Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона перебувала з відповідачем

у шлюбних відносинах з 15 листопада 1997 року по 06 червня 2016 року, під час якого придбано та збудовано спільне майно, а тому воно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу з урахуванням положень Сімейного кодексу України (2947-14) (далі - СК України (2947-14) ).

1) Поділити спільне майно, виділивши ОСОБА_1 : квартиру

АДРЕСА_1, що зареєстрована

на ОСОБА_2 ; автомобіль марки "Toyota Auris", державний номерний знак НОМЕР_1, що зареєстрований на ОСОБА_1 ; земельну ділянку

АДРЕСА_2 загальною площею 0,065 га, яка знаходиться в с. Бузок-2 Києво-Святошинського району Київської області, яка зареєстрована за ОСОБА_2 ; садовий будинок АДРЕСА_2 загальною площею приблизно 350,00 кв. м, який зведений на вищезазначеній земельній ділянці; земельну ділянку АДРЕСА_3 загальною площею 0,061 га, яка знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області, яка зареєстрована за ОСОБА_2 ; садовий будинок АДРЕСА_3, який зареєстрований за ОСОБА_2 ; земельну ділянку АДРЕСА_7 загальною площею 0,0646 га, яка знаходиться на території Бузівської сільської ради с/т Бузок-2 Києво-Святошинського району Київської області, яка зареєстрована за ОСОБА_2

2) Компенсувати ОСОБА_1 50 % корпоративних прав підприємств: Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво Генеза" (далі - ТОВ "Видавництво Генеза"), Товариство з обмеженою відповідальністю "НСБК "Український прорив" (далі - ТОВ "НСБК "Український прорив"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Дабл Ф Груп" (далі -

ТОВ "Дабл Ф Груп"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Академія інноваційного розвитку освіти" (далі - ТОВ "Академія інноваційного розвитку освіти"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Деймос.Ком" (далі - ТОВ "Деймос.Ком") у розмірі 2 020 500,00 грн;

3) Виділити ОСОБА_2 : автомобіль марки "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_5, який зареєстрований за ОСОБА_2 ; автомобіль марки "Lexus GS 250", 2012 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_2 ; автомобіль марки "Toyota Prado", державний номерний знак НОМЕР_6, який зареєстрований за ОСОБА_2 ; автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", який зареєстрований за ОСОБА_1 ; частки

у статутному капіталі ТОВ "Видавництво Генеза" у розмірі 400 000,00 грн, ТОВ "НСБК "Український прорив" у розмірі 430 000,00 грн,

ТОВ "Дабл Ф Груп" у розмірі 4 000,00 грн, ТОВ "Академія інноваційного розвитку освіти" у розмірі 2 000,00 грн, ТОВ "Деймос.Ком" у розмірі

3 200 000,00 грн, які зареєстровані на ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року

у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими позивачем доказами

не доведено суду набуття одним із подружжя права власності на спірне майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 114,40 кв. м, яка зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності

від 03 квітня 2012 року, серії НОМЕР_7, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації

автомобіль марки "Toyota Auris", 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 27 вересня 2008 року серії НОМЕР_8

автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", державний номерний знак НОМЕР_9, який зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 28 лютого 2006 року серії НОМЕР_10 на ОСОБА_1 ;

автомобіль марки "Lexus Gs 250", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6, який зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 на ОСОБА_2 ;

автомобіль марки "Toyota Prado", державний номерний знак НОМЕР_12, який зареєстрований на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу

від 28 лютого 2006 року серії НОМЕР_10 на ОСОБА_1 ;

корпоративні права у ТОВ "Видавництво Генеза" та у ТОВ "НСБК "Український прорив";

садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, який знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області;

земельна ділянка, площею 0,061 га, що знаходиться на території Бузівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, в садівничому товаристві "Бузок-2".

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності

та виділено ОСОБА_1 наступне майно:

квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 114,40 кв. м, яка зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності

від 03 квітня 2012 року серії НОМЕР_7, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації

1/2 частини садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею

55,8 кв. м, який знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області;

1/2 частини земельної ділянки, площею 0,061 га, що знаходиться на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області,

в садівничому товаристві "Бузок-2".

В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості

1/2 частини корпоративних прав ТОВ "Видавництво Генеза" у сумі

В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості

1/2 частини корпоративних прав ТОВ "НСБК "Український прорив" у сумі 215 000,00 грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності

та виділено ОСОБА_2 наступне майно:

від 28 лютого 2006 року серії НОМЕР_10 на ОСОБА_1 ;

1/2 частини садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею

55,8 кв. м, який знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області;

в садівничому товаристві "Бузок-2";

корпоративні права, а саме: частка у статутному капіталі ТОВ "Видавництво Генеза" в розмірі 400 000,00 грн та в ТОВ "НСБК "Український прорив" у сумі

В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач

не заперечував в порядку поділу майна подружжя, виділити ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_1, автомобіль марки "Toyota Auris", автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Що стосується земельної ділянки АДРЕСА_3 загальною площею 0,061 га та садового будинку АДРЕСА_3 з надвірними будівлями загальною площею 55,8 кв. м, які знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області,

то колегія суддів вважає, що таке майно підлягає поділу в рівних частках,

по 1/2 частині кожному, оскільки ОСОБА_2 не спростував принципу рівності часток, а також того, що вказаний будинок та земельна ділянка придбана за його власні кошти.

Крім того, правомірними є вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації за частку у статутному капіталі ТОВ "Видавництво Генеза"

та ТОВ "НСБК "Український прорив", оскільки кошти вкладені у статутний капітал є спільною сумісною власністю подружжя, а тому з відповідача

на користь позивача підлягає стягненню компенсація вартості 1/2 частини корпоративних прав ТОВ "Видавництво Генеза" у сумі 200 000,00 грн

та компенсація вартості 1/2 частини корпоративних прав ТОВ тю "НСБК "Український прорив" у сумі 215 000,00 грн.

Не підлягає поділу земельна ділянка загальною площею 0,065 га, яка знаходиться в с. Бузок-2 Києво-Святошинського району Київської області, яка зареєстрована за ОСОБА_2 та садовий будинок загальною площею приблизно 350 кв.м., оскільки позивач доказів на підтвердження того,

що вказаний будинок був добудований за спільні кошти в момент проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах не надано. Крім того, виділення позивачці квартири, і залишення відповідачу будинку, який добудовувався під час перебування сторін у шлюбі та загальна площа якого збільшилася після укладення договору дарування, є справедливим та співмірним шляхом поділу майна у даному випадку.

Не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу земельна ділянка, загальною площею 0,0646 га, оскільки вказана земельна ділянка набута відповідачем на підставі договору дарування земельної ділянки від 17 березня 2000 року.

Оскільки ТОВ "Дабл Ф Груп", ТОВ "Академія інноваційного розвитку освіти",

ТОВ "Деймос.Ком" засновані 04 грудня 2015 року, датою формування статутного капіталу є 04 грудня 2016 року, тобто після фактичного перебування сторін

у шлюбних відносинах та після розірвання шлюбу відповідно, враховуючи,

що будь-яких доказів на підтвердження того, що кошти відповідачем у статутний капітал товариств вносилися під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах позивачем не надано, то заявлені вимоги щодо стягнення компенсації вартості вказаних корпоративних прав у розмірі 50 % від їх вартості

є безпідставними.

Щодо стягнення компенсації у розмірі 50% від частки у капіталі ТОВ "Академія інноваційного розвитку освіти", то суд апеляційної інстанції зазначає,

що відповідач не є засновником у даному товаристві, тому такі вимоги позивачки є безпідставними.

Вимога позивачки щодо виділу автомобіля Chevrolet Aveo відповідачу, колегія суддів також вважає безпідставною, оскільки як встановлено судом, вказаний автомобіль був відчужений останнім під час перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі на підставі генеральної довіреності, тоді як поділу підлягає майно, що перебуває у сторін на момент припинення фактичних шлюбних відносин.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив постанову апеляційного суду скасувати оскаржуване судове рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким забезпечити рівність часток сторін при поділі майна шляхом виділення ОСОБА_1 наступного майна: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль марки "Toyota Auris", автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", виділення ОСОБА_2 наступного майна: автомобіль марки "Lexus Gs 250", автомобіль марки "Toyota Prado", садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, земельна ділянка, площею 0,061 га, грошова компенсація у розмірі 290 397,50 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що квартиру

АДРЕСА_1, автомобіль марки "Toyota Auris", автомобіль марки "Mitsubishi Pajero", автомобіль марки "Lexus Gs 250", автомобіль марки "Toyota Prado", садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, земельна ділянка, площею 0,061 га, є спільним сумісним майном подружжя.

Проте їх поділ здійснено несправедливо, оскільки частка позивача складає

1 988 715,00 грн або 64,3 % загальної вартості спільного майна. У той час

як частка відповідача складає 1 104 920,00 грн або 35,7%; загальної вартості спільного майна. Різниця часток позивача та відповідача по вартості складає 883 795,00 грн. Вартість майна була визначена позивачем і не заперечувалась відповідачем.

Щодо поділу чотирьох автомобілів відповідач погоджується із судовим рішенням.

ОСОБА_2 заперечує щодо поділу корпоративних прав у ТОВ "Видавництво Генеза" та ТОВ "НСБК "Український прорив" хоча вони і були набуті під час спільного життя подружжя, проте за кошти відповідача та суттєвої допомоги його матері (судом не враховано висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13).

Отже рішення апеляційного суду оскаржено в частині поділу квартири

АДРЕСА_1, автомобіля марки "Toyota Auris", автомобіля марки "Mitsubishi Pajero", автомобіля марки "Lexus Gs 250", автомобіля марки "Toyota Prado", садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, земельної ділянки, площею 0,061 га, а також поділу корпоративних прав у ТОВ "Видавництво Генеза" та ТОВ "НСБК "Український прорив".

Оскільки постанову апеляційного суду не оскаржено в частині поділу земельної ділянки АДРЕСА_2 загальною площею 0,065 га, яка знаходиться в АДРЕСА_5 загальною площею приблизно 350,00 кв. м, який зведений на вищезазначеній земельній ділянці; земельної ділянки АДРЕСА_7 загальною площею 0,0646 га, яка знаходиться

на території Бузівської сільської ради в садівничому товаристві Бузок-2 Києво-Святошинського району Київської області, автомобіля "Chevrolet Aveo", корпоративних прав у ТОВ "Дабл Ф Груп", ТОВ "Академія інноваційного розвитку освіти", ТОВ "Деймос.Ком", а також у частині поділу чотирьох автомобілів, відповідач у цій частині погоджується із судовим рішенням апеляційного суду,

а тому відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) постанова апеляційного суду в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити постанову апеляційного суду без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення. Указувала, що суд апеляційної інстанції, враховуючи відсутність зустрічного позову відповідача із обґрунтуванням вимог щодо виділення йому у власність садового будинку АДРЕСА_6 та земельної ділянки, суд апеляційної інстанції в межах позовних вимог, дотримуючись принципу рівності часток та враховуючи факт визнання відповідачем позовних вимог щодо квартири та автомобілів прийняв законне та обґрунтоване рішення про поділ садового будинку АДРЕСА_6 та земельної ділянки по 1/2 частини кожному.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, у яких просила суд врахувати інтереси трьох їхніх спільних дітей.

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду письмові пояснення,

у яких зазначав, що відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц (провадження № 61-26190св18) вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/13461/17, витребувано її з Святошинського районного суду міста Києва та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 1997 року. Рішенням Святошинського районного суду

м. Києва від 06 червня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу, судом встановлено, що сторони не проживають однією сім`єю з квітня 2015 року.

За період перебування у фактичних шлюбних відносинах з 15 листопада

1997 року по квітень 2015 року, сторонами набуто наступне майно, яке суд апеляційної інстанції визнає спільною сумісною власність подружжя та яке, відповідно підлягає поділу порядку поділу майна подружжя:

квартира АДРЕСА_1, жилою площею 59,40 кв. м., загальною площею 114,40 кв. м, яка згідно свідоцтва про право власності від 03 квітня 2012 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на праві приватної власності належить ОСОБА_2 ;

автомобіль Lexus Gs 250, 2012 року випуску, власник: ОСОБА_2, свідоцтво НОМЕР_11 від 02 серпня 2012 року;

автомобіль Toyota Prado, 2008 року випуску, власник: ОСОБА_2, свідоцтво НОМЕР_13 від 26 вересня 2008 року;

автомобіль Toyota Auris, 2008 року випуску, власник: ОСОБА_1, свідоцтво НОМЕР_8 від 27 вересня 2008 року;

автомобіль Mitsubishi Sport, 2005 року випуску, власник ОСОБА_1, свідоцтво НОМЕР_10 від 28 лютого 2006 року;

земельна ділянка, площею 0,061 га, що знаходиться на території Бузівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, в садівничому товаристві Бузок-2, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2007 року;

садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться на території Бузівської сільської ради, в селі Бузова, Києво-Святошинського району Київської області, в садівничому товаристві Бузок-2, під № НОМЕР_14, що належить ОСОБА_2

на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 27 липня 2007 року;

корпоративні права у ТОВ "Видавництво Генеза" в розмірі 400 000,00 грн;

корпоративні права у ТОВ "НСБК "Український Прорив" в розмірі 430 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині

та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один

з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Саме такий висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом

не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того,

на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з урахуванням часткового визнання відповідачем позовних вимог, зокрема, відповідач не заперечував щодо виділу позивачу, в порядку поділу спільного майна, квартири АДРЕСА_1, а також встановивши, що садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, земельна ділянка, площею 0,061 га був придбаний подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, обґрунтовано виходили із того, що квартира належить позивачу, а указані садовий будинок

та земельна ділянка по 1/2 частини кожному.

За таких обставин не обґрунтованими є доводи касаційної скарги, що поділ здійснено несправедливо, оскільки частка позивача і відповідача є різними.

Щодо поділу корпоративних прав у ТОВ "Видавництво Генеза" та ТОВ "НСБК "Український прорив" та не врахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі

№ 6-79цс13 слід зазначити, що оскільки відповідач не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно, не надав належних доказів

на підтвердження своїх доводів про те, що указане майно придбане за його власні кошті та за кошти матері. Крім того, посилання заявника на недоведеність фінансової участі позивача у придбанні спірного майна не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування

та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Заявник у касаційній скарзі стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 жовтня 2013 року № 6-79цс13, відповідно до якого належність майна

до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Такі доводи є необґрунтованими. Верховний Суд України на розвиток

та доповнення інших правових висновків у постанові від 24 травня 2017 року

№ 6-843цс17 зазначив про необхідність врахування презумпції спільності майна подружжя (стаття 60 СК України) та обов`язку її спростувати того з подружжя, хто цю презумпцію оспорює.

У цій справі презумпцію спільності майна подружжя мав спростувати саме відповідач, а не позивач.

Доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно встановлені обставини справи, не досліджені письмові докази, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень, не заслуговують на увагу, оскільки судами надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того

чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою

до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне

по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

Судами апеляційної інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи та вирішена справа із застосуванням норм матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає,

що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 403, 409, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в частині визнання спільним майном подружжя та поділу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 114,40 кв. м; корпоративних прав у ТОВ "Видавництво Генеза" та у ТОВ "НСБК "Український прорив"; садового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 55,8 кв. м, який знаходиться в с. Бузова Києво-Святошинського району Київської області; земельної ділянки площею 0,061 га, що знаходиться на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в садівничому товаристві "Бузок-2", залишити без змін.