розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Горейко М. Д.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на житловий будинок.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_4, яка за життя 28 травня 1981 року склала заповітне розпорядження, згідно якого все майно, що належало їй за законом, у тому числі й житловий будинок, розташований у селі Ільці Верховинського району, заповіла його матері ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, він (позивач) прийняв спадщину після її смерті.

Оскільки ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 за життя не оформили документів, що засвідчують право власності на вищезазначений житловий будинок, просив визнати право власності на нього на підставі статті 392 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верховинського районного суду від 23 серпня 2005 року у складі судді Данилюк М. П. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований у присілку Фірас села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 постійно проживав разом із ОСОБА_5 до дня її смерті та вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України (435-15) , інший спадкоємець за законом першої черги ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини після своєї матері та бабусі на користь позивача.

Вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3, який не приймав участі у справі.

Посилався на те, що він та його дружина ОСОБА_4, 1956 року народження, були членами колгоспного двору, головою якого була його мати ОСОБА_4, 1918 року народження, що свідчить про те, що майно спільного колгоспного двору, яке належало їм, не може бути успадкованим за заповітом, а переходить до членів колгоспного двору порівну.

Суд першої інстанції при розгляді даної справи не залучив їх, як членів колгоспного двору, а також доньку спадкодавця ОСОБА_6, яка мала право на обов`язкову частку, як непрацездатна.

Зазначав, що оскаржуваним рішенням суду порушене його право на спадкове майно - домоволодіння за адресою: присілок Фірас, с. Ільці Верховинського району Івано-Франківської області, яке належало на праві власності його матері ОСОБА_4 .

Крім того, ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_1 не працювали в колгоспі і не були членами колгоспного двору, вони не мають права на спадкування. Окрім того, вони не прийняли спадщину, оскільки не проживали разом з спадкодавцем і не подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини протягом шести місяців після її відкриття.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на житловий будинок.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний житловий будинок, не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_3 щодо права власності на нього, оскільки останній з 1983 року вибув із колгоспного двору, головою якого була його мати ОСОБА_4, а тому не мав права на спірне майно. Таким чином, питання ОСОБА_1 про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 23 серпня 2005 року не вирішувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 січня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Підставами касаційного оскарження ухвали апеляційного суду заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що, закриваючи апеляційне провадження за його апеляційною скаргою суд, апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявність у нього права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, проігнорував його доводи, не звернув уваги на те, що спадщина в разі смерті члена колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його членів і залишається у власності інших членів колгоспного двору та не ділилася між іншими спадкоємцями.

Фактично спадкоємець за законом ОСОБА_1 чи його мати спадкоємець за заповітом ОСОБА_5 не прийняли спадщину, оскільки не проживали разом із спадкодавцем і не подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини; ОСОБА_1 не звернувся до суду з заявою про продовження строку прийняття спадщини перед визнанням судом права на спадковий будинок.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Верховинського районного суду Івано-Франківської області справу № 2-342/2005 за позовом ОСОБА_1 до Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання права приватної власності на житловий будинок.

Обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3,1956 року народження, є сином ОСОБА_4, 1918 року народження, яка була головою колгоспного двору й зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 .

З 16 серпня 1971 року до 04 лютого 1983 року ОСОБА_3 був зареєстрований за вказаною адресою.

Згідно з заповітом, складеним 28 травня 1981 року, ОСОБА_4 заповіла все своє майно доньці ОСОБА_5, 1947 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, після смерті якої спадщину прийняв її син ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Рішенням суду першої інстанції від 23 серпня 2005 року визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що є предметом спору.

Звернувшись з апеляційною скаргою на вказане судове рішення, ОСОБА_3 посилався на те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції порушено його майнові права на спірний будинок, проте він не був залучений до участі у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2021 року є порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та, встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Встановлено, що рішенням Верховинського районного суду від 23 серпня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок, розташований у присілку Фірас села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області.

Рішенням Ільцівської сільської ради від 29 травня 2006 року у приватну власність ОСОБА_1 передана земельна ділянка, що знаходиться у присілку Фірас села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області, яка за життяй до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була у користуванні ОСОБА_4, 1918 року народження. Вказану земельну ділянку ОСОБА_4 заповіла своїй доньці ОСОБА_5 (матері позивача ОСОБА_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 не брав участі у справі, з 1983 року вибув із колгоспного двору, головою якого була його мати ОСОБА_4, а тому не набув прав щодо спадкового майна.

Згідно з рішенням Ільцівської сільської ради від 04 червня 2020 року відхилено заяву ОСОБА_4, 1956 року народження (дружини ОСОБА_3 ) про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,50 га в прис. Фірас (0,25 га - присадибна ділянка та 0,25 га - для ведення підсобного господарства), розташованої у присілку Фірас села Ільці Верховинського району Івано-Франківської області.

На підставі рішення Ільцівської сільської ради від 19 травня 2004 року ОСОБА_4 (дружині ОСОБА_3 ) виданий державний акт на право власності на іншу земельну ділянку - для ведення селянського господарства площею 0,23 га в с. Ільці, прис. Фірас.

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Верховинського районного суду від 23 серпня 2005 року, ОСОБА_3 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якого вирішено цим рішенням.

Установивши наведені вище обставини після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, зокрема, що оскаржуваним ним судовим рішенням не вирішувалося питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, для закриття апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо підстав закриття апеляційного провадження та зводяться до встановлення права на спадкування ОСОБА_3 і визнання за ним права власності на спадкове майно під час апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у справі, у якій він не є позивачем, що не узгоджується із загальним принципом диспозитивності цивільного процесу.

Посилання у скарзі на те, що апеляційним судом не було залучено до участі у справі Верховинську селищну раду, яка є правонаступником Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, повноваження якої припинились під час розгляду справи в апеляційному порядку, колегія не приймає до уваги, оскільки апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заявника, рішення місцевого суду по суті не переглядав.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.