Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 вересня 2006 року між ним та АТ "Родовід Банк" укладений кредитний договір № 46/АК-00137.08.2, згідно з умовами якого банк надав йому споживчий кредит у розмірі 16 144,33 дол. США, строком до 26 вересня 2015 року, зі сплатою 7,7 % річних за користування кредитом.

Вказував на те, що окремі положення кредитного договору суперечать вимогам законодавства України.

Так, пунктом 3.6 договору визначено, що за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, позичальник має сплачувати банку за кожен день прострочення пеню в розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості. Вказані умови є несправедливими та не відповідають вимогам пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки визначений розмір пені становить непропорційно велику суму компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено щомісячну плату за обслуговування кредиту у розмірі 0,3 % від суми виданого кредиту. Проте у договорі не вказано, за які саме послуги вона сплачується.

Також не відповідають вимогам положення пункту 3.12 договору, згідно з яким визначено обмеження щодо нього на укладення договорів щодо отримання інших позик або кредитів без попередньої письмової згоди банку.

Пунктом 7.6 договору визначено, що він діє до повного виконання зобов`язань, проте таке посилання не відповідає змісту поняття строку, який має бути виражений роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсними пункти 1.5.1, 3.12, 3.6, 7.6 кредитного договору від 26 вересня 2008 року № 46/АК-00137.08.2, який укладений між ним та АТ "Родовід Банк", з дня його укладення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 11 грудня 2015 року у складі судді Сербіної Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки право на подання позову про визнання положень кредитного договору недійсними виникло у ОСОБА_1 з дня укладення договору - з 26 вересня 2006 року, а позивач звернувся до суду з цим позовом у червні 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними пункти 1.5.1, 3.12 кредитного договору від 26 вересня 2008 року № 46/АК-00137.08.2, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Родовід Банк".

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, щопункт 3.12 кредитного договору, яким передбачено, що без попередньої письмової згоди банку позичальник не має права укладати угоди (правочини) щодо одержання позичальником нових позик і кредитів, не відповідає змісту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 1054 ЦК України, оскільки вказані умови договору є обмеженням позивача у здійсненні своїх прав. Пунктом 1.5.1 кредитного договору установлено щомісячну оплату за обслуговування кредиту у розмірі 0,3000 % від суми виданого кредиту, що суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3.6 та 7.6 кредитного договору, апеляційний суд виходив із того, що встановлення в договорі пені за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 1,6 % у день не суперечить вимогамЗакону України "Про захист прав споживачів". Також не суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) положення пункту 7.6 кредитного договору, яким обумовлено дію договору до повного погашення позичальником заборгованості.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки на вимоги про визнання недійсними пунктів договору, строк дії якого ще не закінчився, позовна давність, встановлена статтею 256 ЦК України, не поширюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його вимог про визнання недійсними пунктів 3.6 та 7.6 кредитного договору.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору, не врахував, що вказане положення договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, призводить до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін та суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності.

Також апеляційний суд не врахував, що у пункті 7.6 кредитного договору не додержано вимог статті 252 ЦК України.

Постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 1.5.1 та 3.12 кредитного договору не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ПАТ "Родовід Банк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ "Родовід Банк" укладений кредитний договір № 46/АК-00137.08.2, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 16 144,33 дол. США, строком повернення до 26 вересня 2015 року, зі сплатою 7,7 % річних за користування кредитом.

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено, що щомісячна оплата за обслуговування кредиту встановлюється в розмірі 0,3000 % від суми виданого кредиту.

Згідно з пунктом 3.6 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів, позичальник має сплачувати банку за кожен день прострочення пеню в розмірі 1,6 (одна ціла шість десятих) процентів від суми простроченої заборгованості.

Пунктом 3.12 кредитного договору передбачено, що без попередньої письмової згоди банку позичальник не має права укладати угоди (правочини) щодо одержання позичальником нових позик і кредитів.

Відповідно до пункту 7.6 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту надання позичальнику кредитних коштів відповідно до умов цього договору і діє до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, а при наявності простроченої заборгованості і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів, а також штрафи, передбачені цим договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо підставності позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3.6 та 7.6 кредитного договору

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (у редакції станом на дату укладення кредитного договору) договір про надання фінансових послуг повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на дату укладення кредитного договору) передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Отже, у випадку, коли у договорі споживчого кредитування встановлено вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, то таке положення договору є несправедливим.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина четверта статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (пункт 4 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Пунктом 3.6 кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, позичальник зобов`язаний сплачувати банку за кожний день прострочення пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості.

Колегія суддів вважає, що визначений у пункті 3.6 кредитного договору розмір пені - 384 % на рік (1,6 % х 365 днів = 384 %) перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності.

Участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком, який міститься у рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 (v007p710-13) та постановах Верховного Суду України: від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Також подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2018 року у справі № 127/18820/15-ц (провадження № 61-5186св18), від 10 червня 2020 року у справі № 761/20214/14-ц (провадження № 61-7723св18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/11460/15-ц (провадження 61-9491св18) від 13 лютого 2019 року у справі № 360/2678/14-ц (провадження № 61-19067св18).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору.

Разом із цим колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсним пункту 7.6 кредитного договору.

Так, відповідно до пункту 7.6 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту надання позичальнику кредитних коштів відповідно до умов цього договору і діє до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, а при наявності простроченої заборгованості і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів, а також штрафи, передбачені цим договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.6 кредитного договору, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення пункту 7.6 кредитного договору, яким обумовлено дію договору до повного погашення позичальником заборгованості, не суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Щодо позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У справі, що переглядається, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на вимоги про визнання недійсними пунктів договору, строк дії якого ще не закінчився, позовна давність, встановлена статтею 256 ЦК України, не поширюється.

Апеляційний суд не врахував, що порушення сторонами вимог пункту 4 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" допущено саме в момент укладення оспорюваного договору - 26 вересня 2008 року, а тому саме в цей момент ОСОБА_1 був обізнаний про умови кредитного договору, якими установлено сплату пені у розмірі 1,6 % за кожний день прострочення, однак з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у червні 2015 року.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 758/11460/15-ц (провадження № 61-9491св18).

За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є помилковим.

Також не може бути залишено в силі рішення суду першої інстанції, оскільки, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не встановив обставин щодо підставності позовних вимог, а позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову.

З урахуванням наведеного у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, а не за безпідставністю, як мотивував суд апеляційної інстанції.

За таких підстав та з урахуванням положень статті 412 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе змінити судове рішення суду апеляційної інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору, а саме у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 7.6 кредитного договору суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", відмовив у їх задоволенні за безпідставністю. Тому колегія суддів вважає за необхідне в цій частині судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору змінити в частині її правового обґрунтування, а в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсним пункту 7.6 кредитного договору - залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" про визнання недійсним пункту 3.6 кредитного договору змінити в частині її правового обґрунтування.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець