розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білери Петра Петровича, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Ковальової О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року у складі суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності і права на спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що з 1985 року зустрічалася з ОСОБА_3, а з 1997 року вони стали проживати разом у її квартирі АДРЕСА_1, однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу й вести спільне господарство, оскільки вважали, що у реєстрації шлюбу немає потреби. У них був єдиний бюджет, вони вели спільне домашнє господарство, придбавали продукти харчування, купували одяг, взуття, речі домашнього вжитку, побутову техніку, сплачували із спільного бюджету комунальні послуги, тобто мали взаємні права та обов`язки, які зазвичай виникають у сім`ї.

09 липня 2011 року за спільні кошти вони, як подружжя, придбали квартиру АДРЕСА_2, вартістю 4 000 доларів США. У придбаній квартирі провели капітальний ремонт, зробили окремий вихід на подвір`я. На ремонт кошти витрачали зі спільного бюджету, проводили його власноруч і мали намір якнайшвидше заселитися до цієї квартири.

ОСОБА_3 вийшов на пенсію у 2014 році, після чого став хворіти. Вона займалася його лікуванням: возила до лікарні, зверталась до приватних лікарів, доглядала його вдома. На ліки були витрачені значні спільні кошти.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Вона та її рідні поховали його.

На підставі викладеного, з метою оформлення спадщини, яка складається з квартири АДРЕСА_2, та житлового будинку на АДРЕСА_3, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт свого проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловік та жінка, без шлюбу більше п`яти років, з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право спільної сумісної власності на майно, набуте у результаті спільної праці та за спільні грошові кошти під час спільного проживання із ОСОБА_3, а саме квартиру АДРЕСА_2 ; визнати за нею право на спадкування цієї квартири; визнати за нею право на спадкування будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 у розмірі половини частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу більше п`яти років - з 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, а решта вимог є похідними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 жовтня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем належними і допустимим доказами не доведено та не підтверджено, що між нею і ОСОБА_3 склалися усталені відносини, притаманні чоловікові та дружині, що ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання цих осіб однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а також похідних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю, і права на спадкування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Білера П. П., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили усі надані ОСОБА_1 докази її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди помилково акцентували увагу на її доходах та доходах померлого ОСОБА_3, оскільки це не має жодного правового значення у разі визнання факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до положень статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Вказує, що апеляційний суд повністю проігнорував докази у справі, зокрема показання численних свідків, якими підтверджується факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тимченко С. Л., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, не спростовують висновків та обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М., відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11 вересня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідач ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_3 є рідними сестрою і братом.

Позивач ОСОБА_1 у позові зазначала, що з 1997 року проживала з ОСОБА_3 разом у її квартирі АДРЕСА_1, однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу й вела спільне господарство.

За договором купівлі-продажу від 09 липня 2011 року ОСОБА_3 придбав у власність квартиру АДРЕСА_2 ці за 15 000 грн, з приводу користування якою уклав договори на газо- та електропостачання.

ОСОБА_3 з січня 1997 року до вересня 2017 року отримав майже 321 000 грн заробітної плати. За період з квітня 2014 року до вересня 2017 року він отримав 120 340 грн.

ОСОБА_1 з січня 1998 року до березня 2005 року включно отримувала заробітну плату у середньому 260 грн на місяць, з лютого 2007 року до вересня 2017 року - пенсію на загальну суму 117 662 грн.

ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на день смерті проживав та був зареєстрований один у квартирі АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, а також до 04 серпня 2011 року за цією ж адресою був зареєстрований її брат - ОСОБА_3 .

З огляду на довідку голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ківшар 82" ОСОБА_3 не був зареєстрований, але проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 оплатила послуги з похованняспівмешканця ОСОБА_3 на суму 3 900 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31 жовтня 2019 року та постанови Сумського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, представник заявника посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також представник заявника зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня

2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17 (провадження № 61-45287св18), від 20 березня 2019 року у справі № 201/14494/15-ц (провадження № 61-8866св18), від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц (провадження № 61-48153св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц (провадження № 61-36768св18), від 10 червня 2019 року у справі № 337/6747/13-ц (провадження № 61-15203св18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 524/9554/16 (провадження № 61-1450св19).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Білери П. П., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши усі доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимим доказами не довела та не підтвердила, що між нею та ОСОБА_3 склалися усталені відносини, притаманні чоловікові та дружині, що ними велося спільне господарство, планувався сімейний бюджет, тощо, а, отже, й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання цих осіб однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами, а також про неналежну обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.