розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Заболотнієм Павлом Леонідовичем, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року у складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Черненка В. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розписками.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладені договори позики, згідно з якими останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 3 650,00 євро та 21 850,00 дол. США, зі сплатою 3,5 % в місяць за їх користування, строком повернення до 01 серпня 2015 року, про що ним були власноручно написані відповідні розписки.

Однак у визначений розписками строк вказані кошти відповідач не повернув.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь такі суми:

суму позики у розмірі 21 850 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 610 673,98 грн,

проценти у розмірі 29 825,25 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 833 570,00 грн,

3 % річних за період з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року у розмірі 2 133,52 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 59 628,61 грн,

суму позики у розмірі 3 650,00 євро, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 121 343,16 грн,

проценти у розмірі 4 982,25 євро, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 165 633,41 грн,

3 % річних за період з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року у розмірі 356,40 євро, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 11 848,41 грн.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати недійсними договори позики, які укладені 01 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_1 та оформлені у вигляді розписок, у частині визначення відсоткової ставки у розмірі 3,5 % річних за користування позикою.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 01 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_1 укладені два договори позики, згідно з якими останній передав йому грошові кошти у розмірі 21 850 дол. США та 3 650,00 євро, зі сплатою 3,5 % в місяць за користування коштами та строком повернення до 01 серпня 2015 року.

У період з лютого до квітень 2015 року частина грошових коштів ним була повернута ОСОБА_1, а саме 3 650,00 євро та 16 850 дол. США, проте ОСОБА_1 відмовився йому віддавати написану ним розписку про отримання коштів у розмірі 3 650,00 євро.

У травні 2017 року він отримав від ОСОБА_1 претензію з копіями написаних ним розписок, в яких третьою особою після суми відсотків було дописано слово "місячних", що суттєво змінило умови укладених між ними договорів позики.

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відмову від частини позовних вимог, в якому просив прийняти його відмову від позовних вимог про стягнення 3,5 % місячних за користування грошовими коштами згідно з розписками та остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму позики у розмірі 21 850 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 610 673,98 грн; 3 % річних за період з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року у розмірі 2 133,52 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 59 628,61 грн; суму позики у розмірі 3 650,00 євро, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 121 343,16 грн; 3 % річних за період з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року у розмірі 356,40 євро, що в еквіваленті станом на 28 грудня 2017 року становить 11 848,41 грн.

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2018 року закрито провадження в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3,5 % місячних за користування позиками.

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2019 року заявлений суддею Рачкелюком Ю. В. самовідвід задоволено, справу передано до канцелярії суду для повторного розподілу у порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.

Розпорядженням в.о. голови Новгородківського районного суду Кіровоградської області Рачкелюка Ю. В. від 23 грудня 2019 року відповідно до пункту 2 частини першої та частини четвертої статті 31 ЦПК України справу передано на розгляд до Долинського районного суду Кіровоградської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за борговою розпискою від 01 жовтня 2014 року у розмірі 21 850,00 дол. США, що в еквіваленті на момент звернення до суду становить 610 673,98 грн, відсотки з розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 5 353,25 дол. США, що в еквіваленті становить 149 614,77 грн, та 3 % річних за користування грошовими коштами з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року у розмірі 2 133,52 дол. США, що в еквіваленті становить 59 628,61 грн, а всього 819 917,36 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за борговою розпискою від 01 жовтня 2014 року у розмірі 3 650,00 євро, що в еквіваленті на момент звернення до суду становить 121 343,16 грн, відсотки з розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року в сумі 894,25 євро, що в еквіваленті становить 29 729,07 грн, та 3 % річних за користування грошовими коштами з 02 серпня 2015 року до 28 грудня 2017 року в сумі 356,40 євро, що в еквіваленті становить 11 848,41 грн, а всього 162 920,64 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань з повернення коштів за договорами позики від 01 жовтня 2014 року, які оформлені розписками, а тому дійшов висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договорами позики, яка складається із: суми основного боргу, відсотків з розрахунку 3,5 % щомісяця та 3 % річнихза період прострочення виконання зобов`язання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження його позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_2, в особі адвоката Заболотнія П. Л., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 боргу за розписками від 01 жовтня 2014 року, не врахував, що він дійсно кілька разів позичав у ОСОБА_1 кошти, однак всі кошти повернув, а ОСОБА_1 не повернув йому розписки про отримання коштів у борг.

Крім того, вказані розписки у зазначений в них час він не писав та кошти, які вказані в розписках, від позивача не отримував, у зв`язку із чим звернувся до суду із клопотанням про призначення технічної експертизи з метою визначення часу складання вказаних розписок, однак апеляційний суд безпідставно відмовив йому у задоволенні цього клопотання.

Крім того, ОСОБА_1 відмовився від позовних вимог про стягнення з нього 3,5 % місячних за користування коштами, однак суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягнув з нього на користь позивача 3,5 % місячних за користування коштами.

Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів та невиконання зобов`язання за ними підтверджується оригіналами розписок, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на його користь боргу за договорами позики та 3 % річних за період прострочення виконання зобов`язання.

Також вказував на те, що він дійсно у суді першої інстанції відмовився від позовних вимог про стягнення з нього 3,5 % місячних за користування коштами.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені договори позики, згідно з умовами яких ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 21 850,00 дол. США та 3 650,00 євро під 3,5 % місячних, які зобов`язався повернути до 01 серпня 2015 року, що підтверджується власноручно написаними ОСОБА_2 розписками.

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 претензію з вимогою повернення коштів, яка отримана відповідачем 25 квітня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не в повній мірі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу та 3 % річних

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини першої статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши дійсну правову природу правовідносин сторін, факт отримання ОСОБА_2 у позику грошових коштів у сумі 21 850,00 дол. США та 3 650,00 євро, його зобов`язання повернути кошти у строк до 01 серпня 2015 року, які не виконані, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договорами позики від 01 жовтня 2014 року.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України (435-15) , тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Установивши факт прострочення виконання грошових зобов`язань позичальником, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення виконання зобов`язання.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вказані розписки у зазначений в них час він не писав та кошти, які вказані в розписках, від позивача не отримував, спростовуються матеріалами справи та самими доводами ОСОБА_2, який в апеляційній скарзі від 02 листопада 2018 року визнав, що він отримував від позивача грошові кошти у розмірі 21 850,00 дол. США та 3 650,00 євро (а. с. 22, т. 2).

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у справі технічної експертизи, колегія суддів виходить із такого.

Так, ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції подав клопотання про призначення технічної експертизи документів (експертизи давності документа).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення технічної експертизи документа відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення технічної експертизи, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що при розгляді справи у суді першої інстанції відповідач та його представник не зверталися до суду з клопотанням про призначення технічної експертизи документів (експертизи давності документа).

Крім того, слід зазначити, що у суді першої інстанції відповідач двічі заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, які були судом задоволені, однак не були проведені у зв`язку з неоплатою відповідачем експертиз та відсутністю вільних зразків почерку відповідача.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 відсотків із розрахунку 3,5 % щомісяця за договорами позики

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки з розрахунку 3,5 % щомісяця за договорами позики, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 15 червня 2018 року прийнято заяву ОСОБА_1 про відмову від позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_2 3,5 % місячних за користування позиками. Провадження у справі закрито в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 3,5 % місячних за користування позиками.

За таких обставин судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків із розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 5 353,25 дол. США, що в еквіваленті становить 149 614,77 грн, та відсотків з розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 894,25 євро, що в еквіваленті становить 29 729,07 грн, підлягають скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків із розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 5 353,25 дол. США, що в еквіваленті становить 149 614,77 грн, та відсотків з розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 894,25 євро, що в еквіваленті становить 29 729,07 грн, скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення основного боргу та 3 % річних - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Заболотнієм Павлом Леонідовичем, задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків із розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 5 353,25 дол. США, що в еквіваленті становить 149 614,77 грн, та відсотків з розрахунку 3,5 % щомісяця з 01 січня 2015 року до 01 серпня 2015 року у розмірі 894,25 євро, що в еквіваленті становить 29 729,07 грн, скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 листопада 2020 року в іншій частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розписками залишити без змін.

Головуючий	Д. Д. Луспеник
Судді:	І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець