розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", подану адвокатом Трутнєвим Сергієм Валерійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 19 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Державний ощадний банк України"), правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_5 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 44 000,00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 19 вересня 2017 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_5 передала в іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 19 вересня 2007 року належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

16 березня 2016 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у справі за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" звернено стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_5 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . В частині вимог про виселення з квартири ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року скасовано частині відмови у виселенні ОСОБА_5 та ухвалено нове рішення про її виселення з даної квартири.

Посилаючись на те, що іпотекодержатель вправі звернутись до суду з позовом про виселення усіх зареєстрованих мешканців в іпотечній квартирі та, враховуючи те, що відповідачі проживають у спірній квартирі без будь-яких правових підстав і в добровільному порядку займане житло не звільняють, банк просив суд виселити їх у примусовому порядку та зняти з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року у складі судді Миколаєць І. Ю. позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку", виходив із того, що звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх його мешканців.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ПостановоюКиївського апеляційного суду від 06 липня 2020 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року скасовано.В задоволенні позову ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про виселення з житлового приміщення відмовлено.

Провадження у справі за позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про виселення закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що спірна квартира придбана позичальником за кредитні кошти, які надані банком та повернення яких було забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення, тому відповідачі, з огляду на норми статті 109 ЖК Української РСР, не можуть бути виселені з нього без надання іншого житла.

Апеляційний суд додатково послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 серпня 2020 року АТ "Державний ощадний банк України" через представника - адвоката Трутнєва С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині задоволених вимог про виселення, справу в цій частині передати на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо виселення членів сім`ї власника квартири, який не проживає в цьому житловому приміщенні, оскільки апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення застосував висновок щодо застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР, викладеного у даній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про виселення, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні скарги.

У даній справі заявлено вимогу про виселення осіб, які не придбавали це майно, які є членами сім`ї власника (іпотекодавця) житлового приміщення, виселеного без надання іншого жилого приміщення, у зв`язку з тим, що останньому належить на праві приватної власності інше житлове майно.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР не може встановлювати загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, в зв`язку з чим правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, з цього питання потребує уточнення шляхом надання висновку щодо застосування частини другої статті 109 ЖК Української РСР у світлі її тлумачення через призму підстав позовних вимог у певній справи та виключно по відношенню до осіб, які придбавали майно, з якого їх виселяють.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 759/1073/17 за позовом АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Обставини справи

Суди встановили, що 19 вересня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є АТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 44 000,00 дол. США зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 19 вересня 2017 року.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань у цей же день за договором іпотеки, укладеним із ВАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_5 передала в іпотеку банку належну їй на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2005 року однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В зазначеній квартирі на день звернення з позовом, окрім ОСОБА_5, проживають та зареєстровані її мати ОСОБА_1 (з 26 квітня 2005 року), донька ОСОБА_2 (з 30 серпня 2005 року), онуки ОСОБА_3 (з 26 червня 2012 року), ОСОБА_4 (з 25 лютого 2014 року)

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 10 вересня 2007 року банк звернувся з позовом до боржника про звернення стягнення на іпотечне майно та виселення, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року задоволено частково у справі № 759/4621/15-ц. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2005 року, в рахунок погашення заборгованості перед АТ "Державний ощадний банк України" за договором відновлюваної кредитної лінії від 19 вересня 2007 року в сумі 21 893,41 дол. США, шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. В частині виселення ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року в частині відмови у виселенні ОСОБА_5 скасовано та постановлено нове, яким виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 та виключено з резолютивної частини рішення посилання на ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 3.3.11 іпотечного договору сторони домовилися, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець зобов`язаний на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити предмет іпотеки протягом 1 місяця з дати отримання такої вимоги, а також сприяти виселенню всіх мешканців, що зареєстровані та/або фактично проживають за адресою знаходження предмета іпотеки, звільненню предмета іпотеки.

25 грудня 2014 року АТ "Державний ощадний банк України" направило на адреси іпотекодавця та відповідачів письмові вимоги про звільнення спірного житлового приміщення протягом одного місяця з моменту отримання вимоги, які останніми не виконані.

Звертаючись до суду з даним позовом та, посилаючись на положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", статті 109 ЖК Української РСР, банківська установа зазначала, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачі в добровільному порядку житлове приміщення не звільнили, у зв`язку з чим просила виселити їх у примусовому порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року є посилання заявника неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо виселення членів сім`ї власника квартири, який не проживає в цьому житловому приміщенні, оскільки апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення застосував висновок щодо застосування статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР, викладеного у даній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК України (5464-10) .

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України "Про іпотеку".

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, (провадження № 14-317цс18).

Апеляційний судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала іпотекодавцю ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації і реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 17 березня 2005 року. Тобто, придбана не за рахунок кредитних коштів.

Отже, при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Оскільки у справі, що розглядається, квартира, що є предметом договору іпотеки, придбана не за рахунок отриманого кредиту, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для виселення відповідачів з зазначеного житлового приміщення без надання їм іншого, що відповідає положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, який правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, а також урахував висновки Верховного Суду України й Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про помилкове застосування до спірних правовідносин норми статті 109 ЖК УРСР спростовуються вищевикладеним та зводяться до невірного тлумачення заявником норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

У постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду висловила свій висновок щодо виселення членів сім`ї власника житлового приміщення, а тому аргументи касаційної скарги з цього приводуне заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

АТ "Державний ощадний банк України" просить передати зазначену справу на розгляд Великої палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), що стосується виселення членів сім`ї власника квартири, який у ній не проживає.

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Колегія суддів не вбачає обґрунтованих та правових підстав, передбачених пунктом 7 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", подану адвокатом Трутнєвим Сергієм Валерійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_2 як законного представника малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку залишити без змін.