площею 151,4 кв. м та надвірних будівель: літ. "Б", "В", "Ж", "З" - сараїв, літ. "Д" - гаража, літ. "Г" - літньої кухні, № 1-4 - огорожі, І, ІІ - мощення, розташованих на земельній ділянці площею 474,00 кв. м.

Відповідно до договору дарування нерухомого майна від 02 грудня 2010 року ОСОБА_1 (батько сторін) подарував відповідачеві ОСОБА_2

25/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що відчужуються 25/100 частин будинку

з надвірними будівлями, які складаються: з літ. "А": коридор 1-1, кухня 1-2, комора 1-3, коридори 1-4, 1-5, житлові кімнати 1-6, 1-7, санвузол 1-8, житловою площею 38,3 кв. м, 1/2 сараю літ. "Б", 1/4 сараю літ. "В", сарай літ. "Ж",

1/4 огорожі № 1-3, 1/4 мощення І-ІІ.

Відповідно до даних технічного паспорта, виготовленого КП "Одеське міське БТІ та РОН" 06 грудня 2012 року, гараж під літерою "Д" входить до подарованих позивачу 32/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК (1618-15) України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав

та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення цієї статті, суди повинні виходити з того, що позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Касаційний суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що розглядаючи позов про усунення перешкод у користуванні майном, суд перевіряє саме наявність права власності на це майно, а не законність його набуття.

Спростовуючи доводи касаційної скарги про те, що судами взято до уваги неналежні докази щодо права позивача на спірне майно - гараж літ. "Д", слід зазначити, що обставини справи судами встановлено на підставі належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів, які містяться в матеріалах справи.

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів, які

в повному обсязі з`ясували права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірили доводи сторін та дали їм належну оцінку.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи про те, що в суді розглядається позов про оспорювання права власності на спірний гараж, і це є підставою для зупинення провадження у справі

за позовом про усунення перешкод у користуванні цим гаражем, до уваги касаційним судом не беруться, оскільки це не впливає на законність

та обґрунтованість судових рішень.

При цьому колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає

в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 01 лютого 2017 року у справі № 1957цс16, постанові Верховного Суду

від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц та у постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 1522/27468/12, визнаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У цій справі предметом перевірки є саме наявність права власності на спірне майно і позивач належними та допустимими доказами довів належність йому спірного нерухомого майна, а оспорювання цього права власності не зумовлює об`єктивну неможливість розгляду справи.

Спростовуючи доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму процесуального права щодо необхідності зупинення провадження у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року № 904/4867/16,

від 29 липня 2019 року у справі № 753/21950/16-ц та від 13 липня 2020 року

у справі № 461/147/18 слід зазначити таке.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування судами першої й апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених

у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, спростовуються матеріалами справи, зокрема його клопотанням про перенесення розгляду справи

з 24 вересня 2020 року на іншу дату без належного обґрунтування цього клопотання. Клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції відповідачем не подавалось.

Щодо доводів про не витребування апеляційним судом доказів слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду першої інстанції докази

на підтвердження своїх вимог або заперечень, а згідно з частиною третьої статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів заявником апеляційному суду надано не було.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове рішення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді:	С. Ю. Бурлаков
	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська